Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Дивно... – пробурмотіла тролиця.
– У вас ще попереду достатньо часу, будете експериментувати. Що ж, адепти, зілля ви всі благополучно зіпсували. Тому, зваріть його вдома. На наступну пару принесете готові звіти. Чистіть казани й можете бути вільні.
– Руто, треба відлити трохи цього зілля. Раптом ми винайшли новий шедевр, – зашепотіла на вухо Кхибра. – Ніхто про це поки що не здогадується. А ми можемо отримати новий патент.
Я радісно кивнула, і ми відлили частину зілля в невелику пляшку. Подруга сховала її в сумці.
На плече Кхибри прилетів малиновий магоптах і голосом Ойхільда сказав:
– Чекаю на тебе сьогодні о сьомій вечора в «Місячній росі».
Кхибра застрибала від радості й кинулася до мене з обіймами.
– Він дотримав свого слова!
– Я ж тобі казала, що він вселяє довіру. І тихіше скачи, зілля розіб’єш!
Непомітно від подруги я дістала з кишені жовтого магоптаха і шепнула: «Я згодна купити відвар. За годину буду. Ситів, «Перлина магії», панові Кюнту».
– Рут, тоді гульки скасовуються, еге ж? – віддано дивлячись в очі, запитала тролиця.
– Перенесемо на завтра. Там і поспілкуємося.
– Тоді, кімната вільна, – підморгнула Кхибра і загадково посміхнулася.
Після пари я збрехала, що йду до бібліотеки й, озираючись, вийшла на вулицю. Взяла підводу й попрямувала до банку. Там уклала новий договір, знявши з рахунку чотириста п’ятдесят золотих. Буду торгуватися!
Пан Кюнт чекав мене з розпростертими обіймами.
– Я знав, леді, що ви повернетеся.
– Можна ще раз поглянути на товар?
– Безумовно!
Він дістав знайомий флакон. Я відкрила кришку. Вона закінчувалася довгим конусоподібним стрижнем, який доходив до самого дна.
– Чудово, – щільно закриваючи флакон, сказала я. – Чотириста п’ятдесят золотих.
– Леді, всьому є межа! – обурився пан Кюнт. – Це ексклюзив!
– Угу, і ліцензія у вас на нього є, – парирувала я.
Він скривив губи в незадоволеній посмішці.
– Я так і знала.
– Чотириста сімдесят, – назвав свою ціну пан Волегард.
– Чотириста п’ятдесят. Якщо я завтра зненацька помру, то за які шиші мене ховатимуть?
Пан Кюнт розреготався.
– Леді, ви неповторні! Будь по-вашому! Але надалі, не жартуйте такими речами.
– Якими? – удавано здивувалася я.
– Ви самі знаєте, не дівчисько. Смерть не кличуть.
Я дістала із сумки важкий гаманець.
– Перерахуйте.
Маг висипав гроші на тацю і почав рахувати монети, які складав назад у гаманець.
– Усе правильно, леді.
Я сховала флакон з відваром на дно сумки.
– Дякую. Якщо буде ще щось ексклюзивне, дайте знати.
– Обов’язково, леді.
– Всього найкращого.
– Буду радий бачити!
Я озирнулася біля дверей.
– Пане Кюнт, скажіть, а куди подівся салон пані Шеллієн? Хотіла до неї завітати, але побачила, що там порожня будівля.
Крамар розвів руками.
– Нічим не можу допомогти. Запитайте в корчмі. Там вам швидше підкажуть. Скажу лише одне: сусідню будівлю хтось орендував лише на кілька днів. Зараз приміщення знову здається.
– Он як?
– Тут таке нечасто, але трапляється. Краще завітайте до «Веселого небіжчиська», там витають усі плітки магічного Ситова.
– Зрозуміло. Дякую за інформацію.
– Радий вас бачити, леді. Гарного дня!
– І вам, пане Кюнт, теж гарного дня.
Вийшовши на вулицю, я вже не раділа своїй покупці. Що мені з нею робити? Ех, Кхибрина правда – не потрібно було її брати. Де і як готувати відвар? На колінцях? Але віддавати назад – безглуздо. Волегард Кюнт його не візьме.
Я кинула погляд, де недавно був салон. Вікна дивилися на вулицю порожніми очницями. На дверях висіло оголошення: «Здається! З приводу оренди звертатися до пана Маркуса, власника крамниці магічної літератури «Сувій мудрості». Адреса: Магічний квартал, вулиця Шереху Ночі, 5».
Гм, а чи не запитати мені напряму в пана Маркуса? Я вирушила за вказаною адресою. Знайшла швидко. Зайшовши до крамниці, ніс у ніс зіткнулася з сухеньким дідком, що спирався на різьблений кістяний посох.
– Добрий день! Мені потрібен пан Маркус.
– Добрий день, юна адептка, – дідок оглянув мене чіпким поглядом. – Пан Маркус – це я. Чого бажаєте?
– Скажіть, у вас нещодавно знімали приміщення. Ворожка, пані Шеллієн. Ви не підкажете, як її знайти?