Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Ідіть геть! – рявкнув старенький дідок, який раптово розлютився. – Якщо вас цікавить ця пройдисвітка, то вам не місце в моїй крамниці!
– Я всього лише поворожила в неї... – позадкувала я до дверей.
– Ге-е-е-еть!.. Інакше викличу поліцію!.. – закричав дідок.
Я вибігла надвір і помчала у бік корчми. Справді, зайду в «Небіжчисько», раптом корчмар щось підкаже. Якийсь дивний старий. З чого це він так розлютився?
Я штовхнула двері в корчму.
– Ах, пані Рута завітала! – почула я знайомий голос барда. – Що ж ви не заходите? Я й пісню нову написав, спеціально для вас.
Що приховувати, мені було приємно. Хоч хтось оцінив мої співочі здібності.
– Вибачте, добрий пане, – почала я, сідаючи до нього за столик, – не запам’ятала вашого імені.
– Мене звати Чарослав. Для вас – просто Чар.
Я кивнула. До нас підійшла така собі нівроку дівчина. Минулого разу я її начебто не бачила. На її синьому фартуху блищав сріблястими нитками вишитий череп. Я згадала череп на столі у Шрама. Не дивно – той некромант, а тут у назві зачаївся небіжчик!
– Що будете замовляти? – низьким грудним голосом запитала вона.
– Морс. Можна брусничний, якщо є.
– Тільки журавлиний, торішній.
– Тоді з медом.
Вона різко повернулася, спідниця на мить відкрила її міцні трохи кривуваті ноги. Чоловіки за столиками схвально загуділи. Зрозуміло для кого була вистава.
– Мені дуже ніяково про це питати, – почав бард, – але де ваше розкішне волосся? Де товста, як дружина корчмаря, коса?
– Не можу сказати, – зітхнула я. – Це занадто особисте.
Сказавши це, я анітрохи не покривила душею. Навпаки, всередині кольнуло: батько так і не надіслав звісточки. Як там Єрошка? Вийду звідси, надішлю магоптаха.
Він простягнув мені складений папірець.
– Нова пісня. Розучіть, а потім разом заспіваємо.
Я, не розгортаючи, сховала його в надрах своєї сумки. Дівиця принесла морс, ложку і миску з медом. Вона знову крутнулася на п’ятках і знову корчма заулюлюкала. Може, це вона так Чарослава намагається спокусити? Бард лишень усміхнувся.
– Пане Чарославе, скажіть, а чи є в кварталі салон ворожіння? – почала я здалеку. Досить з мене пана Маркуса. Не вистачало, щоб ще й цей почав кричати й вимагати, щоб я вийшла геть.
– Є. їх тут багато. Наприклад, пані Маліка в самому кінці цієї вулиці якраз тримає салон передбачень.
Ага, це вже щось. Я спробувала морс і відсунула – перебродив. Такий пити – собі шкодити. Я пошукала очима корчмаря: той тер ганчіркою стійку, немов там розлили щось липке й солодке. Зрозумівши, що найближчим часом його не додзвонитися, я стала чекати на дівчину.
– Пане Чар...
– Можна, просто Чар, без пана.
Я посміхнулася.
– Тоді, пропоную перейти на «ти».
– Згоден!
– Чаре, скажи, а тут нещодавно був салон пані Шеллієн?
Бард озирнувся на всебіч, немов боявся, що його хтось почує, зробив знак, і я нахилилася над столом. Він зашепотів:
– Твоя правда, на тому тижні тут було щось дивне: поруч із «Перлиною магії» відкрили салон якоїсь пані Шеллієн. Який пропрацював рівно один день.
– Дай вгадаю, це був перший день калитника.
– Точно! Так от, дивина його в тому, що він відкрився на добу! Назавтра – фіть. А ось вивіска висіла аж до вчорашнього дня. Сьогодні зранку її зняли.
Тому ми з Кхиброю і не помітили, що салон учора не працював.
– А саму ворожку ви бачили?
Чарослав закрутив головою і зашепотів ще тихіше:
– Її вивели в кайданах та антимагічному нашийнику. Учора. Я на власні очі це бачив. Двоє поліцейських вели її кварталом.
Оце так! Ось це новини! Так ось чому пан Маркус кричав на мене як шалений! Потрібно уточнити у Васі.
З’явилася подавальниця, я жестом покликала її.
– Дорогенька, це пити неможливо. Морс перебродив.
– Я попереджала, що він торішній.
– Але не сказала, що перебродив.
Дівиця важко зітхнула і скосила очі у бік корчмаря. Той підійняв голову, ми зустрілися поглядами.
– Руто! Куди ж ти пропала після такого тріумфу? – заволав корчмар і поспішив до нашого столика.
– Ось, зайшла поговорити з Чарославом з приводу виступів. Заодно й промочити горло, а морс перебродив, – відсунула я від себе глиняний кухоль.
– Дарко, скільки можна повторювати, що журавлиний тепер тільки для соусів?! Що ти робиш? Хочеш позбавити мене клієнтів?
Дівиця засопіла і прибрала на тацю кухоль і мисочку з медом.
– Принеси яблучний сік, – потім повернувся до нас. – Цього року. Прекрасний, сам освітлював.