Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– І ось ще що. Я тут подумав... краще провести нашу першу ніч не тут. Хочу подарувати тобі те, що ти запам’ятаєш назавжди.
Я не вірила своїм вухам. Чи зміг би Лавр сказати щось подібне, якби я йому дісталася «зіпсованою»? – та ніколи! Він би мене виваляв у кізяках і по всьому Курчавому розтріпав, що я впала нижче сіна в полі.
– Германе... – більше я нічого не могла сказати.
Почуття охоплювали з голови до ніг. Табун метеликів злетів угору і, здається, кружляв над нами обома. Я знайшла в собі сили, щоб зазирнути йому в очі:
– Ти... найкращий. Справжній... І я...
– Руто, бери, не прогадаєш! – перебиваючи мене, схлипнув фамільяр.
Сльози миттєво висохли.
– Де ти, гад?
– Я не гад, я божественний нащадок, – протрубив у хустку? Шафран.
– Ти весь цей час підслуховував?
– А куди мені, бідному, подітися? Думав тут перечекаю, у теплі... А воно он як вийшло. Але я радий за вас, чесне слово, – квапливо додав він.
Герман зітхнув.
– Завари чорницю з вишнею, – попросив він. – Підемо пробувати тістечка.
Я посміхнулася.
– Тоді візьми чайник і принеси окріп.
Тістечка виявилися такими смачними, що я навіть шматочок ухопила від Гериного. Настрій не те що покращився, він був чудовим.
Потім ми тихо розмовляли. Герман розповідав про академію, про те, як навчався на першому витку і в яку халепу встрявав. А потім хитро примружився і додав:
– Звісно, з твоїми авантюрами це й поруч не стояло.
Я згадала сьогоднішній день. Точніше, другу половину.
– Геро, коли прийде Кхибра, потрібно нам усім зібратися. Є деяка інформація.
Я вирішила поки що не запрошувати близнюків. Рано. І до того ж не було впевненості в тому, що вони нікому не бовкнуть. Ні, вони хороші хлопці, – згадавши Вальдека, мене знову пересмикнуло, – але поки краще нехай буде так.
У двері поскреблися. Я знехотя пішла відчиняти. У кімнату ураганом влетіла щаслива Кхибра. Вона обійняла, розцілувала і закрутила мене, наспівуючи популярний мотив. Зрозуміло, значить у них з Ойхільдом все чудово.
– Ти уявляєш, він цілий місяць житиме в Ситові!
Потім її погляд упав на Германа, який лежав на ліжку, і вона загадково посміхнулася. Герман піднявся.
– Піду за Альгіном, а дорогою зайду до Лікраніеля.
– Дякую.
Він вийшов.
– Ну що? – очі тролиці горіли.
Я показала їй браслет.
– Руто, він чудовий!
– Звичайно, – погодилася я. – Це ж мій хлопець.
Подруга з розбігу завалилася на ліжко і закинула руки за голову.
– Ойхільд буде тут працювати? – поцікавилася я.
– Ні, чекатиме королівського рішення. Він приїхав з якоюсь важливою депешею. Король сказав, що зможе відповісти тільки через місяць. Він зайнятий підготовкою і проведенням осіннього балу.
– Так, це першорядна справа, авжеж, – задумливо сказала я.
Згодом я почала розуміти, чому його прозвали Гульвісою. Швидше за все, Ерік Другий звалив вирішення всіх проблем на придворних міністрів. Я добре пам’ятаю, як обурювалися жителі Курчавого, коли потрібна була реальна допомога після нашестя сарани. Особливо взимку! Король прислав магоптаха. Той його голосом висловив співчуття в ситуації, що склалася, але він не міг ризикувати королівськими грифонами – раптом замерзнуть? Хоча, як я тепер розумію, міг прислати і дракона з провізією, але чомусь не зробив цього. Він готувався до двотижневих святкових канікул. Коли королівська знать полює і гуляє в Крульському лісі. І вкотре згадала добрим словом відважну бабусю Аконіту, яка вирушила до Скріраніеля. І якщо артефакт зробила вона, значить, вона володіла не тільки кулінарним талантом!
Немов у відповідь на мою здогадку медальйон нагрівся і спалахнув під кофтиною. Хвала Акрідені, Кхибра була в душі й не бачила цього. Розповісти Грондеру Вікку про те, що амулет реагує на мої здогадки, немов підказує правильні відповіді? Ні, про це поки промовчу. Усе залежить від того, що розкопав Лікраніель. Та й попередження тітки з голови не виходило.
Коли всі були в зборі, ельф узяв слово:
– Я сьогодні весь вечір просидів у бібліотеці.
– Молодець, – похвалив його Альгін, – візьми в шафці цукерку.
– У вас є цукерки? – смикнув вухом Лік.
– Спочатку інформація, потім цукерка, – відрізав Герман.
Ельф важко зітхнув і продовжив:
– Так от, сьогодні з Дощевська повернулися кілька цілителів- старшовиточників. Я краєм свого чуйного вуха підслухав їхню розмову в їдальні. За Зорекрилими горами вирує не холера. Головний симптом холери – зневоднення. А вони говорили, що там жителі, навпаки, страждають набряками, підвищеною температурою і лихоманкою. Причому лихоманить незалежно від того, є температура чи ні. Мешканці Боровикового назвали недугу лихотрускою. Наразі епідемією охоплені чотири міста: Дощевськ, Кузлерськ, Ізвачине і частково Боровикове. В останньому – основний осередок хвороби вдалося погасити. Декілька наших, як і казали першого калитника, забрала лихотруска. Решта більш-менш сильних магів-цілителів усі там. Чому спалахнула епідемія – невідомо. Але ходить ще одна чутка, що це експеримент – головний удар готується по Леовардії.