Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Альгін присвиснув.
– Це припустив не я, а страшовиточники, – виправдався Лікраніель.
У кімнаті повисла тиша.
– Кхе– кхе! – подав голос клоп. – Дозвольте і мені вставити мідячок.
Ми подивилися на Шафрана, що примостився на моєму плечі. Той злетів на стіл і, ставши на задні лапки, почав ворушити вусами.
– Коли король Ерік був принцом, а не королем, Ірдонга, на знак порятунку його сирени, нагородив майбутнього короля Піснею сирени. Усі знають суть цієї пісні?
Ми з Кхиброю промовчали, бо Вася не радив патякати.
– В останній день літа звучить Пісня сирени. Усі жителі Лартіони чують її. Але на ранок забувають саму пісню. І не дивно! Мова сирен незвичайна і складна.
Ми переглянулися, Шафран має рацію. Як можна переказати шерех хвиль і шепіт листя? – Шурх-ш-ш-ш і хлюп-хлюп-хлюп-хлюп?
– А на зловмисників магія пісні діє по-особливому: якщо проти короля готувалася змова, то у злочинців зникає з пам’яті геть усе! – клоп урочисто підняв вусики. – Секретна служба не дарма їсть свій хліб: будь-яка підозра на заколот або бунт проти короля – рубаються на корені. А тут така допомога та не аби від кого, а від самого Ірдонги!
У пам’яті спливли слова клятви.
– Присягніться іменами Рокнесгер та Акрідени, що ніколи й нікому не розповісте те, що зараз почуєте.
– Нехай богині відвернуться від мене, якщо я комусь скажу те, чим ти збираєшся з нами поділитися, – підняв праву руку Лікраніель.
За ельфом усі інші повторили слова клятви. У повітрі сухо клацнуло. Богині прийняли клятву.
– Цього року співала я, – згадавши півгодини ганьби, почала я розповідь.
– Так я знав! А я все гадав – де я чув твій голос перед тим, як ти влаштувала концерт в «небіжчиську», – зрадів Лікраніель.
– Сирена летіла драконом. Хтось пробив захист. Можливо, це був Щуп кракена, як і в диліжансі, а може й ні. Так от, до Ситова вона прилетіла з температурою і опухлим горлом. Дивно, що маг-погонич не залатав діру. Для нього це ж просто, чи не так?
– Так, – погодився Лік.
А я продовжила:
– Король послав за магістром Верес особистого дракона. Нагадаю: у Дощевську аномальна зона. І, як вам відомо, у снопов’язі туди не побудувати жоден портал. Отже, хтось розраховував на те, що королю доведеться обдурити народ. І замість сирени співатиме хтось інший. А це не віщувало б нічого доброго. І не виключено, що готувався державний переворот... Мені, на прохання Васі, довелося тягнути час, поки магістр Верес лікувала сирену.
– А я думаю, що за дивний виступ був цього року? Спочатку хтось волав так, що пошкодив фонтан, а після... після звучало щось таке... – Альг не міг підібрати слова, приклацував пальцями й мукав.
– Вибач, мови сирен не вивчила. Виручила як змогла! – ображено огризнулася я.
– Ти розумниця, Руто, – Гера гнівно подивився на Альга, той відвів погляд і замовк.
У тиші було чутно, як фамільяр перелетів на яблуко.
– Розколюйся, шифрувальнику, звідки ти знаєш королівські таємниці? – тролиця вирішила розрядити обстановку.
– Хе-хе, ти забула звідки я з’явився, Кхибро. Усе-таки життя в пантеоні богів – це ще й інформація.
Тепер на клопа здивовано дивилися всі.
– Чого вирячилися? Так, я малий і нікчемний, але відданий і володію деякими знаннями.
– Скажи-но мені, друже, може, ти знаєш, куди поділася пані Шеллієн? – треба хапати за хоботок гострого на язик фамільяра.
– Це ще хто? – запитав Герман.
– Віщунка з салону. Вона зняла приміщення для ворожіння усього лише на один день. А просиділа там до вчора.
– Звідки ти знаєш? – стривожено подивилася на мене Кхибра.
– Чутки, – відмахнулася я, вдаючи невимушеність. – Я сьогодні заходила в «Небіжчисько», дуже захотілося пити. – Не моргнувши оком, збрехала я. – Чарослав і розповів мені про неї. – Про похід до крамниці «Сувій мудрості», як і відвідини пана Кюнта, я завбачливо промовчала.
– І що він сказав? – у Ліка від цікавості тремтіли кінчики гострих вух.
– Він сказав, що поліцейські вчора забрали Шеллієн з салону. В кайданах і антимагічному нашийнику.
Гера присвиснув.
– Ти думаєш, що це все ланки одного ланцюга?
– Не думаю, а просто впевнена в цьому.
Лік підняв угору вказівний палець.
– Зачекай, Руто. Що збулося з передбаченого?
– Я познайомилася з Ойхільдом, – залилася рум’янцем Кхибра.
– Усі передбачення були у віршах і доволі туманні, – знизала плечима я. – Найбільше не пощастило Вальдеку. Йому ворожка передбачила щось жахливе. Але ми зуміли його переконати: якщо не вірити в сказане, то воно, можливо, і не станеться.
– Де твоє передбачення? – запитав Альг.
Я порилася в шафі й дістала з-під стосу білизни сувій з передбаченням. Коли Альгін прочитав його вголос, повисла пауза. Тишу порушив ельф: