Мандри убивці - Робін Хобб

Сержант увійшов до намету першим, а відразу ж за ним з’явилися його люди зі Старлінг. Вона пройшла між ними і вступила до намету з гідністю, попри вкрите синцями обличчя та розпухлу губу. Стоячи перед Барлом, не озиваючись до нього й словом, зберігала крижаний спокій. Може, тільки я відчував лють, яку вона стримувала. Не показувала й знаку страху.

Коли вона стояла так поруч зі мною, Барл здійняв очі, глянув на нас обох.

— Менестрелько. Тобі відомо, що цей чоловік — Фітц Чівелрі, бастард-віттер.

Старлінг нічого не відповіла. Це не було запитанням.

— У Синьому озері Вілл із Галенової групи, слуга короля Регала, запропонував тобі золото, добру чесну монету, якщо ти допоможеш нам вистежити цього чоловіка. Ти заперечила, що маєш бодай якісь відомості про місце його перебування.

Він замовк, наче даючи їй змогу заговорити. Вона не сказала нічого.

— І все-таки ми знайшли тебе тут, і ти знову подорожуєш у його товаристві. — Він глибоко вдихнув. — А щойно він сказав мені, що, служачи йому, ти служиш Веріті-претенденту. І погрожував мені гнівом Веріті. Перш ніж я поділюся власною думкою, скажи мені, чи ти з цим погоджуєшся? Може, він обмовив тебе, висловившись від твого імені?

Ми обоє знали, що він дарує їй шанс. Я сподівався, що Старлінг вистачить здорового глузду прийняти цю пропозицію. Я бачив, як вона ковтнула слину. Не глянула на мене. Коли заговорила, її голос був тихим і опанованим.

— Я не потребую, щоб хтось говорив від мого імені, мілорде. І я не служниця жодної людини. Не служу Фітцу Чівелрі.

Старлінг замовкла, і мене охопило приголомшливе полегшення. Та тут вона перевела подих і продовжила:

— Та якщо Веріті Провісник живий, то він істинний король Шести герцогств. І не сумніваюся, що кожен, хто каже інакше, відчує його гнів. Якщо він повернеться.

Барл видихнув крізь ніс. З жалем труснув головою. Тицьнув на одного зі стражників.

— Ти. Зламай їй пальця. Однаково, якого.

— Я менестрелька! — нажахано запротестувала Старлінг.

Дивилася на нього з недовірою. Ми, всі інші, теж. Не було нічого незвичайного в тому, щоб стратити менестреля за зраду. Убити менестреля — одна річ. Скалічити його — геть інша.

— Ти не почув мене? — спитав Барл чоловіка, який завагався.

— Сер, вона менестрелька. — Чоловік здавався враженим. — Скалічити менестреля — на лихо.

Барл обернувся від нього до свого сержанта.

— Допильнуй, щоб він отримав п’ять ударів батогом, перш ніж я відійду цього вечора на спочинок. П’ять, запам’ятай, і я хотів би перелічити окремі пасмуги в нього на спині.

— Слухаю, сер, — слабким голосом озвався сержант.

Барл знову повернувся обличчям до стражника.

— Зламай їй пальця. Однаково, якого.

Промовив цей наказ так, наче й не казав уже цих слів раніше.

Чоловік наблизився до неї, ніби сновида. Він збирався виконати наказ, а Барл не мав наміру скасувати своє розпорядження.

— Я тебе вб’ю, — від усієї душі пообіцяв я Барлові.

Він приязно мені посміхнувся.

— Стражнику. Зламай їй два пальці. Однаково, які.

Сержант швидко витяг ножа і став позаду мене. Приставив вістря мені до горла, змусив опуститися навколішки. Я дивився на Старлінг. Вона один раз на мене глянула, її очі були позбавленими виразу та порожніми. Тоді відвела погляд. Руки в неї, як і в мене, були зв’язані за спиною. Дивилася просто вперед, Барлові на груди. Стояла нерухомо й мовчки, дедалі сильніше бліднучи, аж доки стражник до неї не доторкнувся. Коли він ухопив її за зап’ястя, крикнула хрипким гортанним голосом. Тоді пронизливо зойкнула, але цей звук не заглушив двох тихих потріскувань: це він вигнув назад її пальці в суглобах.

— Покажи мені! — наказав Барл.

Наче сердячись на Старлінг за те, що був змушений зробити, чоловік штовхнув її так, що вона впала долілиць. Лежала на овечій шкурі, у Барла під ногами. Після того зойку не видала й звуку. Два найменші пальці лівої руки ненормально відділялися від інших. Барл глянув і задоволено кивнув головою.

— Забери її. Допильнуй, щоб її добре охороняли. Тоді повертайся до свого сержанта. Коли він з тобою закінчить, прийдеш до мене.

Барлів голос був спокійним.

Стражник ухопив Старлінг за комір, поставив на ноги. Виводячи її з намету, здавався водночас і хворим, і розлюченим. Барл кивнув сержантові.

— А зараз підведи його.

Я стояв, дивлячись на нього згори вниз, а він глянув на мене знизу вгору. Проте не було сумніву, хто контролює ситуацію. Дуже тихим голосом Барл промовив:

— Ти вже сказав, що зрозумів мене. Тепер я в цьому впевнився. Подорож до Мунсея може бути швидкою і легкою для тебе, Фітце Чівелрі. І для інших. А може бути й інакше. Це залежить тільки від тебе.

Я не відповів. Жодна відповідь не була потрібною. Барл кивнув до другого стражника. Він забрав мене з Барлового намету до іншого. Там квартирувало ще четверо стражників. Мені дали хліба, м’яса та кухоль води. Я поводився слухняно, коли стражник, який привів мене сюди, зв’язав мені руки спереду, щоб я міг їсти. Потім він показав на покривало в кутку, я пішов туди, як покірний собака. Мені знову зв’язали руки за спиною, ноги теж. Жаровня горіла всю ніч, і всю ніч щонайменше двоє людей стояли на варті та стерегли мене.

Я цим не переймався. Відвернувся від них, утупився в стінку намету. Заплющив очі та відійшов, — не в сон, а до мого вовка. Його хутро майже висохло, але він і далі глибоко спав. Був вичерпаний змаганням з холодом та рікою. Це дало мені хоч якусь розраду. Нічноокий був живий, зараз він спав. Цікаво, по який бік ріки?

Розділ 18. Мунсей

Мунсей — невелике, але добре укріплене місто поблизу кордону Шести герцогств і Гірського королівства. Тут багато продовольчих складів, це традиційне місце зупинки торгових караванів, які просуваються Челікським шляхом, що веде до перевалу в Широкій Долині та земель за Гірським королівством. Саме в Мунсеї принц Чівелрі вів переговори з Раріском, принцом Гірського королівства, тут він уклав свій останній великий договір. Перемовини вже добігали кінця, коли виявилося, що Чівелрі є батьком нешлюбного сина літ шести, зачатого із жінкою з цієї околиці. Король-в-очікуванні Чівелрі закінчив переговори та негайно рушив додому, до Оленячого замку. Тут він приніс своїй королеві й батькові, а також своїм підданим найглибші перепросини за гріх молодості та зрікся трону, щоб уникнути непорозумінь зі спадкоємністю.

Барл дотримав слова. Вдень я йшов, оточений стражниками, зі зв’язаними за спиною руками. Ночі проводив у наметі, мені розв’язували руки, щоб я міг попоїсти. Ніхто не проявляв стосовно мене надмірної жорстокості. Не знаю, чи це Барл розпорядився, щоб до мене не сміли наближатися без потреби, чи вистачило розповідей про бастарда, отруйника й віттера, аби ніхто мене не турбував. Хай там як, та найбільшими неприємностями під час мого переходу до Мунсея були погана погода та по-військовому скупі харчі. Мене відокремили