Мандри убивці - Робін Хобб

Що стосується Блазня, то він повернувся до Оленячого замку. Ненадовго. Дівчина-на-Драконі залишила його там, і він плакав, коли вона злітала без нього. Його негайно ж прославили як героя і великого воїна. Я певен, що тому він і втік. Не прийняв від Регала ні титулу, ні землі. Ніхто не знає достеменно, куди подався Блазень чи що з ним трапилося. Старлінг вважає, що він повернувся на батьківщину. Можливо. Можливо, живе десь лялькар, майстер маріо­неток, які є дивом і насолодою для ока. Сподіваюся, що він носить срібно-блакитну сережку. Відбитки пальців, залишені ним на моєму зап’ясті, злиняли і стали блякло-сірими.

Гадаю, я завжди за ним сумуватиму.

Шість років я шукав стежку назад до Баку. Один рік ми провели в горах. Ще один — із Чорним Рольфом. За цей час ми з Нічнооким багато вивчили про Віт і віттерів, але й виявили при цьому, що найдужче любимо товариство один одного. Попри найбільші старання Голлі, Віта, донька Оллі, глянула на мене і вирішила, що ми зовсім одне одному не пасуємо. Мої почуття це аж ніяк не поранило, зате дало мені привід рушити в дальшу дорогу.

На півночі ми дісталися Ближніх островів і ще далі, де вовки білі, як ведмеді. На півдні зайшли за Чалсед, навіть за Бінгтаун. Подорожували берегом Дощової ріки, назад повернулися на плоті. Виявили, що Нічноокий не любить плавати на кораблях, а я не люблю країн, де не буває зими. Ми перетнули краї карти Веріті.

Я думав, що ніколи вже не повернуся до Баку. Та ми повернулися. Одного року осінні вітри пригнали нас сюди, і відтоді ми тут і зоставалися. Будиночок, який вважаємо нашим, колись належав вугляреві. Він недалеко від Форджа, чи радше місця, де колись був Фордж. Море та зими поглинули це місто і стерли всі лихі спогади, пов’язані з ним. Може, колись люди знову прийдуть сюди в пошуках залізної руди. Та ще не скоро.

Коли Старлінг приїжджає в гості, то завжди мене лає і нагадує, що я ще доволі молодий. Що, — вимагає вона від мене, — трапилося з моїм упертим бажанням мати колись власне життя? Я відповідаю, що знайшов таке. Тут, у своєму будиночку, з моїми записами, моїм вовком і моїм хлопцем. Часом, коли вона ділить зі мною постіль, а я лежу потім без сну, прислухаючись до її повільного дихання, гадаю, що завтра встану і знайду якийсь новий сенс свого життя. Та переважно вранці прокидаюся зболілим і закляклим. Вирішую тоді, що я геть не молодий. Я старий, ув’язнений у пошрамованому тілі молодої людини.

Скілл нелегко в мені засинає. Манить мене, особливо влітку, коли я гуляю між скелями, дивлячись на воду. Спокушає сягнути назовні, як це робив колись Веріті. Інколи я піддаюся і довідуюся про улов жінки-рибалки чи про домашні клопоти помічника капітана торгового судна. Як казав мені колись Веріті, найбільшою мукою є те, що ніхто ніколи не сягає до мене у відповідь. Якось, коли Скілл-голод довів був мене до краю божевілля, я навіть потягся до Веріті-Дракона, благаючи вислухати мене й відповісти.

Він не відгукнувся.

Регалові групи давно розпалися через брак майстра Скіллу, який би їх навчав. Навіть у ті ночі, коли я розпачливо й самотньо посилаю свій Скілл, наче виття вовка, і благаю когось, однаково кого, відповісти, навіть тоді не чую нічого. Хоча б відлуння. Потім сиджу край вікна і дивлюся в туман за вершечком острова Оленячого Рогу. Стискаю руки, щоб не дрижали, і борюся з бажанням цілковито зануритися в ріку Скіллу. А вона чекає, завжди чекає, коли підхопить і понесе мене. Це було б так просто. Інколи все, що мене втримує, — дотик вовкової свідомості до моєї.

Мій хлопець уже знає, що означає цей погляд, і ретельно відмірює ельфійську кору, аби мене притупити. Додає карріму, щоб я міг заснути, імбиру, щоб приховати гіркоту ельфійської кори. Тоді приносить мені папір, перо та чорнило і залишає писати. Знає, що вранці застане, як я, поклавши голову на стіл, сплю серед порозкидуваних паперів, а Нічноокий простягся біля моїх ніг.

Уві сні ми бачимо, як висікаємо свого дракона.

Літературно-художнє видання

Гобб Робін

Мандри убивці. Assassin

Роман

Головний редактор С. І. Мозгова

Відповідальний за випуск О. В. Приходченко

Редактор С. В. Півень

Художній редактор Ю. О. Дзекунова

Технічний редактор В. Г. Євлахов

Коректор О. В. Ушкалова

Підписано до друку 05.08.2021. Формат 84х108/32.

Друк офсетний. Гарнітура «Minion Pro». Ум. друк. арк. 48,72.

Наклад 2000 пр. Зам. № .

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Св. № ДК65 від 26.05.2000

61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 24

E-mail: [email protected]

Віддруковано у АТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»

61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 11.

Свідоцтво ДК № 3985 від 22.02.2011 р.

www.globus-book.com

У могутньому краї Шість герцогств живе Фітц — позашлюбний син принца-­наступника. Хтось гаряче жадає його смерті, аби хлопчик у жодному разі не отримав право правління та володіння троном. Від смерті його рятує дідусь-монарх. Тепер Фітц у безпеці, він мешкає в королівському палаці. Та несподівано в кімнаті хлопця з’являється таємничий старий на ймення Чейд. Ця зустріч назавжди змінює життя Фітца. Він стає на шлях асасина — холоднокровного шпигуна-вбивці. Тим часом Шість герцогств страждають від набігів піратів-острів’ян. Ті, хто опиняється в їхньому полоні, назавжди втрачають людяність та інтерес до життя… Щоб захистити свій край, Фітц і Чейд вирушають у небезпечну фантастичну подорож.

Фітц — позашлюбний син принца-наступника. Той, кого переслідувала смерть. Той, хто сам став смертю. Маленький хлопчик, що виріс у холоднокровного найманого вбивцю. На нього чекав шлях мовчазного найманця, покірного служки короля. Але тепер Фітц — мисливець на «перекованих», людей, у яких було знищено все людське. Його місія небезпечна. Одна похибка може вартувати життя. Та він не сам. Слід у слід за ним ступає вовк Нічно­окий, якого чоловік приручив і виховав. Наближається час перевороту. Час, коли Фітц має виконати своє призначення. Його вистежуватимуть, на нього полюватимуть. І якщо він хоче врятуватися, то має забути про людську подобу. І стати вовком…