Мандри убивці - Робін Хобб
Я сів рівніше й побачив, що інший фургон уже рушив. Я тріпнув віжками, ми поїхали слідом. Трохи проїхали вздовж річки, доки не дісталися відкритого берега. Над рікою стояло кілька недогорілих хат, вони, очевидно, стали жертвами пожежі декілька років тому. Ще там була груба пристань із колод та вапняного розчину, тепер дуже понищена. На тому березі ріки я міг розгледіти залишки старої напівзатопленої баржі. Вона була частково покрита льодом, але де-не-де над нею стирчала мертва трава. Минуло багато пір року, відколи вона востаннє плавала. Хати на тому березі були в такому ж поганому стані, як і тут, їхні покриті стріхами дахи повністю провалилися. За ними тяглися пологі узгір’я, зарослі хвойними деревами. А там, далеко, височіли вершини Гірського королівства.
Чоловіки прикріпили відкопану баржу та перепливали до нас через річку. Ніс скеровано проти течії. Баржу міцно прив’язано до шківного каната, а все-таки люта ріка намагалася вирвати її і знести вниз. Судно — невелике. Саме враз для фургона з упряжкою. По боках баржі — перила, та, як не брати їх до уваги, це був просто плаский відкритий поміст. З нашого боку буксирний канат тягли коники Ніка та його людей, а на тому березі група терплячих мулів повільно задкувала до води. Коли баржа поволі наближалася, її ніс то здіймався, то опускався під ривками ріки. Довкола бортів пінилася і вирувала течія, а через те, що ніс час від часу занурювався, хвиля води накочувалася і переливалася через верх. Переправа вийде аж ніяк не сухою.
Прочани неспокійно перешіптувалися, але раптом якийсь чоловічий голос здійнявся і втихомирив їх.
— А який іще вибір ми маємо! — нагадав він.
Тоді настала тиша. Вони з острахом дивилися, як баржа наближається до нас.
Фургон та упряжка Ніка переправлялися першими. Можливо, Нік робив це, щоб підбадьорити прочан. Я спостерігав за тим, як баржу підігнали до старої пристані та закріпили її за корму. Відчув невдоволення коней і те, що їм уже знайома така переправа. Нік сам вивів їх на баржу і тримав за голови, а двоє його людей тим часом метушливо прив’язували фургон до кріпильних планок. Тоді Нік зійшов на берег і дав знак, махнувши рукою. Двоє чоловіків зосталися, кожен біля свого коня, тримаючи тварину за голову, а упряжка мулів по той бік ріки потягла слабину каната. Баржа сіпнулася і ввійшла у річку. Зараз, навантажена, вона глибше сиділа у воді, але не гойдалася так вільно, як досі. Ніс двічі високо підіймався, а тоді занурювався настільки глибоко, що палубу заливала вода. Ми на своєму березі ріки мовчки стежили за переправою баржі. На тому березі її витягли й повернули носом уперед. Фургон відв’язали, люди відігнали його вгору.
— Ось. Бачите. Нічого боятися, — з легкою посмішкою оголосив Нік, та сумніваюся, чи сам він вірив у власні слова.
Баржа поверталася до нас, а разом із нею двоє чоловіків. Здається, щастя для них у цьому було мало. Вхопилися за перила та намагалися ухилитися від бризок води. І все одно обидва промокли, доки баржа дісталася нашого берега і вони зійшли з неї. Один із чоловіків жестом відкликав Ніка вбік і почав сердито з ним сперечатися. Та ватажок контрабандистів поплескав його по плечі й голосно засміявся, наче це було веселим жартом. Його співрозмовник простяг руку, Нік вклав туди маленького капшука. Чоловік вдоволено зважив його, прип’яв до пояса.
— Я дотримую слова, — нагадав Нік обом чоловікам, тоді повернувся до нашої групи.
Наступними переправлялися прочани. Дехто з них хотів зробити це з фургоном, але Нік терпляче зауважив: чим тяжчий вантаж, тим нижче баржа осідає у річці. Вивів їх на борт і впевнився, що всі добре тримаються за перила.
— Ви теж! — гукнув він до Кеттл і Старлінг.
— Я переправлюся зі своїм візком, — заявила Кеттл, але Нік заперечливо хитнув головою.
— Вашій кобилі це не сподобається. Якщо вона схарапудиться, вам краще не бути на баржі. Повірте мені. Знаю, що роблю. — Він глянув на мене: — Томе? Не заперечуєш, щоб переправитися з конем? Здається, ти непогано з ним управляєшся.
Я кивнув, а Нік сказав:
— Ось бачите, Том займеться вашою кобилою. А тепер ідіть.
Кеттл зробила невдоволену міну, але мусила погодитися, що так буде розумніше. Я допоміг їй спуститися з візка, а Старлінг узяла її під руку і провела до баржі. Нік вийшов на борт і заговорив до прочан, наказуючи їм просто триматись і не боятися. Троє його людей зійшли на баржу разом з ним. Один із них наполіг, що сам триматиме найменшу дитину.
— Я знаю, чого сподіватися, — пояснив він занепокоєній матері. — Допильную, щоб вона безпечно переправилася. А ви просто подбайте про себе саму.
Дівчинка заплакала, а її пронизливе ридання чутно було навіть крізь шум річки. Баржа відпливла, Нік стояв поруч зі мною і дивився, як вона віддаляється.
— З ними все буде гаразд, — сказав він і собі самому, і мені. З усмішкою повернувся до мене: — Ну, Томе, ще кілька їздок, і я носитиму цю твою гарну сережку.
Я мовчки кивнув. Дав слово, умовляючись, але це мене не тішило.
Попри впевнену мову Ніка, я почув його полегшене зітхання, коли баржа дісталася другого берега. Промоклі прочани посипалися з неї ще до того, як чоловіки встигли закріпити канат. Я дивився, як Старлінг допомагає Кеттл зійти, тоді кілька контрабандистів відвели своїх підопічних угору берегом, під захист дерев. Потім баржа знову повернулася до нас, везучи ще двох Нікових людей. Наступним поїхав порожній фургон прочан, а з ним пара коників. Коні прочан зовсім не були задоволені. Довелося зав’язати їм очі, і троє чоловіків потягли їх на баржу. Там коні, хоч і прив’язані, шарпалися, як могли, пирхаючи і сіпаючи головами. Я дивився, як вони переправляються. На тому березі упряжку не треба було підганяти, коні швидко стягли фургон з баржі. Один із чоловіків узявся за віжки, фургон з гуркотом виїхав на пагорб і зник з очей.
Двом чоловікам, що переправлялися потім, довелося найгірше. Вони вже дісталися середини ріки, коли з’явився величезний корч, що прямував просто на баржу. Пазуристе коріння скидалося на потворну руку, стовбур погойдувався у сильній течії. Нік крикнув на коней, ми всі рвонулися допомогти їм тягти баржу, а все-таки корч вдарив у бік баржі, розминаючись із нею. Чоловіки на палубі закричали, бо через удар пустилися перил. Один мало не випав, але йому вдалося вхопитися за інший стовп. Тримався за нього, як за своє дорогоцінне життя. Зійшовши на берег, обидва блискали очима та лаялися, наче підозрювали, що це влаштовано навмисно. Нік закріпив баржу й сам перевірив усі линви, що кріпили її до шківного каната. Через удар один зі стовпців перил розхитався. Він покрутив головою і попередив про це своїх людей, що витягали на борт останній фургон.
Ця переправа була не гіршою за інші. Я дивився з певним неспокоєм, знаючи, що наступна черга моя.
Нічноокий, маєш охоту скупатися?
Буде того варте, якщо полювання по той бік удасться, — відповів мій друг, але я відчував, що
