Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

Ліка поскакала далеко вперед, її силует маячив уже десь на узліссі.

"Довго я так не протримаюся!" – у відчаї подумала Ігна, підстрибуючи на кінській спині. 

Утримувати рівновагу ставало дедалі важче. Та й кінь наче сказився, не слухався жодних умовлянь і, закусивши вудила, мчав усе  швидше і  до того ж не туди, куди потрібно. Утім Інга й не знала толком, як  тим поводом керувати.

Вона смикнула повод вправо. Металевий диск на її грудях ставав дедалі гарячішим і обпікав шкіру навіть через одяг. 

А якщо він розжариться, як попереджав Ренальд, а в неї не буде можливості повернути в правильному напрямку?  

Темрява потихеньку рідшала, і це лякало чи не більше за все інше. При світлі білого дня сховатися від переслідування буде набагато важче.

Інга зціпила зуби, збираючи останні сили.

Ліка на мить зупинилася на узліссі, щоб подивитися, де Інга, й одразу зрозуміла, що подруга  не може впоратися з конем. А це означає, що кінь поскаче, куди завгодно, навіть назустріч погоні. 

І  тут дівчина остаточно переконалася, що в момент небезпеки всі емоції можуть загостритися до такої міри, що людина здатна на неможливе. 

Зараз Ліка сприймала навколишній світ зовсім інакше – не тільки очима і вухами, а ще якимись  дивними почуттями, яких  вона поки що не розуміла.

Це було схоже на інтуїцію, але все бачилося набагато реальнішим, ніж просто при якихось передчуттях.

Погоні Ліка не бачила і не чула, але знала абсолютно точно: вершники вже близько, он за тим лісом. Вони поки ще не помітили втікачок, то скоро неодмінно помітять, і тоді – все піде  якомусь коту під хвіст. 

Звісно вона може втекти, її кінь ще сповнений енергії. Але для цього доведеться кинути Інгу. То кожен рятується, як може? Чи що їй  робити?

На мить дівчина піддалася спокусі, але негайно вилаяла себе за слабкість. Ні, тільки не тут, не в цьому ворожому світі.  

Вони разом потрапили сюди, разом пережили всі біди – і мають залишатися разом до кінця. 

І Ліка стрімко поскакав навперейми. Вона чудово їздила верхи, певний час навіть пробувала займатися вольтижируванням, тому вона легко, звісившись зі спини свого коня, перехопити поводи, які  Інга мало не впустила з рук.

Розпалений кінь, відчувши вправну руку, одразу ж почав зупинятися, підкидати голову і хропіти.

– Ну ти вчасно! – насилу переводячи подих, сказала Інга. 

У грудях у неї все калатало, ноги німіли, а руки відмовлялися підкорятися, навіть пальці перестали гнутися.

Це ганьба  зламала дівчину остаточно. Дуже боляче було усвідомлювати, наскільки вона безпорадна і плаксива перед реальною небезпекою. І це при тому, що вона завжди вважала себе сильною і незалежною.

– Погоня близько... Можливо, вони почули, що ми десь поруч. Треба забиратися звідси, – сказала Ліка, крутячи головою на всі боки й прислухаючись, але чула лише гучне дихання  коней. 

– Я не зможу... Ще кілька хвилин таких перегонів і все! – у паніці, ледь не плачучи, вигукнула Інга.

– Що все? 

– Помру на місці!

Ліка не зуміла стримати люті. Вона розуміла, що в цій ситуації їй набагато простіше діяти, ніж Інзі, але відчай зробив її безжальною.

– Мені теж страшно! Так що робити? Досить ревіти, поїхали... Або залишайся тут одна!

Зграя ворон, горланячи, злетіла над далеким лісом. Не треба було мати багато розуму, щоб здогадатися, що  їх потривожило.

Коні злякалися й самі рвонули вперед. Ліка продовжувала стискати повод Інгиного коня, щоб той знову не надумав буянити.

Інга застигла, вчепившись онімілими пальцями в гриву.

В обох була одна й та сама думка: сховатися в лісі, отримати хоча б невеликий перепочинок, а там – хай вже  як буде.

Ранкове сонячне світло уже починало осявати небо, але над землею все ще стелився легкий морок. 

Дівчатам пощастило. Вони пірнули в ліс перш, ніж загін вершників, очолюваний Ренальдом і Біром, вилетів на простір долини.

Тут Бір забарилася і дав знак іншим зупинитися.  Він відчував, що дівчата зовсім нещодавно були неподалік, їхній слід усе ще стелився землею, але куди саме вони звернули, цього чаклун напевно визначити не міг,  – немов якась пелена закрила від нього простір.

Тому Бір розгубився. Розгубилися й інші, почали кружляти на місці. Розпалені коні хрипіли й гарцювали.

Ренальд уже шкодував, що піддався пориву і відпустив полонянок. Він понадіявся на силу Інги, але зовсім не врахував того, що умови життя на землі дуже відрізняються від  умов іншого світу. 

Страх, втома, невпевненість – усе це може придушити ту слабку магію, яка, ймовірно, є у дівчат.

Вручивши Інзі дороговказний диск, Ренальд розраховував на швидкий прорив, на стрімке осмислення шляху, і не подумав про зовнішні обставини, що здатні вплинути на події, завадити запланованому. Зрештою дівчата можуть просто впасти в паніку посеред дикого світу лісів, річок і долин...