Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Алексе! – вигукнув Голден.

– Бачу, шефе. Переходжу до оборони.

Пілот додав газу, Джима втиснуло в крісло. Спокійний гул двигунів перетворився на затинання, і капітан зрозумів, що він відчуває, як власні ГТЗ намагаються збити ворожі ракети, що їх доганяли.

– Ну, курва, – майже невимушено промовив Амос.

– Де ти є? – запитав капітан і перемкнув зображення на камеру механікового скафандру.

Здоровань був у погано освітленому тунелі, заповненому усілякими трубопроводами, по якому можна було тільки повзати. Це означало, що він знаходився між зовнішньою і внутрішньою обшивкою. Секція пошкодженої труби перед ним була схожа на зламані кістки. Газовий різак літав поруч. Корабель стрибав з боку в бік, граючись механіком у вузькому просторі. Алекс радо гмикнув у мікрофон:

– Ракетного влучання не буде!

– Скажи Алексу, аби він перестав метеляти кораблем, – попросив Амос, – мені важко тримати інструменти.

– Амосе, – наказала Наомі, – повертайся у крісло!

– Пробачте, бос, – відповів механік і, хекнувши, сіпнув та звільнив зламану трубку, – якщо я це не полагоджу і ми втратимо тиск, Алексові більше не повернути на правий борт. Закладаюся, це виграє нас по гланди.

– Амосе, продовжуй працювати, – розпорядився капітан, не слухаючи старпомових заперечень, – але тримайся. Ситуація погіршується.

– Прийнято, – коротко відповів механік.

Голден перемкнувся на Алексову трансляцію.

– Голдене, – звернулася Наомі зі страхом у голосі, – Амос може…

– Він робить свою роботу. А ти роби свою. Алексе, ми маємо винести цих двох до того, як сюди дістанеться «Молінарі». Виведи мене на курс перехоплення ворога-два і копняком його!

– Прийнято, капітане, – відповів пілот, – йду за ворогом-два. Допомога не завадить.

– У Наомі пріоритет ворог-один, – відмовив капітан, – роби, що можеш, аби втримувати його від нашої корми подалі, поки ми розбираємося з його другом.

– Прийнято, – відповіла старпом твердим голосом.

Голден перемкнув екран на Амосову камеру, але схоже, що у механіка все було добре. Він зрізав пошкоджену трубку різаком, а потрібної довжини запасна плавала поруч.

– Закріпи її, Амосе, – проговорив Голден.

– Я вас, звісно, поважаю, капітане, – відповів здоровань, – але стандарти техніки безпеки можуть поцілувати мене в дупу. Я збираюся це зробити швидко і вшитися геть.

Голден сумнівався. Якщо Алекс виконає корекцію курсу, літаюча труба може набрати досить прискорення, аби вбити Амоса або зламати щось у кораблі. Це Амос, сказав він собі, він знає, що робить.

Джим перемкнувся на екран Наомі, поки вона випромінювала все, на що здатна комунікаційна система, в бік маленького перехоплювача, намагаючись його засліпити лазером та радіоперешкодами. Тоді повернув свій тактичний екран. «Росі» і ворог-два неслися один на одного на карколомних швидкостях. Як тільки наблизилися на дистанцію, де від ворожих торпед було не ухилитися, ворог-два запустив обидві ракети. Пілот відмітив їх для точкових гармат і продовжив триматися курсу на перехоплення.

– Алексе, чому ми не стріляємо? – запитав капітан.

– Спершу зіб’ємо торпеди, потім підійдемо ближче і розберемо його гарматами, – відповів той.

– Чому?

– Торпед у нас небагато, і поповнення не передбачається. Не варто витрачати їх на цих нікчем.

Ворожі торпеди черкнули дугу на голденовому екрані, і він відчув, як ГТЗ ведуть по ним вогонь.

– Алексе, ми не платили за цей корабель. Використовуй все, що треба. Якщо мене вб’ють, то я вліплю тобі догану в особову справу.

– Ну якщо так, тоді… – відповів пілот. – Пуск.

Червона крапка їхньої торпеди пересувалась до ворога-два. Ворожі ракети були все ближче, а потім одна зникла з екрану.

– Дідько, – пласким голосом вилаявся Алекс, і тут «Росінант» отримав удар в борт такої сили, що капітан зламав ніс об шолом. На всіх переборках почали обертатися жовті аварійні мигалки, доповідаючи про втрачене повітря. Джим милостиво не чув сирени, яка волала на додачу до всього, що відбувалося навколо.

Його тактичний дисплей блимнув, вимкнувся. Через секунду запрацював знову: всі три торпеди, як і ворог-два, зникли. Ворог-один продовжував ментелятися обабіч корми.

– Які пошкодження? – заволав Голден, сподіваючись, що зв’язок працює.

– Зовнішня обшивка серйозно постраждала, – доповідала Наомі, – чотири маневрові двигуни

відсутні. Одна гармата точкового захисту не відповідає. До того ж, ми втратили сховище кисню, а люк для команди виглядає, мов поплавлений.

Капітан переглянув на екрані звіт про пошкодження, а потім перемкнувся назад на Амосову камеру:

– Чому ми вціліли? – запитав він.

– Тому що риба в нас не поцілила, – відповів пілот. – Гармати дали їй чосу, але вона була занадто близько. Боєголовка здетонувала і таки непогано нас зрешетила.

Було не схоже, щоб Амос рухався. Голден заволав:

– Амосе! Доповідай!

– Так, так, я все ще тут, капітане. Просто згрупувався на випадок ще одного такого копняка.

Здається, я зламав ребро об один з обшивочних тримачів, але я прив’язаний. Типу, чудово, в дідька, що я не витратив час на ту трубу.

Голден не витратив час на відповідь. Він повернувся до свого тактичного дисплея і дивився на ворога-один, той стрімко наближався. Він вже пустив торпеди, але вони ще могли їх збити гарматами на близькій дистанції.

– Алексе, ти можеш розвернути нас і розрахувати параметри для збиття того винищувача?

– Працюю над цим. У нас не найкраща маневреність, – відповів марсіянин, і «Росі» почав уривчасто обертатись.

Голден перемкнувся на телескоп і збільшив винищувач противника. Зблизька жерла його гармат здавалися не меншими за коридори Церери, і схоже, що направлені вони були прямо на них.

– Алексе, – мовив він.

– Працюю над цим, шефе, але «Росі» поранено.

Гармати ворожого судна відкрилися, готуючись стріляти.

– Алексе, вбий його. Вбий його. Вбий його.

– Пуск, – відповів пілот, і «Росінант» здригнувся.

Капітанова консоль сама перемкнулась з телескопа на тактичний екран. Їхня торпеда вилетіла назустріч винищувачу саме в той момент, коли той відкрив вогонь. Екран показував ворожі кулі маленькими червоними точками, які летіли так швидко, що за ними неможливо було спостерігати.

– Вхідний… – викрикнув він, і «Росі» розвалився на частини навколо нього.

* * *

Голден отямився.

Зсередини корабель, сповнений літаючими уламками і перегрітою металевою остружкою, був схожим на душ з іскр у сповільненій зйомці. Без повітря вони відстрибували від стін, повільно охолоджувались, мов ледачі огняниці. У його спогадах танув куток настінного