Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
Коридори станції Тот були широкими і просторими, з довгими пасмами плюща, дбайливо закрученого в спіралі, нішами через кожні декілька кроків, у яких стояли зі смаком підсвічені бонсаї. М’яке біле світло робило місце схожим на спа або на садибу багатія. На підлозі лежав килим.
Нашоломний монітор блимнув, вказавши шлях, яким мали б іти штурмовики. Серце Міллера різко пришвидшилось, дрібно калатало, зате розум залишався абсолютно спокійним. На першому перехресті бар’єр проти заворушень утримувався тузнем чоловіків у формі служби безпеки «Протоґену». Сили АЗП відійшли назад, використовуючи викривлення коридору як прикриття. Те, що називалось вогнем на придушення, велося тут на рівні колінних суглобів.
Гранати були ідеально круглі, навіть без отвору для детонатора. По килимам вони не котились так, як треба, як мали котитися по кам’яній підлозі або плитці, тож одна з трьох відстрибнула назад, не досягнувши бар’єру. Струс був таким, немов по вухам бахнули молотом; вузькі ізольовані коридори направили вибух назад. На атакуючих він справив майже такий самий ефект, як і на ворога. Та бар’єр було розтрощено, а протоґенівці відступили.
Міллерові нові товариші по зброї, радісно вигукуючи, побігли вперед, окрилені першим смаком перемоги.
Звуки були нерозбірливими, наче долітали здалеку. Можливо, його навушники не так добре протистояли вибуху, як мали б. Закінчити штурм з порваними барабанними перетинками буде непросто. Але тоді прозвучав наказ Фреда, ясний і чіткий:
– Припинити наступ! Відступити!
Цього майже вистачило. Наземні сили АЗП зашпортнулися, немов Фредові слова були віжками. Це не були війська. Вони не були навіть копами. Вони були белтерським нерегулярним ополченням: дисципліна і повага до авторитету була їм не притаманна. Вони загальмувались. Вони стали уважнішими. Тож обігнувши ріг, вони не потрапили в пастку.
Наступний коридор був довгий і прямий, вів, згідно підказки нашоломного монітора – до службової рампи перед контрольним центром. Він виглядав пустим, проте на третині дороги килимове покриття почало розлітатися кудлатими шматками. Хлопець біля детектива охнув і впав.
– Вони використовують слабоосколкові заряди з відбиттям по кривій, – пояснив Фред усім у вуха одночасно, – відскок з рикошетом. Нишкніть і робіть саме те, що я вам скажу.
Спокій у словах землянина справив більший ефект, аніж його крик перед тим. Чи може, це йому тільки здалося, але тут був ще й тон нижче. Впевненість. Різник станції Андерсон робив те, що умів найкраще: вів своє військо проти тактики і стратегій, що власноруч розробив у ті давні роки, коли сам був ворогом.
Потроху сили АЗП рушили вперед, на вищий рівень, тоді ще один і ще. В повітрі густів дим від пострілів та оплавлених панелей. Широкі коридори переходили в майдани та площі, так само просторі, як тюремні двори, тільки з протоґенівськими вояками на вартівнях. Бічні коридори було зачинено, місцева оборона намагалася підвести їх під перехресний вогонь.
Це не спрацювало. АЗП виламували двері, використовували, як прикриття, кімнати, де було багацько моніторів: щось середнє між лекторіями і виробничими комплексами. Двічі неозброєні цивільні, що лишилися при роботі, незважаючи на близький штурм, атакували їх, коли вони входили. Фредові хлопці поклали їх усіх. Частина Міллерової свідомості, та, що лишалася копом, а не солдатом – сіпалася від цього. Вони були цивільними, вбивати їх було щонайменше поганим смаком. Та коли Жулі у його голові прошепотіла «Тут невинних немає», він погодився.
Центр управління, захищений так серйозно, як ніщо з баченого ними раніше, розташовувався на третині висоти миршавого гравітаційного колодязя станції. Міллер і п’ятірка інших, керованих добре чутним голосом Фреда, взялися прикривати вузький службовий коридор, підтримуючи повільний вогонь і забезпечуючи неможливість непомітної контратаки протоґенівців. Міллер перевірив свою гвинтівку і був здивований кількістю набоїв, що лишилися.
– Ой, Пампа, – сказав хлопець поряд, і детектив посміхнувся, впізнавши голос Діоґо з-поза лицьового щитка. – День так день, паса16?
– Я бачив і гірші, – погодився Джо і замовк. Він намагався почухати уражений лікоть, але плитки броні не дозволяли.
– Єстеш рана? – запитав парубок.
– Ні, я в порядку. Просто… це місце. Я його не розумію. Виглядає як спа, але побудоване, наче тюрма.
Руки хлопця зсунулись у запитанні. Міллер похитав кулаком у відповідь, одночасно міркуючи, поки говорив.
– Тут прямі лінії, що добре проглядаються, і бокові проходи, які можна зачинити. Якби я мав побудувати місце типу цього, я б…
В повітрі вжухнуло, і Діоґо впав, безвільно похиливши голову. Міллер скрикнув і обернувся. Позаду нього в бічному коридорі дві фігури у формі «Протоґену» нирнули за прикриття. Щось свиснуло у нього біля лівого вуха. Ще щось відстрибнуло від грудної плити його моднявої марсіянської броні, мов удар молотка. Він навіть не подумав підняти гвинтівку: вона вже була в руках, викашлюючи вогонь у відповідь, мов втілення його волі. Інша трійця АЗПшників стала на допомогу.
– Відійти, – рявкнув Міллер, – тримайте ваші чортові очі на головному коридорі. Я цим займуся.
Йолоп, думав Міллер, лиш йолоп залишить їх у власному тилу. Лише йолоп зупиниться і почне базікати посеред бою. Він мав знати краще, і тепер, через те що він втратив увагу, хлопець…
Засміявся?
Діоґо сів, підняв свою зброю і дав чергу в коридор. Хитаючись, парубок звівся на ноги, потім вигукнув, мов дитина, яка щойно зійшла з карколомного атракціону. Широка полоса білої жижи протягнулася від ключиці вгору, поперек його лицьового щитка. Під маскою Діоґо посміхався. Детектив похитав головою:
– На біса вони витрачають кулі для утримання натовпу? – сказав він, звертаючись до хлопця і до себе самого.
– Передовий загін, – почувся у вухах голос Фреда, – готуйсь. Ми рушаємо за п’ять, чотири, три, два. Марш!
Ми не знаємо, у що там влазимо, думав Міллер, приєднуючись до тих, хто біг коридором до останнього об’єкта штурму. Широка рампа вела до ряду противибухових дверей, оздоблених під дерево. Щось позаду вибухнуло, але він тримав голову низько і не обертався. Тиск тіл у різнобійній броні робився сильніше, і Міллер вперся ногами у щось м’яке. Тіло у формі «Протоґену».
– Дайте нам місце, – крикнула жінка попереду. Детектив, використовуючи лікті і плечі проштовхався
