Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
– Щось типу того, – відповів детектив.
***
Повідомлення, що надійшло сьогодні з Церери виходило за рамки звичних прес-релізів.
Керуючий консул АЗП повідомляв, що було розкрите коло марсіянських шпигунів. Відеоряд демонстрував тіла, що вилітали з промислового шлюзу, схожого на старий док у шостому секторі. Здалеку мерці виглядали майже мирно. Відео перемкнулось на голову безпеки. Капітан Шаддід виглядала старшою. Твердішою. «Ми шкодуємо щодо необхідності цієї акції, – сказала вона для всіх усюд, – але у випадку боротьби за свободу компромісів бути не може».
Ось куди воно зайшло, міркував Міллер, підперши підборіддя, погроми. Зітніть ще сотню голів, ще тисячу голів, ще десять тисяч голів, і тоді ми будемо вільними.
Прозвучав м’який сигнал, і за секунду вектор гравітації змінився на декілька градусів ліворуч. Курс змінився, Голден зробив вибір.
Він знайшов капітана наодинці. Той сидів і витріщався в монітор у ходовій. Сяйво підсвічувало знизу його обличчя, ховаючи очі в тінях. Капітан теж виглядав старшим.
– Ти розповсюдив інформацію? – запитав детектив.
– Ні. Ми просто один корабель. Варто нам повідомити всім новини – і вуаля, ми будемо мертві задовго до «Протоґена».
– Мабуть що так, – відповів Міллер і крекчучи вмостився в пусте крісло посту. Шарнірне сидіння ворухнулось без звуку.
– Ми кудись ідемо.
– Я їм у цьому не довіряю, – сказав Голден, – я нікому з них не довірю сейф.
– Можливо, маєш рацію.
– Ми йдемо на станцію Тихо. Там є дехто, кому я… довіряю.
– Довіряєш?
– Ну, щонайменше не маю недовіри.
– Наомі вважає це правильним?
– Не знаю, я не питав. Але думаю, так.
– Майже влучив, – сказав Міллер.
Голден вперше відірвав погляд від екрану і запитав:
– А ти знаєш, як правильно?
– Ага.
– Як?
– Викинути сейф на довгий курс зіткнення з Сонцем і зробити так, аби ніхто ніколи не потрапив на Ерос або Феб знову.
– Тож чому б нам так не вчинити?
Міллер повільно кивнув:
– Як ти можеш викинути Священний Грааль?
РОЗДІЛ 37. Голден
Алекс тримав прискорення «Росінанта» у 3/4 g протягом двох годин, поки команда готувала і споживала вечерю. Він розжене назад до 3 g, коли перерва закінчиться, а тим часом Голден насолоджувався стоянням на власних ногах в умовах не дуже віддалених від земної гравітації. Для Наомі і Міллера це було дещо більше норми, але ніхто з них не жалівся. Вони обидвоє розуміли, що треба поквапитися.
По тому як карколомно високі цифри гравітації було знижено до звичних, вся команда без поспіху зібралася на камбузі і взялася готувати вечерю. Наомі замішувала разом ерзац-яйця з ерзац-сиром. Амос, використовуючи томатну пасту і їхні останні свіжі гриби, робив червоний соус, що пахкотів, мов справжній. Алекс, перебуваючи на вахті, вивів ходові дані на панель у камбузі, вмостився на столі біля Наомі і посипав пласку локшину ерзац-сиром і червоним соусом, сподіваючись, що кінцевий результат буде приблизно схожий на лазанью. Голден чергував біля печі і, поки всі займалися лазаньєю, випікав хліб із заморожених шматків тіста. Запах на камбузі навіть і близько не нагадував справжню їжу.
Міллер разом з усіма пішов до столу, але схоже, що йому було незручно запитати собі роботи. Замість цього він підняв стіл, сів за нього і спостерігав. Він не те щоби уникав Голденового погляду, але намагався не привертати уваги. За мовчазною домовленістю, новинні канали не вмикались. Джим був упевнений, щойно вечеря скінчиться, усі побіжать перевіряти останні події на війні. Але поки що вони всі працювали у товариській тиші.
Коли хліб був готовий, капітан перемкнув режим печі і відправив туди ємність з лазаньєю. Наомі сіла біля Алекса і тихцем розмовляла з ним щодо побаченого на екрані з ходової рубки. Міллер одним оком поглядав на лазанью, а іншим на них. Вона чомусь засміялась. Алекс сказав щось і автоматично торкнувся її волосся пальцем. Джим відчув, як у нього в животі щось напружилося.
Краєм ока він помітив, що Міллер спостерігає за ним. Коли він глянув на детектива, той відвернувся з посмішкою. Наомі знову засміялася. Одну руку руку вона поклала пілоту на плече. Той почервонів і заговорив так швидко, як дозволяла його блазенська марсіянська говірка. Вони виглядали друзями. Одночасно це викликало у Голдена і щастя, і тремтіння в ногах. Він міркував, чи стане Наомі йому другом хоч колись.
Вона помітила його погляд і змовницьки підморгнула, що мало би значно більше сенсу, якби він міг чути розмову. Капітан посміхнувся і підморгнув у відповідь, дякуючи хоч за те, що його було прийнято до гурту. Сичання з печі повернуло його увагу. Лазанья почала булькотіти і витікати по краям дека.
Він натягнув прихватки і відчинив дверцята.
– Суп готовий, – гучно сказав Джим, діставши першу страву.
– Це потужний, страшненький супчик, – прокоментував Амос.
– Ага, типу, – відповів Голден. – Те саме казала мати Тамара, коли закінчувала куховарити. Не знаю, звідки це узялося.
– Одна з твоїх трьох матерів готувала? Як це звично, – мовила Наомі з прищуром.
– Ну, вона приблизно порівну розділила кухню з Цезарем, з моїх батьків.
Тепер вона посміхнулась щиро:
– Звучить кльово. Такі великі родини, як ця.
– Ага, це справді так, – відповів він, а в голові крутилася картинка ядерного вогню, що рвав на шматки ферму в Монтані, на якій він виріс, палив на попіл його родину. Він був упевнений, що якщо це станеться, то поряд буде Міллер, аби повідомити, що це він сам у цьому винний. Джим не мав упевненості, що ще хоче дисктувати.
Поки вони їли, Голден відчув, як напруження в кімнаті повільно спадає. Амос голосно відригнув, а потім відреагував на хор протестуючих голосів ще більш гучною відрижкою. Алекс ще раз переповів жарт, з якого сміялася Наомі. Навіть Міллер був у настрої і розповів майже неймовірну історію про затримання на чорному ринку сиру, що закінчилася перестрілкою з дев’ятьма оголеними австралійцями в нелегальному борделі. Наприкінці оповідки старпом сміялася так сильно, що аж забризкала слиною майку, а Амос, мов мантру, повторював фразу «Просто опрутніти!»
Хоча історія була досить кумедною, а Міллерова суха її подача робила її ще смішнішою, та
