Лицарі Дикого Поля. Том 2 - Ярослава Дегтяренка

— А що тут соромітного? Зрештою, це не її діло, що я роблю зі своєю нареченою в опочивальні!

Але Орися із сорому стала, наче печений рак, натягнула простирадло до самого підборіддя. Тимофій поцілував її голе плече.

— Не засмучуся, зіронько моя! Ліпше вставаймо. Нам іще вінчатися сьогодні! — весело сказав Тимофій, швидко вдягнувся й вийшов у коридор.

— Кшисю! — покликав він. — Я знаю, що ти тут. Іди сюди.

Кшися дійсно відразу з’явилася з-за рогу коридору. Ховаючи очі, жінка підійшла до нього. Вона то червоніла, то блідла, та всім своїм виглядом видавала погано приховуване обурення: «Треба ж! Невінчані, а вже сплять разом!»

— Відправ кого-небудь до священика, нехай йому скажуть, що опівдні я вінчатимуся з Орисею, — незворушно наказав Тимофій.

— Ах, ось як! — стрепенулася служниця, але тут же смиренно опустила очі.

— І передай Одарці, нехай накаже виставити хлопцям по бочці горілки й меду на честь мого весілля. Іди!

Кшися зібралася вже піти, але Тимофій зупинив її.

— Кшисю, зроби обличчя трохи простіше. А то маєш вигляд ображеної чесноти, — розсміявся Тимофій.

Челядниця знову спалахнула й щодуху припустила від свого пана виконувати його розпорядження.

Але повінчатися Тимофієві з Орисею не вдалося. Челядник, який бігав до священика, повернувшись, повідомив, що того немає вдома. У отця Сергія, який жив самотньо, без сім’ї, з рідні була тільки сестра, яка жила десь під Уманню. Вона серйозно захворіла, тож він безстрашно поїхав до неї, незважаючи на охоплену смутою країну. І його вже майже дві седмиці немає. А коли він повернеться — невідомо.

Тимофій сказився. Але що тут поробиш?! Він прочесав усю округу, але марно! Усі костели навколо були розорені або самими селянами, або злодіями та мародерами, а всі священики — перебиті, бо були католиками чи уніатами. Тому навіть якби вони були живими, то не змогли б освятити його шлюб через релігійні забобони. А більше в розореному і спорожнілому краю православних священиків не було. Та й до початку смути отець Сергій був єдиним православним батюшкою в усій окрузі.

— Ну не сердься ти так, коханий, — говорила йому Орися, дивлячись на Тимофія, який метався кімнатою, наче тигр у клітці, та так паплюжив прокляті релігійні розбіжності й нетерпимість, що аж гай гудів, чим мимоволі був схожим на пана Матвія — той теж мав таку саму манеру злитися.

— Я себе негідником відчуваю! Та ще й після сьогоднішньої ночі, — сказав Тимофій, але потім підійшов до Орисі й міцно обійняв її. — Ти мене й справді з розуму звела, ягідко моя, змусила забути про все на світі! І далі зводиш! — шепотів він, припадаючи гарячим поцілунком до шиї дівчини. — Як згадаю, як солодко з тобою було, то знову не можу стриматися. Орисенько, щастя моє! Кохана! Ми поїдемо в інше місце і знайдемо хоч якого-небудь попа, щоби він повінчав нас.

Орися замислилася: «Може, і справді не можна було робити так, як учора. Але я так за ним сумувала, мені так погано було без нього, що я ні про що не шкодую. Однак виходить, що я зробила це навмисне, щоб він зі мною швидше одружився. Треба дати зрозуміти, що це не так», — а потім відповіла:

— Це небезпечно тепер — їхати кудись і шукати священика. Почекаймо найкраще тут. Гадаю, священик скоро повернеться, і тоді ми спокійно повінчаємося. Та й куди нам поспішати? Над нами тепер ніхто не стоїть і не зможе перешкодити.

— Та воно все так, але мені буде спокійніше, коли ти за законом моєю дружиною станеш. Якось усе в нас не так пішло! — нахмурився Тимофій. — І вкрасти тебе довелося, і з батьком твоїм не зразу вийшло порозумітися, і одружитися нормально не можемо.

— Не сумуй щодо цього, коханий. Головне, що ми будемо разом. А решта — дрібниці! І, крім того, хотілося б, аби на нашому весіллі був і мій батько, і сестрички, і твій брат. І ще бажаю, щоби нас вінчав лише отець Сергій. Я ще не зустрічала таких добрих священиків, як він. Тому почекаймо трохи. Ну будь ласка! — попросила Орися, кладучи руки йому на плечі. Вона пригадала, які вони м’язисті і як приємно було вчора вночі засинати в його сильних обіймах. Пустотливо блиснувши очима, Орися шепнула: — Ти ж прийдеш до мене сьогодні ночувати?

Погляд Тимофія спалахнув пристрастю, і замість відповіді він палко поцілував її.

Усі наступні ночі Орися й Тимофій проводили разом і не бентежились мораллю. Про це знала лише Кшися, але воліла мовчати про це неподобство та ще й ретельно покривала коханців, аби випадково про це не провідали Одарка, челядь або Семен із Михайликом. Спочатку жінка була вельми обурена, бо не уявляла, що її молодий пан може так учинити, а її панночка — дозволити йому таке. Але коли згадувала, як мучилася Орися від домагань пана Матвія, як вона сумувала за Тимофієм, а ще бачила, як її молодий пан сяє від щастя і як палко кохає дівчину, Кшися потроху починала виправдовувати цю пару. «Врешті-решт, та що тут такого? Хіба ці двоє не заслужили щастя?» — думала служниця.

А для закоханих світ навколо відсунувся на задній план — вони забули про те, що війна, яка ще невідомо коли закінчиться, забули, що Тимофієві не сьогодні-завтра доведеться поїхати. Залишилися тільки їхні кохання та пристрасть. Обидва занадто довго були в розлуці, занадто сильно сумували одне за одним, занадто багато пригод пережили поодинці за такий короткий термін і тепер прагнули надолужити згаяне, віддаючись одне одному без залишку.

А отця Сергія все не було й не було.

Зате повернувся пан Матвій. Він дуже квапився з Бара, щоби нарешті побачити свою кохану. «Боже! Я руки на себе наклав би, якби з нею що-небудь трапилося! — думав пан Клесінський, поспішаючи додому. — Подумати лишень: таку потужну фортецю — і захопили! Це ще добре, що Тимофій знайомий