Лицарі Дикого Поля. Том 2 - Ярослава Дегтяренка
Присівши на ліжко, Тимофій посадив дівчину до себе на коліна, потягнув за шнурок від її сорочки. Сорочка зісковзнула з плечей, оголивши Орисю до самої талії. Він припав гарячим поцілунком до її шиї, чуттєво погладив її плече, а потім торкнувся рукою її грудей, ніжно стиснув, відчувши, які вони пружні та міцні, як сильно б’ється серце його коханої. Кров закипіла в Тимофієвих жилах, запульсувала у скронях, і він, уклавши дівчину на спину, занадто нетерпляче стягнув із неї сорочку. Орися спалахнула, адже не очікувала, що доведеться роздягатися повністю. Вона сором’язливо прикрила руками оголені груди, підтягнувши до них коліна, але Тимофій, теж повністю роздягнувшись, ліг поряд із нею і, усміхнувшись її сором’язливості, відняв її руки від грудей, пригорнув наречену до себе, відчуваючи тепло її тіла. Хлопець погладив її стегна, потім його рука, ковзнула вгору до її талії, погладила живіт. Він знайшов уста Орисі, з пристрастю вп’явся в них поцілунком. Його губи ковзнули по її щоці, обпекли шию та плечі, спустилися нижче, і в Орисі навіть дух перехопило, коли коханий почав пристрасно цілувати її груди. Тимофій божеволів від усвідомлення того, що кохана повністю в його владі, що ще трохи, і вона належатиме йому. Покриваючи жагучими поцілунками її тіло, він відчував, як вона відзивається на його ласку, як гаряче цілує у відповідь, як її руки гладять його плечі, шию, потилицю, і ледве стримувався. Його руки ковзали тілом коханої, відчуваючи ніжність її шкіри. Молодий козак жагуче цілував свою Орисю, згораючи від нетерпіння та збудження. Не маючи змоги більше утримувати свою пристрасть, Тимофій ніжно підтягнув дівчину за стегна під себе. Орися охнула, коли Тимофій оволодів нею, задихала частіше та вигнулася під ним. А він, обнявши її за стрункий стан і міцніше притиснувши до себе, почав обережно рухатися, щоби заподіяти якомога менше болю, усвідомлюючи, що для Орисі це вперше. «Кохана, як же сильно я мріяв володіти тобою! Щастя моє!» — задихаючись від пристрасті, шепотів Тимофій. Він відчував, як Орися тремтить у його руках, як переривчасто дихає. Уже не в силах стримуватися, Тимофій почав рухатися швидше, застогнав. Орися знову вигнулася під ним, і він затих, переводячи дух, відчуваючи її дихання на своїй шиї, таке саме переривчасте, як і його. Тимофій підняв обличчя й подивився на свою кохану — дівчина ще трохи тремтіла, заплющивши очі, а обличчя її палало. Він торкнувся її щоки кінчиками пальців, ніжно погладив її шию, голе плече, торкнувся грудей. Орися розплющила очі, і в них промайнуло збентеження. Тимофій ліг поруч із нею, пригорнув до себе, укривши себе і її простирадлом.
— Тобі було дуже боляче? — пошепки запитав він.
— Трохи, — чесно зізналася Орися, сором’язливо сховавши обличчя на його плечі, і погладила його тіло.
Вона пригадала скарги своєї подружки про те, як це все огидно та бридко. «А мені чомусь не було огидно, — подумала Орися. — Навпаки! Було приємно відчувати, як він мене обіймає й цілує!» Вона ковзнула пальчиками вниз, по його грудях до плаского, м’язистого живота й намацала шрам від рани, здобутої під Корсунем. Дівчина здригнулася, стягнула простирадло й подивилася на довгий багряний рубець.
— Коханий! — прошепотіла Орися, притискаючись до Тимофія всім тілом. — Слава Богу, що ти живий!
— Я живу лише заради тебе, сонечко моє! Адже без тебе я й не жив зовсім, а так, просто існував, — шепотів Тимофій. — Коли в моєму житті з’явилася ти, я зрозумів, що означає щастя, а твоє кохання, немов солодкий нектар, раз випивши його, більше ніколи не захочеться хмільного меду. Я кохаю тебе! Кохаю більше, ніж люди життя люблять!
Орися слухала його слова, мліючи від задоволення, і дедалі сильніше притулялася до голого тіла свого милого. Раптом Тимофій спохмурнів.
— Орисю, не пізніше ніж завтра ми мусимо повінчатися, — сказав він.
— Але навіщо поспішати? — здивувалася дівчина. — Нині війна і...
— Саме тому! Орисю, я більше не хочу з цим затягувати. Я і так занадто довго відкладав наше весілля. Що швидше ми повінчаємося, то краще! Чи ти вже не хочеш за мене заміж? — зі сміхом запитав він.
— Хочу, але ж не у вінчанні справа і... — Орися знітилася, замовкла, а потім сказала. — А втім, зробимо так, як ти скажеш, коханий.
— Ти завжди будеш такою слухняною? — запитав Тимофій, усміхаючись, і почав гладити її тіло під простирадлом. — Ох, яка ж ти в мене солоденька!
Вони шепотілися й цілувалися ще довго, але нарешті обох зморив сон.
Уранці Кшися тихенько прослизнула до спальні своєї господині, несучи глечик із водою для вмивання та зовсім не дивлячись поперед себе. «Щось довго спить панночка! — думала служниця, коли навпочіпки входила в кімнату і ставила глечик на стіл. — Напевно, занадто втомилася вчора — адже стільки подій сталося!» І тут Кшися подивилася на ліжко та завмерла: її панночка досі міцно спала, зате не спав молодий пан. Лежачи на спині й дивлячись на неї, Тимофій виразно підняв брови й кивнув на двері. Бідолашна Кшися навіть рота розкрила з подиву, спалахнула до коренів волосся і стрімголов вискочила з панської опочивальні. Тимофієві стало смішно, але він придушив смішок, повернувся набік і обережно притиснувся до Орисі, щоби не розбудити. Утім, згодом дівчина прокинулася. Орися розплющила томні, наче в маленької дитини після сну, очі й повернулася до хлопця.
— Доброго ранку, кохана! — Тимофій притягнув її до себе, не забувши погладити по голому стегну. — Ти виспалася?
Орися кивнула, щасливо всміхнулася, а він припав гарячим поцілунком до її шиї. Дівчина заплющила очі, мліючи від його пестощів, а потім трохи відсунулася і прошепотіла: «Тимофію, зараз Кшися прийде, — і тут їй на очі потрапив глечик із водою. — Господи! Кшися вже приходила! — вигукнула вона, викрутившись із його обіймів та підскочивши на ліжку. — Ой, яка ганьба! Що вона тепер подумає?!»
Тимофій не втримався й зареготав, згадавши, яку розгублену пичку скорчила цікава служниця.
— Та що тут смішного? — обурилася Орися.
