Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Люди мають знати, що відбувається, – відповів Голден.

– Так, вони мають. Але чи не варт нам спочатку самим розібратися, що відбувається, перш ніж їм повідомляти? – відповів Міллер, і навіть голос його перестав видавати втому. – Чому ж ти такий легковірний?

– Агов, – Голден намагався призупинити Міллера, але той лише підвищив голос:

– Ти знайшов марсіянську батарейку, так? Тому ти вирішив розповісти це усій Сонячній системі – і самотужки розпочав найбільшу війну в історії людства. Тільки марсіянці були не єдиними, хто міг її там залишити. Тоді купка таємничих кораблів знищує «Доннаджер», в чому Марс звинувачує Пояс. Тільки, холєра, Пояс навіть не знав, що вони здатні знищити марсіянський лінкор.

Голден відкрив рота, але детектив ухопив пузир з кавою, залишений Амосом позаду консолі, і швиргонув йому в голову.

– Дай мені закінчити! І тепер ти знайшов якісь дані, які дозволяють вплутати Землю. Першою ж справою ти вирішив розбовкати про це Всесвіту, що, мовляв, Марс і Пояс втягнули Землю в це, хай найбільша війна стане ще більшою. Чи ти не бачиш тут певної схеми?

– Так, – погодилась Наомі.

– І як ти вважаєш, що ж сталося? – запитав Джо. – Бо ж так ці люди і працюють! Вони роблять так, аби про «Кентербері» вважали, що це Марс. Це не він. Вони роблять, аби про «Доннаджер» вважали, що це Пояс. І це не він. Тепер же схоже, що все це заварила Земля? Йдемо по схемі. Це, можливо, не вона. Ти ніколи, ніколи не розповсюджуєш такого типу звинувачення до того, як розумієш, що і до чого. Ти дивишся. Ти слухаєш. Ти, на бога, мовчиш. І лиш коли ти знаєш – тоді тільки ти викладаєш справу.

Детектив відкинувся в кріслі, геть зморений і мокрий як хлющ. На палубі було тихо.

– Ти закінчив? – запитав капітан.

Міллер, тяжко дихаючи, кивнув:

– Здається, я щось зачепив.

– Я нікого ні в чому не звинувачую, – заперечив Голден. – Я не викладаю справу. Я лише розповсюджую інформацію. Тепер це не секрет. Вони щось утнули на Еросі. Вони не бажали, аби їх відволікали. Якщо Марс із Поясом стріляють один в одного, то всі ті, у кого стане ресурсів допомогти, будуть зайняті ще десь.

– Ти щойно втягнув у це Землю.

– Можливо, – відповів Джим, – але вбивці використали кораблі, які бодай частково були побудовані на земних орбітальних верфях. Можливо, хтось візьметься це розкручувати. І в цьому полягає моя точка зору. Якщо всі знають все, тоді немає секретів.

– Ну, типу, – сказав Міллер, але Голден не звернув на нього уваги.

Зрештою, хтось зрозуміє всю картину. Їхні справи, якщо вони хочуть їх довести до кінця, потребують секретності, тож демонстрація усіх секретів найбільше їм шкодить. Лише цим шляхом їх можна зупинити назавжди.

Міллер зітхнув, зняв капелюха і почухав скальп:

– Мені захотілося викинути його через шлюз.

* * *

BA834024112 був непоказним астероїдом. Ледь тридцять метрів завдовжки, давно вже досліджений вздовж і впоперек, він не мав ані корисних мінералів, ані іншого застосунку. В реєстр його занесели, аби убезпечити кораблі від зіткнення. Жулі, відбуваючи шаттлом на Ерос, залишила йому багатство ціною в мільярди.

Зблизька корабель, що знищив «Скопулі» і викрав команду, скидався на акулу. Довгий, вузький, абсолютно чорний і майже невидимий неозброєним оком на фоні космосу. Покликана відбивати радари аеродинамічна форма надала йому абрисів, яких здебільшого не мали судна в космосі. Шкірою Голдена поповзли мурахи від самого лише вигляду корабля, але в красі йому не відмовиш.

– От курвар, – ледь чутно промовив Амос, коли команда зібралася в кокпіті «Росінанта», аби роздивитися знахідку.

– «Росі» його навіть не бачить, кеп, – повідомив Алекс. – Я на нього ладаром на всій потужності світив, і все, що побачив, – це ледь тепла крапка на фоні скелі.

– Те саме й Бекка бачила перед загибеллю «Кента», – додала Наомі.

– Вона ж на шаттлі відлетіла, тож я вважаю, що це потрібний борт, який хтось прив’язав до скелі, – додав Алекс, – хоча такий корабель не один.

Коли Голден пролітав над Алексом, то на хвильку торкнувся спинки крісла.

– Там, можливо, купа блюючих зомбі, – нарешті промовив капітан.

– Хочеш піти глянути? – запитав Міллер.

– Звісно! – відповів Голден.

Розділ 34. Міллер

Скафандр був ліпшим за той, яким користувався Міллер раніше. За всі роки на Церері він зробив лише декілька вилазок назовні, і обладнання «Стар Ґеліксу» було застарим вже тоді: товсті гофровані з’єднання, розділений прилад для дихання, рукавички, у яких руки ставали холоднішими на тридцять градусів від решти тіла. Костюми «Росінанта» були військової якості і сучасні, не громіздкіші за звичні обладунки для стримування заворушень, із вбудованою підтримкою життєдіяльності, яка теоретично могла зігрівати пальці навіть тоді, коли руку буде підстрелено. Міллер плавав, тримаючись одною рукою за кріплення в шлюзі, і стискав пальці, милуючись візерунками «акулячої шкіри» на суглобах.

Її було явно не досить.

– Добре, Алексе, – мовив Голден, – ми на місці. Хай «Росі» постукає для нас.

Глибока брязкітлива вібрація струсила їх. Наомі поклала руку на вигин шлюзу, аби втриматися. Амос, тримаючи в руках безреакційну штурмову гвинтівку, посунувся вперед у пошуках опори. Коли він випрямив шию, Міллер почув по радіо, як хрустять хребці. Тільки так і міг почути: вони ж бо були вже в вакуумі.

– Окей, капітане, – донісся голос Алекса, – є герметичність. Стандартний обхід систем безпеки не спрацював, тож дайте мені секунду аби…

– Проблеми? – перепитав Голден.

– Ось! В мене вийшло. У нас є зв’язок, – доповів пілот і за мить додав: – Овва… там не сильно подихаєш.

– Ну хоч щось? – запитав капітан.

– Ні. Глибокий вакуум. Обидва їхні люки відкриті.

– Отже, люди, – розпочав настанову Голден, – поглядайте на рівень кисню. Рушили.

Міллер набрав у груди повітря. Зовнішній люк змінив колір індикатора з м’якого червоного на м’який зелений. Голден зсунув його вбік, і Амос стрибнув уперед, Джим тримався за ним. Міллер кивнув Наомі, мовляв, дами вперед.

Стикувальний тунель був підсиленим, підготовленим до відбиття ворожих лазерів чи уповільнення штирів. Щойно за Амосом закрився шлюз «Росінанта», як він приземлився на борт іншого судна. Міллерові закрутило в голові на хвилину, коли в кораблі перед ним враз стеля позірно