Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Звісно.

Корабель хруснув, і вектор гравітації змінився на градус праворуч. Корекція курсу. Нічого цікавого. Міллер закрив очі і спробував примусити себе заснути. Його мізки були забиті мерцями, Жулі, коханням та сексом. Голден щось сказав про важливість війни, але важко було зібрати все до купи. Воно продовжувало змінюватися. Детектив зітхнув, переніс невдало вагу тіла, заблокувавши одну з дренажних трубок, і пересунувся назад, аби зупинити сигнал тривоги.

Коли манжета вимірювача тиску запрацювала знову, виявилось, що це Жулі його тримає, нахилившись так близько, що торкалась губами вух. Очі були відкриті, його розум отримував два зображення – і уявної дівчини, і моніторів, які б вона затуляла, якби справді була тут.

Я теж тебе кохаю, мовила вона, і я турбуватимусь про тебе.

Він посміхнувся, спостерігаючи, як змінюються показники його серцебиття.

РОЗДІЛ 33: Голден

Поки Голден і Міллер вже більше п’яти днів вилежувались у лазареті, сонячна система навколо них кипіла. У новинах про вимирання Ероса від масивного екологічного колапсу вказували різні джерела напасті – це і скорочення постачання через бойові дії, і прихована атака Марса, і аварія у таємній белтерській лабораторії, що виробляла біологічну зброю. Аналітики з внутрішніх планет розповідали, що АЗП й терористи типу них нарешті показали, наскільки небезпечними вони можуть бути для безневинних цивільних. Пояс звинувачував Марс або технічну команду Ероса, або АЗП за те, що не зупинили це.

Потім група марсіянських фрегатів заблокувала Паллас, бунт на Ґанімеді завершився шістнадцятьма вбитими, а нова влада Церери заявила, що всі судна марсіянської приписки, пришвартовані на станції, будуть конфісковані. Постійні погрози і звинувачення були звичним бекграундом шуму барабанів війни. Ерос став трагедією і злочином, але він вже добіг кінця, тоді як нова небезпека виникала в кожному закутку освоєного людиною космосу.

Голден вимкнув новини, пововтузився у своєму ліжку і спробував розбудити Міллера поглядом. Це не спрацювало. Велика доза опромінення не змогла дати йому суперсилу. Міллер почав хропіти.

Капітан сів, перевіряючи рівень гравітації. Менше чверті від норми. Алекс не поспішав. Наомі давала йому з Міллером час очуняти до того, як вони прибудуть до таємного астероїда Жулі.

Холєра.

Наомі.

Останні декілька її візитів до лазарету були якимись незграбними. Хоч вона ні разу не піднімала тему його невдалого романтичного поруху, проте тепер він відчував між ними бар’єр, і це бентежило. Тепер щоразу коли вона виходила з кімнати, Міллер відводив від нього погляд і глибоко зітхав, що робило ситуацію ще гіршою.

Але він не міг уникати її вічно, неважливо, наскільки виглядав при цьому ідіотом. Спустив ноги з ліжка і торкнувся палуби. Ноги були слабкими, але не гумовими. Підошвам було боляче, але трохи не так, як майже всьому тілу. Він вирівнявся, тримаючись за ліжко, тестуючи рівновагу. Його хилитало, та він тримався вертикально. Зробив два кроки – перевірив, чи може ходити в слабкій гравітації. Крапельниця натяглася. Він був прив’язаний лише до одного мішка з чимось слабко-блакитним. Наомі пояснила, наскільки близько він був від смерті, тож навіть не маючи жодної здогадки, він розумів, що в мішку має бути щось важливе. Він зняв ємність з гачка на стіні і тримав у лівій руці. Кімната пахла антисептиком та діареєю. Він був радий, що покинув приміщення.

– Ти куди? – запитав Міллер в’ялим голосом.

– Геть, – Голден на мить згадав свої п’ятнадцять років.

– Гаразд, – відповів детектив і повернувся на бік.

Люк лазарету знаходився за чотири метри від центрального трапу; Голден повільно й акуратно човгав паперовими капцями, а вкрита тканиною підлога поглинала звук, роблячи його тихим, мов шепіт. Трап його переміг. Хоча місток був лише палубою вище, триметровий підйом дорівнював тисячаметровому. Джим натиснув кнопку ліфту, за декілька секунд люк у підлозі ковзнув убік і з шумом електродвигуна з’явився ліфт. Голден намагався застрибнути, але вийшло щось на зразок уповільненого падіння, яке закінчилося хапанням за драбину і заповзанням колінами на платформу. Він зупинив ліфт, змусив себе підвестися, запустив ліфт знову і поїхав на палубу вище, тримаючись – він сподівався – не побитим бідакою, а як належить капітану.

– Йсусе, капітане. Ви все ще схожі на лайно, – сказав механік, коли ліфт зупинився. Амос розвалився поперек двох крісел на посту сенсорів і жував щось схоже на шмат шкіри.

– Ти це вже казав.

– Бо це ще правда.

– Амосе, чи в тебе нема роботи? – запитала Наомі. Вона сиділа на комп’ютерному посту, спостерігаючи за якимись спалахами на екрані. Коли Голден з’явився на палубі, вона навіть очей не підвела. Це був поганий знак.

– Нема. Найменш клопітке судно з усіх, на яких я працював, бос. Воно не ламається, воно не протікає, навіть не підстукує ніде – тобто не тре нічого підкручувати, – відповів здоровань, та досмоктуючи залишки їжі, облизав губи.

– Там завжди є що цуркувати, – мовила старпом і натиснула щось на екрані перед собою.

Амос подивився на неї, потім на капітана, і потім знову на старпома.

– Ой, я згадав. Мені б краще до машини і перевірити ту… штуку. Треба глянути, – мовив механік і став на ноги. – Пробачте, кеп.

Він прослизнув повз Голдена, застрибнув на ліфт і поїхав до корми. Палубний люк за ним зачинився.

– Привіт, – Голден мовив до Наомі, коли Амос пішов.

– Привіт, – відповіла Наомі не обертаючись.

Теж недобре. Коли вона відіслала геть Амоса, то Джиму здалося, що вона хоче поговорити. Але геть не схоже. Голден зітхнув і прочовгав до сусіднього з нею крісла. Упав в нього – ноги гуділи, наче він пробіг кілометр, а не пройшов менше двадцяти кроків. Наомі струснула головою так, аби волосся спустилося і приховало її обличчя. Він волів би прибрати його назад, але побоювався, що жінка зацідить йому ліктем в якомусь прийомі белтерського кунг-фу.

– Слухай, Наомі, – почав було він, але вона ігнорувала його, натискаючи якісь кнопки на панелі. Джим зупинився, коли на екрані перед нею з’явився Фред.

– Це Фред? – вичавив він, тому що більш ідіотської фрази було придумати складно.

– Ти маєш це побачити. Отримано з Тихо пару годин тому по вузькому променю після того, як я надіслала їм нову інформацію по нашому статусу.

Вона натиснула кнопку «відтворити», і Фредове обличчя ожило:

– Наомі, чув, у вас було гаряче. Етер повен теревень про вимкнення