Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
Екран став пустим.
– Як виглядають ці дані? – запитав Джим.
– Так, як нам розповіли. Електромагнітна сенсорна інформація з «Доннаджера» під час переслідування шісткою кораблів і власне бій. Я розгребла сирі дані, намагаючись побачити щось приховане, але хоч лусни, нічого не можу знайти. Я налаштувала обчислювальну систему «Росі» для пошуків, і він шукає натяки останні декілька годин. У нього є справді шикарний софт для цього. Але поки що нічого.
Вона знову натиснула на екран, і сирі дані почали прокручуватися швидше, аніж Голден встигав упізнавати побачене. На екрані в маленькому вікні софт «Росінанта» для розпізнавання патернів пробував знайти смисл. Голден дивився хвилину, але очі швидко розфокусувалися.
– Лейтенант Келлі загинув через ці дані, – відповів капітан, – він полишив судно, поки його товариші все ще билися. Морпіхи так не роблять, допоки це має сенс.
Наомі знизала плечима і вказала на екран.
– Це те, що було на кубі. Мо, там якийсь тайнопис. Але в мене немає іншого набору даних для порівняння.
Голден почав постукувати себе по нозі, негайно забувши про біль і романтичну невдачу.
– Припустимо, ці дані – це все, що в нас є. Нічого прихованого. Що ця інформація може дати Марсіянському флоту?
Наомі відкинулася на спинку крісла і розмірковувала, прикривши очі. Одним пальцем намотувала і змотувала завиток волосся на маківці.
– Оскільки здебільшого це ЕМ дані, тож багацько сигнатур двигунів. Випромінення двигуна – це найкращий шлях відслідкувати судно. Тож це демонструє, де який корабель знаходився під час бою. Тактична інформація?
– Можливо, – погодився Голден, – та чи це настільки важливо, аби відряджати з нею Келлі?
– Я так не думаю.
– Я теж.
Щось неявне шкреблося на периферії його свідомості.
– А що то за штука з Амосом трапилася?
– Амосом?
– Коли ми дісталися до вас, він стояв у шлюзі з двома автоматами.
– Були невеликі ускладнення на нашому шляху до корабля.
– Для кого ускладнення? – запитав Джим, і Наомі посміхнулась у відповідь:
– Якісь погані хлопці не дозволяли нам зламати блокування «Росі». Амос переговорив з ними. Ви ж не вважаєте, що це через те, що ми вас зачекалися, сер?
Це була посмішка в її голосі? Чи це часом не кокетство? Флірт? Він примусив себе не посміхнутися.
– Що «Росі» сказав, коли ти завантажила йому інформацію? – запитав капітан.
– Ось, – відповіла старпом і щось натиснула на панелі. На екрані з’явилася довгий список даних у текстовому форматі, – купа ЕМ, спектри світла, витоки від пошкоджених…
Голден скрикнув. Наомі подивилася на нього.
– Який же я ідіот.
– Підтверджую. Уточни?
Голден торкнувся екрана і почав скролити вгору і вниз по файлу. Натиснув на довгий список цифр і літер і відкинувся назад з посмішкою:
– Осьде.
– Що там?
– Структура корпусів – це не єдина метрика для розпізнавання. Вона найточніша, але потребує найкоротших відстаней і, – він провів рукою навколо себе, вказуючи на «Росінанта», – її найпростіше підробити. Наступний за якістю метод – це сигнатура двигуна. Неможливо замаскувати твоє випромінювання і характеристики теплового сліду. І їх найпростіше відслідкувати здалеку.
Він повернув екран до свого крісла, викликав корабельну базу даних «свій/чужий», потім зробив посилання на інформацію з екрану Наомі.
– Ось що в цьому посланні, Наомі. Це продемонструє Марсу, хто знищив «Доннаджер», показавши сигнатури двигунів.
– То чому ж просто не сказати простим текстовим файлом, мовляв, так і так, нас вбили отакі-то, – скептично запитала старпом.
Голден рвучко нахилився вперед і затих з відкритим ротом. Потім закрив його, відкинувся назад і видихнув.
– Я не знаю.
Люк відчинився під звуки гідравліки; Наомі зиркнула повз Голдена на трап:
– Міллер іде.
Джим обернувся, аби побачити, як детектив повільно спускається з лазарету. Він виглядав, мов обскубана курка: шкіра була рожево-сірою, вкрита гусячими ціпками. Бавовняна піжама не надто пасувала до капелюха.
– Йой, там же ж ліфт є, – сказав Джим.
– Хотів би я знати про це раніше, – відповів детектив, дочвалав до містка і, важко дихаючи, запитав:
– Ми вже на місці?
– Намагаємося розгадати таємницю, – відповів капітан.
– Ненавиджу таємниці, – Міллер почовгав до крісла.
– Тоді розкрий одну для нас. Ти знайшов чийогось вбивцю. Ти не можеш арештувати його самотужки, тож відправляєш інформацію напарнику. Але замість відправити ім’я злочинця, ти відправляєш йому всі зачіпки і докази. Чому?
Міллер кашлянув і почухав шию. Його очі дивилися на щось, мовби читали з якогось екрану, якого Голден бачити не міг.
– Тому що я не довіряю собі. Я хочу, аби мій напарник дійшов то таких самих висновків, що і я, але без тих зусиль, що приклав особисто. Я даю йому крапки і спостерігаю, що за картинка вийде, якщо він сам їх поєднає.
– Особливо якщо невірне тлумачення матиме наслідки, – докинула Наомі.
– Вам не сподобається завалити справу з вбивством, – детектив відповів кивком, – виглядає непрофесійно.
Панель перед Голденом дзенькнула.
– От лайно! Я ж знав, чому вони були такими обережними, – прокоментував капітан. – «Росі» вважає, що це стандартні двигуни від легкого крейсера, що їх будують «Верфі Буша».
– Це були земні кораблі? – перепитала Наомі. – Але вони літали без жодних розпізнавальних знаків і… сучі діти!
Це вперше Голден почув, щоб ця жінка кричала, але він розумів її почуття. Якщо кораблі ООН для спецоперацій знищили «Доннаджер», це означає, що за усім оцим стоїть Земля. Можливо, навіть за вбивством «Кентербері». Це означає, що марсіянські сили вбивали белтерів без причини. Таких белтерів, як Наомі.
Голден нахилився вперед, викликав комунікаційний дисплей і набрав код загальної трансляції. Міллер зачаїв дух.
– Та кнопка, що ти її натиснув, робить те, що я думаю, чи не так? – запитав він.
– Я закінчу завдання Келлі замість нього, – відповів Голден.
– Я навіть не уявляю, хто такий той бісів Келлі, – Міллер перейшов у наступ, – але будь-ласка, скажи мені, що його місія була не в поширенні оцих даних
