Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Міллер почав перемотувати. Пару годин вперед, потім ще декілька. Судно було під прискоренням, в’язні сиділи за столами, замість літати біля них. Перемкнув на камери в інших частинах судна. Шафа Жулі була все ще зачиненою. Якби він не був в курсі, то вирішив би, що вона померла.

Він знову перескочив уперед.

Через сто тридцять дві години команда «Скопулі» зібралася з силами. Міллер побачив це в їхніх тілах ще до того, як все почалося. Він спостерігав бунти в камерах і раніше, ув’язнені мали такий самий пригнічений, але збуджений вигляд. Відео показувало стіну, на якій він бачив кульові отвори. Їх ще не було. Але будуть. Чоловік зайшов у кадр із підносом харчових раціонів.

Ось воно, подумав Міллер.

Бійка була короткою і жорстокою. У в’язнів не було жодного шансу. Детектив спостерігав, як вони відвели одного з них – світловолосого чоловіка – в шлюз і викинули в космос. Інших зв’язали міцніше. Хтось плакав. Хтось кричав. Міллер перемотав уперед.

Десь тут воно мало бути. Момент коли воно – чим би воно не було – вирвалося на волю. Але або воно сталося на неохопленій камерами території, або було тут від самого початку. По довгому часі, майже сто сорок шість годин з того, як Жулі було замкнено, чоловік у білому джемпері зі скляними очима і з непевною ходою пробрався в кубрик і обблював одного з охоронців.

– Курва! – заволав Амос.

Міллер підхопився на ноги раніше, аніж зрозумів, що сталося. Голден піднявся також.

– Амосе? – мовив він. – Поговори зі мною.

– Заспокойся, – відповів механік, – все в порядку, кепе. Просто ці вилупки здерли шмат захисту реактора і я нахапався радіації більше, аніж планував.

– Повертайся на «Росі», – запропонував Голден.

Міллер зафіксував себе між стіною та постом контролю.

– Не ображайтесь, сер, але не схоже на те, що я от-от почну сцяти кров’ю або ще щось веселеньке в цьому стилі, – відповів здоровань. – Я здивувався сильніше, ніж зазвичай. Як почне щось турбувати, то я повернуся. Мені б ще хвилин п’ять тут подлубатися, і я зможу дати нам атмосферу.

Міллер бачив по капітановому обличчу, що всередині нього йде боротьба. Він міг наказати, а міг залишити все, як є.

– Домовились, Амосе, але якщо почне крутитись голова або ще щось – тобто будь-що, і ти йдеш прямо в лазарет.

– Так точно.

– Алексе, поглядай від себе на біометричні показники Амоса. Маякни, якщо побачиш ускладнення, – сказав капітан на загальному каналі.

– Прийнято, – почулося в навушниках з напускною лінню.

Потім капітан звернувся до Міллера по приватному каналу:

– Ти щось знайшов?

– Нічого неочікуваного, – відповів детектив, – а ти?

– Взагалі так, знайшов. Поглянь-но.

Міллер штовхнув себе до екрану, біля якого працював Голден. Той повернувся до консолі і почав перемотувати відео:

– Я подумав, що має бути хтось, хто пішов останнім. Тобто хтось мав би бути найменш хворим, коли все пішло шкереберть. Тож я продивився в директорії, яка активність мала місце перед тим, як система померла.

– І?

– Тут ціла купа подій, які схоже що відбувалися за пару днів до того, як систему вимкнули, потім пауза на цілі два дні. Потім невеличкий сплеск. Купа відкритих файлів і системної діагностики. Потім хтось ґакнув захист і випустив атмосферу.

– Тоді це була Жулі.

– Я теж так думав, – відповів Джим, – але один зі стрімів, що їх відкривали був… Лайно, де ж він? Був прямо-о-о… ось він. Дивись.

Екран блимнув, консоль перейшла в режим стендбай, і виникла емблема, зелена з золотим, у високій якості. Корпоративне лого «Протоґена» зі слоганом, якого раніше Міллер не бачив: Перші. Найшвидші. Найдалі.

– Яка дата у файлі? – запитав Джо.

– Оригінал було створено два роки тому, – відповів капітан, – а цю копію зроблено місяців вісім тому.

Емблема згасла, і з’явився чоловік із симпатичним обличчям. Темне волосся лиш торкнуте сивим на скронях, губи, якими часто посміхались. Він кивнув на камеру. Посмішка очей не торкнулась, бо вони були пустими, мов у акули.

Соціопат, подумав Міллер.

Губи чоловіка почали рухатись беззвучно.

– Холера, – вилаявся капітан і перемкнув трансляцію звуку в їхні шоломи. Потім перемотав відео на початок.

– Містер Дрезден, – промовив чоловік. – Я хотів би подякувати вам та членам правління за те, що знайшли час переглянути цю інформацію. Ваша підтримка, фінансова і не тільки, стала найважливішою умовою тих неймовірних відкриттів, яких ми досягли на проекті. Хоча моя команда і була на вістрі досліджень, проте лише невтомна прибічність «Протоґена» науковому прогресу зробила нашу роботу можливою. Панове, я буду відвертим. Фебська протомолекула перевершила всі наші очікування. Я вірю, що вона дозволить зробити технологічний прорив, який змінить усі правила гри. Я знаю, що подібні корпоративні презентації схильні до гіпербол. Тож прошу вас, зрозумійте, що я міркував над цим і дуже ретельно добираю слова: «Протоґен» може стати найважливішою і найпотужнішою організацією в історії людської раси. Але це вимагатиме ініціатив, амбіцій і впевнених дій.

– Він веде про вбивство людей, – сказав Міллер.

– Ти вже це бачив? – запитав Голден.

Міллер похитав головою. Картинка змінилася. Чоловік на екрані згас, натомість з’явилася анімаційна схема сонячної системи. Орбіти лишали по собі мазки кольорів на площині екліптики. Віртуальна камера відійшла від внутрішніх планет, де пан Дрезден і члени правління, можливо, розташовувались, і рушила в бік газових гігантів.

– Для тих з вас, хто вже знайомі з проектом: вісім років тому перший керований людиною апарат сів на Феб, – пояснив соціопат.

Анімація неслася до Сатурна, кільця і планети пролітали з тріумфом графічного дизайнера, що пожертвував певною точністю.

– Маленький льодяний місяць. Можна зробити припущення, що перспектива добування води значно вища, аніж власне з кілець. Уряд Марса відрядив наукову розвідку більше задля бюрократичної звички, аніж з якимось очікуваним економічним зиском. Було взято проби з ядра, і коли виявили аномалію в силікатах, «Протоґен» запропонував спонсорство у заснуванні довготермінової дослідницької установи.

Місяць власною персоною заповнив екран, обертався повільно, демонструючи усі свої принади, мов повія в дешевому борделі. Це була поцяцькована кратерами брила, і на погляд Міллера, її важко було відрізнити від тисяч інших астероїдів та планетоїдів. Соціопат вів далі:

– Враховуючи орбіту поза екліптикою, одна з теорій каже, що це тіло належало Поясу