Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Голден вів групу до найближчого ескалатора, а Амос періодично поглядав назад. Казино Ероса простягнулись на три безкінечних, як здавалося, рівні. Команді знадобилося півгодини, аби вибратися з гамору і хаосу натовпу, хоча йшли вони так швидко, як могли.

На першому рівні над казино розташовувалися приватні помешкання, тиша і чистота котрих дезорієнтували після казиношного базару. Капітан присів на край тумби із симпатичним кущем папороті в ньому і перевів подих.

– Я з вами, капітане, – присіла поряд Наомі, – п’ять хвилин у тому місці забили мені памороки.

– Ти жартуєш? – здивувався Амос. – Мені б там затриматися. Ми з Алексом нагріли тих тюхтіїв з Тихо на добрячий шмат за картярським столом. А звідси ми взагалі граними мільйонерами вийшли б.

– Так і є, – Алекс стукнув велетня кулаком по плечу.

– Домовились, – промовив Голден, – якщо ця справа з Поланскі виявиться порожняком, ви маєте мій дозвіл виграти для нас мільйон в карти. Чекатиму вас на борту.

Транспортна система закінчувалася на рівні казино і далі не йшла. Ти мав вибір не витрачати свої кревні за столами, але вони примушували тебе зробити це. Коли команда зайшла до вагону, Амос підсів до Джима.

– Капітане, за нами хтось іде, – сказав він тихо. – Не був впевнений, аж поки він не сів за пару вагонів від нас. Через усе казино тримався позаду.

Голден зітхнув і потер обличчя:

– Як він виглядає?

– Астероїдянин. Років п’ятдесят чи мо, сорок, але добряче підтоптаний. Біла сорочка, темні штани. Неоковирний капелюх.

– Коп?

– Певно. Але кобури щось не видно.

– Добре. Поглядай на нього, але турбуватися не варто. Нічого нелегального ми не робимо.

– Тобто нічого, крім прибуття на краденому марсіянському кораблі, сер? – уточнила Наомі.

– Ви мали на увазі на нашому цілковито легальному газовозі, про який усі папери і бази даних кажуть, що він цілком легальний? – відповів Голден з легкою посмішкою. – Бо якщо вони викрили нас, то затримали б ще в доках, а не волочилися крізь усю станцію.

Рекламний екран на стіні демонстрував захоплюючий вид різнокольорових хмар із прожилками блискавиць, які заохочували відвідати чудові купольні курорти на Титані. Він ніколи не був на Титані. Враз йому закортіло туди. Декілька тижнів підніматися запіздно, обідати у витончених ресторанах, лежати у гамаку. Холєра, він настільки замріявся, що навіть побачив, як Наомі несе йому до гамаку пару бокалів з фруктовими, на вигляд, напоями.

Вона зруйнувала мрію словами:

– Це наша зупинка.

Голден підвівся і попрямував до виходу:

– Амосе, приглядай за нашим другом, придивись, чи зійде він з нами.

Вони зробили ще кільканадцять кроків, Амос прошепотів у спину:

– Є.

Лайно. Тепер точно що хвіст, але це взагалі не причина не йти далі і не поглянути на Лайонела.

Фред не просив їх робити абсолютно нічого з тим, хто назвався власником «Скопулі». Їх точно не могли заарештувати за стук у двері. Голден засвистів голосно і весело, натякаючи команді і тому, хто за ними слідкував, що він ні про що не турбується.

Вони дійшли до готельчика і зупинилися.

Він був темний і тьмяний, якраз того сорту, де можуть пограбувати і не тільки. Розбиті ліхтарі кидали по закутках глибокі тіні, та й туристів було не видко. Він обернувся і кинув на Алекса з Амосом багатозначний погляд. Амос поклав руку в кишеню, Алекс поліз під верхній одяг.

У лоббі було пусто, лише пара диванчиків під стіною біля столика з журналами. Сонна літня жінка сиділа в одному і читала. Підйомник прихований у віддаленій стіні біля дверей з написом «СХОДИ». Посередині, на місці живого адміністратора, знаходився екран терміналу для оплати вартості кімнат.

Голден підійшов до столу і кинув зором на жінку на дивані. Сива, атлетична, у гарній формі. У такому блошатнику це означало повію, яка завершила роботу «в полі». Вона вперто ігнорувала його погляд.

Голден стиха запитав:

– Хвіст з нами?

– Десь зовні. Мо, тільки у двері зараз заглядає, – відповів здоровань.

Джим кивнув і натис кнопку запиту на екрані чек-іну. Просте меню давало змогу відіслати повідомлення в кімнату Лайонела Поланскі, але Голден вийшов з системи. Вони знали, що Лайонел залишався в номері, а Джонсон дав їм номер кімнати. Якщо хтось вирішив грати в ігри, нема сенсу попереджати, допоки Джим не постукає в двері.

– Добре, він тут. Тож… – вимовив Голден, але недокінчив, бо жінка з дивану раптом опинилася біля прямо біля Алекса. Він навіть не почув її наближення.

– Вам слід пройти зі мною, – промовила вона твердим голосом, – рушайте до сходів повільно, не наближайтеся до мене менш ніж три метри. Виконуйте.

– Ви коп? – запитав Голден не поворухнувшись.

– Я людина з пістолетом, – сказала вона і, мов фокусник, правою рукою дістала з повітря щось маленьке. Навела Алексу в голову і додала: – Робіть, як я кажу.

Її зброя була маленькою та пластиковою, і мала щось типу батареї. Амос дістав свій важкий метальник стержнів і навів їй в обличчя:

– Мій більший.

– Амосе, не.. – це все що встигла вимовити Наомі, перш ніж сходові двері розчахнулися і шістка чоловіків та жінок, озброєних компактними автоматами, заскочили в кімнату, волаючи, аби команда кинула зброю.

Голден почав було піднімати руки, коли хтось з них відкрив вогонь. Зброя кашлянула чергою так швидко, наче хтось рвонув цупкий папір: окремі постріли розрізнити було неможливо. Амос кинувся на підлогу. Ряд кульових отворів прострочив груди жінки з тазером, і вона м’яко впала назад.

Голден однією рукою схопив Наомі, аби затягнути її за стіл для реєстрації.

Хтось з іншого боку волав «Припинити вогонь! Припинити вогонь!», та Амос вже стріляв у відповідь лежачи. Скрегіт болю і лайки підказали капітану, що він у когось влучив. Механік перекотився в бік столу, і саме вчасно, аби вберегтися від рою стержнів, що подзьобали долівку, стіну і хитнули стола.

Голден поліз по свій пістоль, але цівка зачепилася за ремінь штанів. Він нарешті висмикнув його, ледь не загубивши спіднє, і порачкував до краю столу, аби оглянути поле бою. Алекс лежав під іншою стіною біля дивана, з білим обличчям і наготованим пістолетем. Варто було капітану виглянути, як диван розцвів хмарою набивки,