Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Ви мені не довіряєте.

– Ні.

Фред повернувся, стиснув спинку крісла так, що кісточки побіліли. Голден подумав, що зайшов занадто далеко:

– Дивіться, ви м'яко стелете про мир, про суд і все таке. Ви заперечуєте належність до піратів. У вас кльова станція, наповнена кльовими людьми. У мене купа причин вірити, що ви є тим, хто ви є. Але ми тут вже три дні, і коли ви вперше розповідаєте мені про свої плани – то просите позичити мій корабель для секретної місії. Вибачте, але якщо я є частиною цього, я мушу мати повний доступ – жодних секретів. І якщо я знатиму, а я направду не знаю, що ви не маєте на меті нічого, крім добрих намірів, я волів би відмовитись від цих авантюр.

Фред дивився на нього декілька секунд, тоді обійшов крісло і сів. Джим бачив, як співбесідник нервово постукував пальцями по стегну, але змусив себе припинити. Він продовжував дивитись. Джим прочистив горло:

– Слухайте, ви тут велике цабе. Навіть не знаючи, хто ви є такий, ви налякали мене до всирачки, тож не потрібно це доводити. Та незважаючи на свій страх, я не відступлюся.

Фред сподівався, що не засміється. Голден намагався беззвучно ковтнути.

– Закладаюсь, кожен капітан, з яким ви ходили, вважав вас найбільшою занозою в дупі, – нарешті заговорив Різник станції Андерсон.

– Я вірю, що мій послужний список це підтверджує, – промовив Голден, намагаючись приховати полегшення.

– Мені треба дістатися Ероса, забрати звідти людину на ім'я Лайонел Поланськи і повернути її на Тихо.

– Це тиждень ходу, якщо ми поспішатимемо, – проговорив Джим, зробивши в голові підрахунки.

– Місію ускладнює те, що Лайонела взагалі-то не існує.

– Гм, ну добре. Тепер я заплутався.

– Ви хотіли роботи? – запитав Фред з тихою злістю. – То ви її отримали. Лайонел Поланськи існує лише на папері і володіє речами, якими не хоче володіти пан Тихо. Зокрема кур'єрським судном під назвою «Скопулі».

Голден подався вперед із серйозним виглядом:

– Я уважно слухаю.

– Неіснуючий власник «Скопулі» зареєструвався в клопівні на дешевому рівні Ероса. Все, що ми маємо, це повідомлення. Ми повинні працювати з тим, що хто б не винайняв номер, він знає про нашу операцію все, потребує допомоги і не може попросити про неї відкрито.

– Ми можемо відстикуватися за годину, – відповів Голден на одному диханні.

Фред розвів руки у жесті, що був занадто белтерським як на землянина.

– Відколи мова про те, що відчалюєте саме ви?

– Я не хочу позичати судно, але я повністю згоден здати його в оренду. Ми з командою саме обговорювали пошук роботи. Винайміть нас. Відрахуйте по справедливості за послуги, які ви нам надали.

– Ні. Мені ви потрібні.

– Не потрібні. Вам потрібні наші показання. І ми не сидітимемо тут, чекаючи рік чи два, поки розум візьме гору. Ми дамо свідчення на відео, підпишемо усі показання під присягою, як потрібно щоб надати їм юридичної ваги, але ми так чи інакше відчалимо в пошуках роботи. Ви принаймні можете цим скористатися.

– Ні, – відкинув пропозицію Фред, – ви занадто цінні для мене, аби ризикувати вашими життями.

– А що я покладу на стіл інформаційний куб, який капітан «Донаджера» намагалася врятувати?

Тиша повернулася, але мала інший присмак.

– Слухайте, – продовжував тиснути Джим, – вам тре корабель типу «Росі». В мене є такий. Вам тре команда для нього. В мене і команда є. І вам так само кортить дізнатися, що на тому кубі, як і мені.

– Я не люблю ризикувати.

– Єдиний варіант – це посадити нас на гауптвахту і реквізувати судно. Що теж ризиковано.

Фред засміявся. Голден відчув, що розслабляється.

– Але залишається та сама проблема, з якою ви сюди прибули. Ваш корабель залишається військовим, щоб там не казав транспондер.

Голден шарпнувся вперед, схопив папір зі столу і почав малювати позиченим з декоративного набору олівцем.

– Я вже думав про це. Тут є все необхідне для виробництва. А ми хочемо виглядати як легкий газовоз. Тож, – він бігцем намалював грубий абрис судна, – ми приваримо купу пустих газових балонів двома рядами навколо корпусу. Вони приховають торпедні апарати. Перефарбуємо все, приваримо трохи металу на профіль, аби збити з пантелику софт, що розпізнає судна. Це виглядатиме, як лайно, і вся аеродинаміка піде собаці під хвіст, але ми не плануємо найближчим часом входити в атмосферу. Воно виглядатиме точнісінько так, як і має бути: купа брухту, зляпана белтерами нашвидкоруч.

Він простягнув папірець Фреду, той зареготав чи від жахливого малюнку, чи від абсурдності усього наміру:

– Ви могли б піратам влаштувати неприємний сюрприз. Якщо я погоджуся, ви і вся команда запишете свідчення, завербуєтесь до нас як незалежний підрядник для виконання завдань типу рейсу на Ерос і виступите від мого імені, коли почнуться мирні перемовини.

– Так.

– Я хочу мати право перебити будь-кого, хто найматиме вас. Жодного контракту без моєї контрпропозиції.

Голден протягнув руку, і Фред її потиснув.

– Приємно мати з вами справу, Фреде.

Джим ще не зачинив двері, а Джонсон вже телефонував технарям. Вийшовши, Голден дістав комунікатор і набрав Наомі:

– Так, – відповіла жінка.

– Пакуй дітей. Ми йдемо на Ерос.

РОЗДІЛ 22. Міллер

Маршрутка на Ерос була невеличка, тісна і забита. Повітря з рециклерів мало особливий пластиково-гумовий запах, притаманний витривалим промисловим моделям, призначеним для складів і заправних станцій. Освітлення представляли дешеві світлодіоди, підфарбовані рожевим, аби робити колір обличчя здоровішим. Натомість у їхньому світлі все виглядало, мов недоварена яловичина. Окремих кают не існувало, лише ряд за рядом були встановлені сидіння з формованого ламінату та п’ять поверхів ліжок, де пасажири мали змогу перекемарити. Міллер ніколи не бував у таких дешевих транспортах, проте знав, як вони влаштовані. Якби зчинилась бійка, команда напустила б сонного газу і всі б відрубилися. Заворушників було б посаджено під замок. Драконівська система, адже вона мала на меті робити пасажирів стриманішими. Бар працював завжди, та й трунки були недорогими. Не так щоб і давно Міллеру це стало до смаку.

Тож замість бару він всівся на одне з вільних сидінь і ввімкнув особистий термінал. Перед ним миготів відновлений файл справи Жулі. Її зображення, гордої і усміхненої, попереду «Рейзербека», факти і звіти, інформація