Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Голден плеснув у долоні і звівся на ноги:

– Ні, наявність плану все змінює. Відпочинок тягнеться легше, якщо я знаю, що він закінчиться.

Алекс з Амосом попрямували до дверей: Алекс виграв у дартс пару доларів, і чоловіки наразі хотіли помножити статки за картярським столом.

– Не чекай на мене сьогодні, бос, – мовив механік до старпома, – сьогодні мені трафить.

Вони пішли, і Джим вирішив у кухонному закутку приготувати каву. Старпом пішла за ним.

– Іще дещо.

Голден відкрив новий пакет з кавою і сильний аромат поплив кімнатою.

– Кажи вже.

– Фред потурбувався про тіло Келлі. Його протримають тут, аж поки ми не з'явимось на публіці. Потім тіло доставлять на Марс.

Джим наповнив кавову машину водою з крану, і вона м'яко забурмотіла.

– Добре. Лейтенант Келлі заслуговує на всю повагу і гідність, які ми спроможні йому надати.

– Це нагадало мені про його куб з даними. Мені не вдалося його хакнути, в мене від цього військового криптування голова вже болить. Тож...

– Просто скажи це, – насупився Джим.

– Я б віддала його Фреду. Так, це ризиковано. Ми навіть не уявляємо, що на ньому, і попри усю гостинність і шарм, Фред залишається членом АЗП. Але він ще й військовий ООН високого рангу. І має під собою групу експертів. У нього є шанс відкрити дані.

Голден замислився на хвилинку, а потім кивнув:

– Окей, давай пометикуємо. Я хотів би знати, що Яо намагалася відправити з судна, але...

– Отож…

Поки кава готувалася, вони дружньо мовчали. Коли напій був готовий, Голден наповнив два горнятка і передав одне Наомі.

– Капітане, – почала жінка. – Джиме. Я до цього була таким старпомом, як колючка в сраці. Я була в шоці або перелякана до всирачки близько вісімдесяти відсотків часу.

– Тобі чудово вдавалося це приховувати, – відповів Голден.

– У будь-якому випадку, я була щось дуже напористою там, де не мала б.

– Не біда.

– Окей, дай мені скінчити: я хочу, щоб ти знав, що ти зробив чудову роботу, зберігаючи нам життя. Ти концентруєш нас на завданні, яке ми здатні вирішити, замість того щоб жаліти себе. Ти всіх тримаєш біля себе. Не всі так можуть, от я, наприклад, не можу. А це дуже важливо для впевненості.

Голден відчув легку гордість. Він не очікував цього і не довіряв цьому, але разом с тим почувався добре.

– Дякую.

– Не можу казати за Амоса і Алекса, але я планую все так і залишити. Ти став капітаном не через смерть Макдовела. Як на мене, ти і є наш капітан. Просто знай це.

Вона опустила погляд, наче щойно у чомусь зізналась. Може й так.

– Я намагатимусь не зламати все.

– Буду вдячна за це, сер.

* * *

Кабінет Фреда Джонсона був схожий на свого власника: великий, грізний та сповнений справ, які потрібно закінчити. Кімната мала площу ледь два з половиною квадратних метри, тобто була більшою за будь-який відсік «Росінанта». Стіл був зі справжнього дерева, виглядав не менш ніж на сто років і пахнув лимонною олією. Голден вмостився у фотель, що був лише трішки нижчий за Фредів і височів горою над купами тек і паперів, що займали кожну пласку місцину.

Фред послав за ним, а потім перші десять хвилин зустрічі провів на телефоні. Про щоб він не говорив, загалом мова йшла про якусь техніку. Джима не хвилювало ігнорування, бо стіна позаду Джонсона виявилась екраном неймовірно високої чіткості, що претендував виглядати вікном. На екрані демонструвався пречудовий вид на «Нову», що рухався у такт обертанню станції. Господар кабінету обірвав розмову, поклавши слухавку:

– Пробачте. Атмосферна система була нічним жахіттям з першого дня. Коли ти маєш летіти сто з гаком років лише на тому кисні, що везеш з собою, критичність втрат... вища, аніж зазвичай. Іноді нелегко довести важливість дрібних деталей до підрядників.

– Я насолоджувався видом, – Голден махнув у бік екрану.

– Я починаю замислюватися, чи вдасться нам його добудувати вчасно.

– Чому?

Фред видихнув та відкинувся зі скрипом у кріслі.

– Між Поясом і Марсом точиться війна.

– Дефіцит матеріалів?

– Не лише. Пірати шаленіють, вдаючи, нібито говорять від імені АЗП. Старателі з Поясу випускають по марсіянським військовим торпеди із саморобних апаратів. У відповідь їх знищують, але раз-по-раз якась із торпед вбиває декількох марсіян.

– Що означає, марсіяни ведуть вогонь на випередження.

Фред кивнув, підвівся і пройшовся по кабінету.

– І тоді навіть добрі громадяни з чесного бізнесу починають турбуватися, коли доводиться покидати домівку. Наразі в нас вже більше тузня затримок цього місяця, і мене хвилює, що це перестане бути затримками і почне ставати скасуванням доставок.

– Знаєте, я починаю думати про те саме.

Фред ніби й не почув:

– Я був на їхньому місці. Невідомий борт іде назустріч, і яке рішення приймати? Ніхто не хоче першим тиснути кнопку. Я спостерігав, як у візорі корабель ставав більшим і більшим, а палець був на гачку. Пам’ятаю, як молив його зупинитись.

Голден промовчав. Він теж таке бачив. Тож і говорити нема про що. Фред протримав тишу в повітрі ще хвильку, а потім помотав головою і випрямився:

– Я мушу просити вас про послугу.

– Тобі варто лиш сказати, Фреде. Ми тобі винні.

– Мені потрібен ваш корабель.

– «Росі»? – перепитав Голден. – Чому?

– Мені треба дещо забрати і доставити сюди, і судно для цього потрібне малопомітне і здатне за потреби прослизнути повз марсіянські патрулі.

– «Росінант» саме такий корабель, але це не відповідь на питання. Чому?

Фред повернувся до Джима спиною і подивився на екран. Прова «Нову» зникла з поля зору. Погляд перейшов на пласку поцяцьковану зірками спину вічності.

– Мені треба декого забрати з Ероса, – повідомив Джонсон, – декого важливого. В мене є люди, здатні виконати завдання, але в нас тільки легкі транспорти і пара маленьких шаттлів. Нічого, що може виконати рейс достатньо швидко або мати надію втекти, якщо почнуться проблеми.

– У цього «когось» є ім'я? Я до того, що ти постійно кажеш, що проти війни, але унікальна відмінність мого судна полягає в тому, що тільки воно має зброю. Я