Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- Що тут відбувається? - перепитався один із поліцейських.
- Геологічні дослідження за наказом місцевої районної влади, - ввічливо відповів перевтілений професор.
- Та які ще дослідження? Ви що золото шукаєте, чи як?
- Ви, мабуть, знаєте, що рівень мінеральних вод у цій околиці різко падає?
Правохоронці не мали жодного поняття, що тут взагалі є якісь мінеральні води, але про всяк випадок кивнули головою.
-Свердловина, з якої ми завжди черпали мінеральні води, різко зменшила рівень подачі води. А без мінеральної води корови більш схильні до захворювання на сказ.
Про той факт, що корови можуть бути скаженими, всі вже дізналися з телебачення.
- А від того, що всі корови подохнуть, всі ті, хто їх зараз днями доять, почнуть страждати від нудьги і зросте рівень злочинності.
- Що зросте? - перелякано перепитався один із поліцейських.
- Нас сюди направили, щоб ми врятували містечко. Ми -кризовий штаб, скликаний професурою Гірничої академії з Кракова. Ми тут лише візьмемо необхідні проби мікрофлори води на мінералізацію і розробимо план проведення розкопок. Все для здоров'я людей, розумієте!
- Але в нас у відділку двоє арештованих, які жаліються, що не можуть заснути, - важко зітхнув один із поліцейських.
- Ну, якщо вони вже арештовані, значить винні! - викрикнув Семен, а це саме і був він тим професором. - Трохи дискомфорту їм не зашкодить. Да, врешті-решт, що важливіше -сон двох бандитів чи спокій і здоров'я всього району? Свою роботу ми зобов'язуємося закінчити протягом найближчих дванадцяти годин.
Поліцію задовільнила така відповідь.
- Дякуємо і до побачення!
- Бувайте здорові!
- Якщо вам буде потрібна гаряча вода на чай або щось собі підігріти, то просимо не соромитися і ласкаво запрошуємо в гості у відділок, - запропонував один зі співробітників поліції.
- Дякую за запрошення. З радістю зайдемо до вас, - Семен посміхнувся до своїх думок.
Тієї ночі шум від буріння посилився ще дужче. Джерело шуму, найбільш ймовірно, знаходилося під самою підлогою камери, де сиділи ув'язнені. Звук буріння наближався і віддалявся, ну майже так само, як у стоматолога на прийомі.
- Я більше не можу того терпіти! - завив у якийсь момент Томаш.
- І я також! - підтримав його Якуб. - Потрібно з цим щось робити.
Схопивши металевий столик, Якуб почав лупасити ним об підлогу. За одинадцятим ударом йому несподівано для самого себе вдалося вибити діру, яка вела кудись вниз.
- Що це таке? - здивувався екзорцист.
Томаш нахилився, щоб глянути, що там всередині.
- Якась шахта, - сказав. - Бачу двох шахтарів.
- Ходімо, повибиваємо їм зуби!
- Пішли, а що нам втрачати... в тюрму і так нас вже не посадять, ми вже й так за ґратами...
Зіскочили вниз.
- Якась тісна та шахта.
- Ой, щось це на шахту не схоже.
- То що це в біса таке?
- Підкоп!
- Так чого ми тоді чекаємо?!
Обидва кинулися втікати в напрямку, протилежному до того, в якому шахтарі-самозванці довбали прохід. Один із гірників виключив своє свердло і помітив постаті двох втікачів.
- Тихо, Юзьва, бачу людей в нашому підкопі!
- Холера, то точно «швстьорки» - занервував Паченко.
- Та подиви, це ж наші дружбани!
- Втікачі та їх рятівники після довгожданих привітань і обіймів засіли у хащах лісу, який виріс прямо під мостом, де колись був замок.
- Панове, - почав Семен, - нам треба вирішити, як діяти далі. Поліція незабаром дізнається про їхню втечу. Можуть знову бути проблеми. Думаю, настала пора закінчувати наші канікули.
- А я думаю, що на видному місці буде найбільш безпечно, - запротестував Якуб. - Пропоную повернутися в готель і далі вести наш бізнес. Канікули ще не закінчилися.
- Не вийде. В готелі невідомо звідки з'явилися українські рекетири. Тепер вони там порядки встановлюють. Крім того, я думаю...
- Такі три? - Якуб відчув докори сумління і зачухав потилицю.
-Три.
- Жодних проблем. Я з ними за десять хвилин справлюся.
Троє напарників вилупили на нього очі.
- Цікаво ж, як ти це зробиш? - пробурмотів Йосип.
- А мені треба мішок муки...
Надворі була ніч. Магазини, звичайно ж, були вже зачинені. Але Томаш погнав на трофейній німецькій машині додому і за півгодини привіз все, що було потрібно. Якуб старанно вимастився в муку, особливо ретельно підійшов до відбілення нею свого одягу. Підповзли до готелю. З вікна канцелярії долинала хриплячим голосом пісня тюремного шансону.
- Переріж кабель, - попросив Якуб Семена. - Той електричний. Я заходжу...
Павло, Микола та Ігор сиділи собі в канцелярії і розбудовували стратегію обкрадання туристів. Неочікувано погасло світло.
- Що за дідько? - здивувався Ігор. - Може, хтось хоче над нами пожартувати?
В цей момент двері розчинилися навстіж. На порозі стояв обсипаний мукою Якуб.
- Я вас попереджав, що буду приходити ночами і лякати, -сказав хриплим, глухуватим голосом.
Троє гангстерів вилупилися на нього перелякано.
- У-у-у-у-у! - завив так, як це полюбляють робити привиди.
Напарники Вендровича, затаївшись на краю лісу, почули
дзенькіт битого скла. Браві українські мафіозі вирішили не витрачати даремно часу на відкривання вікон. Якуб, стоячи в дверях, слідкував, як вони в паніці покидають його рідні стіни.
- Холєра, - прошепотів. - Що ми на старість ся поробило?! Все життя боровся з привидами, а тут сам лякаю...
-
