Українська література » Фантастика » Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Читаємо онлайн Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
кабелі. Кабелі зникали в пащі викопаного поряд тунелю. Навколо тунелю утворилася на три метри вгору земляний насип із кам'яними брилами впереміш. Апаратуру на причепі обслуговував якись дідок. Окуляри-пенсне в дротяній оправі, як в пік моди 1890 року, надавали йому поважності, як у професора.

- Що тут відбувається? - перепитався один із поліцейських.

- Геологічні дослідження за наказом місцевої районної влади, - ввічливо відповів перевтілений професор.

- Та які ще дослідження? Ви що золото шукаєте, чи як?

- Ви, мабуть, знаєте, що рівень мінеральних вод у цій околиці різко падає?

Правохоронці не мали жодного поняття, що тут взагалі є якісь мінеральні води, але про всяк випадок кивнули головою.

-Свердловина, з якої ми завжди черпали мінеральні води, різко зменшила рівень подачі води. А без мінеральної води корови більш схильні до захворювання на сказ.

Про той факт, що корови можуть бути скаженими, всі вже дізналися з телебачення.

- А від того, що всі корови подохнуть, всі ті, хто їх зараз днями доять, почнуть страждати від нудьги і зросте рівень злочинності.

- Що зросте? - перелякано перепитався один із поліцейських.

- Нас сюди направили, щоб ми врятували містечко. Ми -кризовий штаб, скликаний професурою Гірничої академії з Кракова. Ми тут лише візьмемо необхідні проби мікрофлори води на мінералізацію і розробимо план проведення розкопок. Все для здоров'я людей, розумієте!

- Але в нас у відділку двоє арештованих, які жаліються, що не можуть заснути, - важко зітхнув один із поліцейських.

- Ну, якщо вони вже арештовані, значить винні! - викрикнув Семен, а це саме і був він тим професором. - Трохи дискомфорту їм не зашкодить. Да, врешті-решт, що важливіше -сон двох бандитів чи спокій і здоров'я всього району? Свою роботу ми зобов'язуємося закінчити протягом найближчих дванадцяти годин.

Поліцію задовільнила така відповідь.

- Дякуємо і до побачення!

- Бувайте здорові!

- Якщо вам буде потрібна гаряча вода на чай або щось собі підігріти, то просимо не соромитися і ласкаво запрошуємо в гості у відділок, - запропонував один зі співробітників поліції.

- Дякую за запрошення. З радістю зайдемо до вас, - Семен посміхнувся до своїх думок.

Тієї ночі шум від буріння посилився ще дужче. Джерело шуму, найбільш ймовірно, знаходилося під самою підлогою камери, де сиділи ув'язнені. Звук буріння наближався і віддалявся, ну майже так само, як у стоматолога на прийомі.

- Я більше не можу того терпіти! - завив у якийсь момент Томаш.

- І я також! - підтримав його Якуб. - Потрібно з цим щось робити.

Схопивши металевий столик, Якуб почав лупасити ним об підлогу. За одинадцятим ударом йому несподівано для самого себе вдалося вибити діру, яка вела кудись вниз.

- Що це таке? - здивувався екзорцист.

Томаш нахилився, щоб глянути, що там всередині.

- Якась шахта, - сказав. - Бачу двох шахтарів.

- Ходімо, повибиваємо їм зуби!

- Пішли, а що нам втрачати... в тюрму і так нас вже не посадять, ми вже й так за ґратами...

Зіскочили вниз.

- Якась тісна та шахта.

- Ой, щось це на шахту не схоже.

- То що це в біса таке?

- Підкоп!

- Так чого ми тоді чекаємо?!

Обидва кинулися втікати в напрямку, протилежному до того, в якому шахтарі-самозванці довбали прохід. Один із гірників виключив своє свердло і помітив постаті двох втікачів.

- Тихо, Юзьва, бачу людей в нашому підкопі!

- Холера, то точно «швстьорки» - занервував Паченко.

- Та подиви, це ж наші дружбани!

- Втікачі та їх рятівники після довгожданих привітань і обіймів засіли у хащах лісу, який виріс прямо під мостом, де колись був замок.

- Панове, - почав Семен, - нам треба вирішити, як діяти далі. Поліція незабаром дізнається про їхню втечу. Можуть знову бути проблеми. Думаю, настала пора закінчувати наші канікули.

- А я думаю, що на видному місці буде найбільш безпечно, - запротестував Якуб. - Пропоную повернутися в готель і далі вести наш бізнес. Канікули ще не закінчилися.

- Не вийде. В готелі невідомо звідки з'явилися українські рекетири. Тепер вони там порядки встановлюють. Крім того, я думаю...

- Такі три? - Якуб відчув докори сумління і зачухав потилицю.

-Три.

- Жодних проблем. Я з ними за десять хвилин справлюся.

Троє напарників вилупили на нього очі.

- Цікаво ж, як ти це зробиш? - пробурмотів Йосип.

- А мені треба мішок муки...

Надворі була ніч. Магазини, звичайно ж, були вже зачинені. Але Томаш погнав на трофейній німецькій машині додому і за півгодини привіз все, що було потрібно. Якуб старанно вимастився в муку, особливо ретельно підійшов до відбілення нею свого одягу. Підповзли до готелю. З вікна канцелярії долинала хриплячим голосом пісня тюремного шансону.

- Переріж кабель, - попросив Якуб Семена. - Той електричний. Я заходжу...

Павло, Микола та Ігор сиділи собі в канцелярії і розбудовували стратегію обкрадання туристів. Неочікувано погасло світло.

- Що за дідько? - здивувався Ігор. - Може, хтось хоче над нами пожартувати?

В цей момент двері розчинилися навстіж. На порозі стояв обсипаний мукою Якуб.

- Я вас попереджав, що буду приходити ночами і лякати, -сказав хриплим, глухуватим голосом.

Троє гангстерів вилупилися на нього перелякано.

- У-у-у-у-у! - завив так, як це полюбляють робити привиди.

Напарники Вендровича, затаївшись на краю лісу, почули

дзенькіт битого скла. Браві українські мафіозі вирішили не витрачати даремно часу на відкривання вікон. Якуб, стоячи в дверях, слідкував, як вони в паніці покидають його рідні стіни.

- Холєра, - прошепотів. - Що ми на старість ся поробило?! Все життя боровся з привидами, а тут сам лякаю...

-

Відгуки про книгу Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: