Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
Один з рядових віддав честь і пішов виконувати наказ. За мить він вже був на місці. Вигляд він мав трохи знервований.
- Пане капітане!
- Що сталося?
- Камера порожня, а у вікні немає ґратів!..
- Втік, - методом дедукції зробив висновок Вовковські. -Шкода, дуже шкода. А я вже був його розколов. До ранку він би мені все виспівав.
Томаш відчув себе впевненішим.
- То той, що був в камері, був Ковальські? - перепитався для точності.
-Так.
- Як Ви й самі бачите, капітане, я тут, а не в тій камері, бо того другого там немає.
- Тобто?
- Є лише один справжній Ян Ковальські, тобто я, - гордо вдарив себе кулаком в груди, не знаючи, що цим сам підвів себе під ешафот.
На обличчі Вовковські можна було прочитати дурнувате здивування, але той не показав цього.
- Неважливо. У всякому разі ти - заарештований. Маєш право на адвоката...
- Знаю. Все, що скажу, може бути використано проти мене в суді. А ще таке, правда, за що я, взагалі-то, заарештований?
- За тероризм, за володіння незареєстрованою вогнепальною зброєю, збройний напад на міліцейський відділок... Будемо вважати це, як напад на осіб при виконанні свого професійного обов'язку... 10 людей по п'ять років за кожного... - 50 років тюрми! - проказав злісно.
- Але в Польщі, наскільки я знаю, вирок не сумується...
Капітан вже давніше почав підозрювати, що арештант глузує собі над ним і так не витримав і зірвався.
- Вон! - заверещав.
- Хочете сказати, що я вільний? - щиро зрадів Томаш.
- Негайно заберіть його або я його зараз сам застрелю!
І забрали його не до п'ятої камери, з якої втік Якуб, а до сьомої, де взагалі не було вікон.
Якуб стояв прив'язаний до колони, яка підтримувала балкон для хору в якійсь покинутій церкві.
- Панове, а може, ми домовимося? - запропонував.
Троє українських бізнесменів - Павло, Микола та Ігор -лише посміхнулися, не перестаючи займатися ділом, яке полягало в точінні багнетів від калашника на кам'яних сходинках вівтаря. Це заняття приносило їм величезне задоволення, тому що вони час від часу посміхалися і посвистували крізь зуби похоронний марш.
- Хлопці, ви робите непоправну помилку...
Ніхто не звернув на нього уваги.
- Ці сходи брудні. Там же купа мікробів.
- А це вже твої проблеми, - сказав Ігор.
В його голосі прозвучали глузливі нотки.
- Ви ж мене тільки полякаєте, правда ж? Ну, скальп знімете? - хотів впевнитися ув'язнений. - Ну, може, відріжете мені вуха?
- Не тільки, - пообіцяв Микола.
Ігор провів лезом по своїй волосатій лапі. Волоски посипалися на землю.
- Ги! - зрадів. - Як лезо!
- А може ми даремно гостримо, - зауважив Павло. - Тупим же буде більше боліти.
- Не біда! Посиплемо сіллю і буде ОК'ей, - сказав Микола. -Добре було б ще принести каністру з машини.
- Але за що? - викрикнув полонений.
- А хто інспектора з податкової служби грабанув, га? - запитав Ігор. - Ось ваша податкова і найняла нас...
Якуб вже давно підозрював, що держслужбовці можуть вигадати будь-яку дурницю, але лише зараз мав можливість в цьому переконатися.
- Польська податкова найняла українську мафію?!
- Ну, по-перше, ми не мафія, а поважні бізнесмени. А по-друге, без наших послуг таких ненормальних податків, як у Вас в країні, з простих громадян ніхто б не стягнув, - пояснив Микола.
- Панове, а може ми все ж таки домовимося? - Якуб не полюбляв тортур.
- Ну, говори, - дозволив Микола.
- Я - власник готелю в Уханях. Чудова, красива резиденція. Дванадцять кімнат. Можна заробити, скільки захочете. На місці є кухня і самогончику можна нагнати...
Троє українців подивилися один на одного і, задумавшись, почухали потилиці.
- Готель, кажеш... - замріявся Ігор. - Можна туристів у підвалах закривати, а потім за них викуп просити! Справа-то - хороша. Добре, - повернувся до Якуба. - Беремо! Напиши нам довіреність, що ти передаєш нам усі права на ведення бізнесу в готелі від твого імені.
Звільнили йому одну руку і він їм написав, що ті хотіли. Микола сховав папір і витягнув з-під піхви багнет.
- Що тобі відрізати першим? - запитався прямо.
- Зараз-зараз, - занервував полонений. - Але чого ви хочете мене забити? Я ж вам весь готель віддав!
- Готель ми то взяли, але сам розумієш, грошенята ми то від податкової також отримали наперед.
- Але так несправедливо!
- Все навіть дуже справедливо, - запротестував Ігор. - Ми ж нічого не говорили про дарування життя...
- Сволота! І Ви ще називаєте себе українцями? Та мій ді-дусь-партизан в могилі від такого сорому перевернеться!.. Я не хочу признаватися до такого роду! Інквізиції на вас нема...
- Зате для тебе буде, - і Микола потряс каністрою, яка вже стояла поблизу його ноги. Всередині щось захлюпало. Бензин.
- Але ви ж не можете мене вбити в церкві! - завив. - Це ж осквернення святого місця!
Троє мафіозі стали, як вкопані.
- Він правий, трясця його матері, - сказав Павло. - Не дуже добре. В церкві - це великий гріх.
- Добре, - прийняв рішення Ігор. - Відв'яжіть його. Покінчимо з ним надворі.
Якуба розв'язали і виволокли на подвір'я. Дорогою Вен-дрович їх переконував, що вбивство навіть поза територією церкви, є також важким гріхом.
Перед церквою лежало трохи будматеріалів. Мабуть, якийсь спонсор готувався до ремонту.
- Знаєте, що? - заговорив Ігор. - Ми ж поважні українські бізнесмени.
-
