Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- Прізвище та ім'я, - повторив капітан.

Життєвий досвід навчив Якуба, він був дуже обережний і зазвичай не носив при собі документів. А для поліції це створювало додаткові проблеми з встановленням особи. Ну і тут Вендрович вирішив ще більше ускладнити їм життя.

- Ян Ковальські, - збрехав.

- Чи знаєте Ви, громадянине Ковальські, за що Вас заарештували?

- Без поняття.

Капітан дивився йому прямо в очі. Блакитні, водянисті зрачки екзорциста нагадували порцелянові кульки. Погляд арештованого був настільки чистим і невинним, що капітан навіть засумнівався у своїй правоті. Але ж всі свідки впізнали його, цього старого дідугана! Капітан важко зітхнув.

- Добре. Тоді прошу вгадати самому.

Якуб задумався. Який же з учинених ним злочинів заслуговував на таку сувору кару?

- Браконьєрство?

- Ні. Прошу вгадувати далі.

- Контрабанда?

- Контрабанда чого?

- Нічого. Я нічого не перевозив контрабандою. Я лише перевіряю випадки.

- За контрабанду теж. Але це ще не найголовніше. Вгадуй далі.

- Пас. Більше не знаю.

- Тебе заарештували за такими звинуваченнями: збройний напад і обкрадання. Якщо ви погодитеся співпрацювати з правоохоронними органами, тоді я особисто постараюся просити за Вас пом'якшення вироку в суді. Замість восьми років, Ви зможете отримати максимум п'ять. А там і за відмінну поведінку теж можна буде отримати бонус.

В цей момент в кімнату зайшов ще один поліцейський. Він приніс якийсь довгий комп'ютерний роздрук.

- Ось тут особова справа цього Ковальського, - сказав, - а він не такий вже й беззахисний, як виглядає. За його плечима вже тридцять вироків було.

Екзорцист з жахом усвідомив, що десь в Польщі волочиться якийсь справжній Ян Ковальський, який прогрішився навіть більше, ніж сам Якуб. Вендровичу це дуже не сподобалося, а тим паче в такій ситуації все міняло картину.

Здаюся, - сказав він вимушено. - Я - Якуб Вендрович. - І я хочу відповідати перед законом лише за свої провини...

- Зараз не час для жартів, - гаркнув капітан.

- Я готовий відповідати перед судом за всі свої злочини, але я не хочу, щоб на мене повісили всі справи і огріхи якогось надуманого мною Ковальського! - у відчаї заговорив Якуб.

Поліцейський важко зітхнув.

- Добре. Почнемо все з початку, - сказав спокійно. - Прошу відповідати на мої запитання правдиво.

- Добре.

- Чи Ви є власником фабрики прального порошку в Соха-чеві, там де підпільно виробляли амфетамін?

-Не.

- Чи Ви є власником фабрики шпалер в Отвоцьку? Тієї самої, де друкувалися фальшиві долари...

-Не.

- Чи Ви є членом терористичної організації «Зелені месники»?

-Не.

- Пане Ковальські, Ви обіцяли говорити правду! То чого Ви тепер вигадуєте найдурніший спосіб захисту...

- Я не Ковальські! - зазначив Якуб, кидаючись на слідчого.

Трохи йому не пощастило і Якуб по дорозі зачепився за

кабель і впав, вдарившись чолом об ріг стола. Пройшло чимало часу, поки він прийшов до тями. Вендрович знову сидів на кріслі, цього разу прив'язаний до нього.

- Почнемо все з початку, - капітан Вовковські був втіленням надзвичайної терпимості. - Згода?

-Так.

- Прізвище і ім'я?

- Не пам'ятаю.

Цього разу казав правду. Удар об кут стола спровокував нетривалу втрату пам'яті.

- Ян Ковальські. Правда?

Слова капітана були як бальзам для запамороченого розуму арештанта.

- Якщо капітан так стверджує, то, мабуть, так і є, - усміхнувся дідок. - Поліція ж не буде брехати...

- Чи належите Ви до терористичних організацій, ціллю яких є скинути теперішню владу нашої батьківщини?

Якуб задумався. Терор. Були якісь думки в голові. Вже десь чув це слово і навіть знав його значення.

- Так, - сказав з посмішкою і поліцейський теж посміхнувся до нього у відповідь.

Таке признання явно принесло полегшення для Вов-ковські. Тепер капітан був свято переконаний, що він зловив справжнього терориста.

- Яку роль Ви виконували в тих організаціях?

Це питання спричинило певні клопоти для Якуба. Він не був впевнений. В голові перемішалися усі фрази і словосполучення, і лише одне підходило до ситуації.

- Я підробляю в них екзорцистом.

Поліцейський проігнорував ще один, як він подумав, жарт арештанта.

- Скільки у вас членів? Імена, клички?

Ведрович знову напружив пам'ять. Однак в голову приходили лише якийсь незрозумілий набір слів. Уява підкинула йому велику полицю заставлену книжками. Це виявились спогади з часів, коли Якуб був ще в другому класі, і його випадково закрили на цілу ніч у шкільній бібліотеці. В голові старця все перемішалося.

- Не пам'ятаю.

- Думаю, на сьогодні досить.

Вимученого арештанта завели до камери. Він одразу завалився на ліжко і заснув глибоким сном. Якуб прокинувся саме на вечерю. Пам'ять повернулася до нього повністю. Залишився лише головний біль. До камери зайшов практикант з вечерею. Екзорцист оглянув його уважно. Практикант не належав до категорії ідеологів.

- Хочеш трохи підзаробити? - запитав.

Спроба скорумпувати представника поліції вдалася.

- Яким чином? - практикант проковтнув гачок.

- Дам тобі п'ять старих мільйонів, тобто п'ятсот злотих за ключ від цих дверей.

- Буде не просто.

- Тисячу?

- Та я б радістю, але тут немає замка. Двері закриваються на засув.

І молодик швидко покинув камеру, допоки Якуб не встиг щось нового придумати. Дідок спочатку кинувся йому навздогін трохи нецензурщини, а потім почав переглядати вміст своїх кишень. В кишенях було все те, що мав при собі під час арешту. Приємна несподіванка, що жодна річ не зацікавила працівників поліції при обшуку. На щастя його перевірили лише на наявність зброї. В задній кишені знайшов слюсарський напильник, який використовував час від часу для підпилювання нігтів. В