Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- А прийдеш сюди єщє раз, шавка бюрократська, так я тебя., паразіта проклятого..!
Інспектор завмер на півслові і, тяжко похапуючи повітря, не відводив очей з «лимонки». Семен спокійним рухом лівої руки смикнув кільце.
- Рахую до двох, - сказав. - Один...
Ворог кинувся втікати і вже за мить від нього й слід простиг. Далеко йому не вдалося втекти, бо біля дороги за поворотом, де були якраз зарослі кущів, зустрівся з трійкою дивно одягнених розбійників, які в свою чергу були озброєні ППШ.
- Хендихох! Це збройний напад, - проінформував Якуб. -Дєньгі давай!
- Ах ти ж, стерво, - сказав другий розбійник, яким був Йосип. - Ти за наказом нелюдської фінансової системи під управлінням відомих західних спецслужб обкрадав простий народ, видоював до останньої краплі цю багатостраждальну землю і її людей! Але ми, КПППДСВП... - але помітивши здивований погляд нерозуміння, розшифрував для повної двостороньої комунікації, - Комуністична Партія Послідовників Партизанів Другої Світової Війни і Підпілля не допустимо, щоб такі тварюки, як ти, зрадники батьківщини, імпералістичні помічники служб Європейського Союзу, знущалися над нашим суспільством! Допоки ми живі, ми будемо нищити таких недолюдків! До останньої краплі крові!
- За свої злочини проти робочого селянського капіталістичного класу тебе осуджено до найвищої міри покарання! -сказав Якуб.
Засуджений до смерті податківець відразу згадав собі поле з хрестами. Поблід. Паченко дістав з-під пазухи моток альпініс-тичного тросу із вже заготовленою петлею і, не поспішаючи, почав його розкручувати. Інспектор упав на коліна, просячи про помилування, а потім несподівано підскочив, вирвався і, лементуючи, побіг вниз. Розбійники навіть не стали за ним бігти, лише зняли захисні маски.
- Холера, знаєш, Йосип, про що я жалію? А то, шо лише на старість я вирішив вибратися на канікули, - важко зітхнув Вен-дрович. - Скільки незабутніх файних пригод нас оминуло...
Йосип вибухнув сміхом. Чиновник вже був досить далеко, але почувши той вибух сміху, пришвидшив темп.
- Не. Ця робота не для мене, - бурмотів собі під ніс. - Якщо з Божою допомогою виберуся живим, то піду з цієї роботи і стану простим поштарем-листоношею.
Із добрим гонораром після важкої праці, Якуб та Йосип направилися відпочити до найближчої корчми. Між іншим, за якихось півгодини з'явилися нові гості. Було їх тринадцять - ціла бісова дюжина, і всі вони були одягнені в чорне. На одязі були нашиті дивні таємничі символи. Кожен із них тримав в руці чорний чемодан із срібними кованими кутниками.
- Опа, це що масони до нас в гості завітали? - зазначив Семен, споглядаючи через вікно на групку дивних туристів.
Але він помилився. Це були не масони...
- Дай Боже здоров'я! - привітався, виходячи їм на зустріч.
- Чим можу допомогти?
Гості не дуже зраділи від такого привітання. Коли вони підійшли ближче, виявилося, що кожен із означених масонів мав козлину борідку. А в їхніх очах було щось зле, що не дуже йому сподобалось.
- Ми - представники переслідуваної релігійної меншини,
- з гордістю зазначив один із них, з найбільш виразною і найдовшою борідкою.
- Усі переслідувані знайдуть тут притулок, - Семен легко посміхнувся до своїх думок.
- Ми - сатаністи! - голосно пояснив інший представник секти.
Семен нахмурив брови і почав щось сильно обдумувати. Нічого не знайшов у своїй пам'яті на цю тему, але якось сильно не турбувався про це. Останнім часом і так підозрював, що в нього після прожитих ста років може розвинутись склероз.
- Ну і шо з того? - обережно перепитав.
Сатаністи широко посміхнулися.
- Скільки це буде коштувати? - перепитав голова секти.
- За цілу групу? Ну, думаю, десь тисячу за добу. Харчування додатково.
- В такому разі ми можемо залишитися на місяць?
- Скільки заплатите, стільки зможете і залишитися, - Семен звів плечима, але на його устах з'явилася щира слов'янська посмішка.
Посидять тут місяць, заплатять за цей місяць. Може, навіть оплатиться запуск в готелі невеличкого самогонного апарату,
- калькулював у своїй голові старий козак.
- Чи знайдеться тут якесь місце, де ми зможемо приносити жертви? - перепитався інший член секти.
Семен здивувався. Мало того, що вже встановили ціну, то вони ще хочуть додаткові послуги. Правду кажуть - пусти свиню під стіл, а вона лізе на стіл!
- Всі пожертви можете приносити нам, а ми вже передамо до храму, - пояснив.
- Чи під готелем є якийсь підвал? - перепитав очільник секти.
- Звичайно.
- Ми також будемо винаймати і підвал.
Сатаністи швидко розбіглися по номерах. Незабаром з корчми підійшли також і Якуб із Йосипом. Йшли морською ходьбою, легко погойдуючись з боку на бік, але почували себе чудово.
- О, в нас гості? - здивувався Якуб, спіткнувшись в холі об чорну валізку з намальованою пентаграмою.
Зайшли в канцелярію, де Семен якраз обмивав чергове замовлення самогоном.
- Гості? - почав розмову Якуб.
- Ага. Дивні, але ввічливі, тринадцять їх. Сказали, що вони сатаністи, - пояснив старий козак. - Інженери якісь чи що, акуратно так одягнені, в чорних плащах...
- Сатаністи, кажеш, - повторив задумано Якуб. - Щось мені це нагадує...
Ні з того, ні з сього лупнув себе по голові.
- Сатаністи! - викрикнув. - Це ж вірні слуги дияводэ!
- Не говори дурниць, - сплюнув через плече Йосип. - От ти сам подумай. Та, мабуть, нема таких дурних, щоб поклонялися до...
- Але вони так роблять. Більше того, ще й приносять людей в жертву...
- Говорили щось про, там, пожертви, - пробурмотів Семен. - Я їм навіть скриньку в холі примайстрував...
- Старий, а дурний, - зітхнув Якуб. - Не про такі пожертви йдеться...
