Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- А я, справді, в армії був помічником фельдшера, - посміхнувся старий.
- Після отруєння людину здається закопують в землю, -Семен старався пригадати хоча б щось з галузі медицини.
- В землю закопують тих, кого вдарило електричним током, - заперечив Якуб. - Земля витягує електрику. Зі всього. Навіть громовідводи втикають в землю, бо вона і блискавку може проковтнути, - висловив свою думку. - А на отруєння роблять компреси ще з теплих кінських какашок.
- Кінські відходи допомагають, насамперед, від зубного болю! - запротестував Томаш, якого свого часу лікував таким чином його дід. - При отруєнні варто робити клізму з молока.
- Але в нас немає молока.
- А можна з молока в порошку? - запропонував.
- В сухому вигляді?
- Стоп-стоп! Так вони ще навіть не потруїлися, то чого випереджати події?!
- То не так. Краще пляшка в руках, ніж журавель в небі...
- А перескакувати ями, приготовлені для сусідів... - висловився Йосип. -1 взагалі, що таке саке?
- Китайська горілка з рису, - пояснив Семен. - Ми таку пили в Манджурії в 1904 році...
- Але ж хіба вона не японська?.. - здивувався Якуб. - Війна була з Японією... З рису кажеш?
- Угу. Бритоголовий згадував, що ще ніколи такого не пив, отже, я думаю, можемо поекспериментувати в межах розумного.
- Але повинно мати відповідний смак і запах. І здається, має бути олійна, - додав Томаш.
-Ти впевнений?
- Я читав в якійсь книжці, але стверджувати не буду. А коли ви пили в Манджурії, то... то було чути олією?
- Не пам'ятаю, - признався Семен. - Це ж було майже сто років тому!..
Якуб примружив очі. Ввійшов у транс. За якусь хвилю вже знав, що робити. Дідки-кухарі налили до каструлі самогону, додали рисового клею і машинної олії, збили все міксером, поки не утворилася гомогенна сеча. На смак було противне.
- Може, це і на краще, - зауважив старий козак. - Як мінімум не будуть просити добавки. А що там з котлетами?
- Точно, - Якуб вдарив долонею по чолі. - М'ясо!
Вендрович поліз по драбині до підвалу під кухнею. Там,
зав'язані в мішку, скавуліли декілька принесених з села собак, які свого часу перейшли йому дорогу.
- Ну, песики, хто тут з вас найбільше за смаком нагадує свининку, а? - запитав, витягуючи з халяви чобота німецький багнет...
Нарешті вечеря була готова. Томаш заніс її до кімнати гостей і поставив на столі.
- Смачного!
- Та це ж броколі, а не баклажани, дурний старий! - дівчи-на-Барбі показала пальцем з довгим гламурним рожевим нігтиком на соковиту цвітну капусту.
Брови Томаша піднялись у запитально-здивованій формі. Старий вирішив, що німа сцена, як у «Ревізорі», буде найбільш доречною.
- Ти шо, бля, не догнал?! Баклажани, то такіє как огурци, бля, только фіолетові - пояснив на своїй «мові» бритоголовий. - Курва! Та за таке я вас бейсбольною битою по голові...
- То мені забрати, чи, може, спробуєте і Вам засмакує?
- Нє, ну цей дибіл єщьо спрашивает! Забери це з моїх очей, ідіоте!
...Персонал, вимучений цілоденною важкою роботою, пішов заслужено відпочивати. Не пройшло і декілька годин, як наступило пробудження. Робота чекала. Якуб і Юзеф з'явилися в канцелярії, протираючи заспані очі. Семен весь сіяв.
- Привиди! - голосно і святково промовив козак.
- Знову?! - здивувався екзорцист. - Зара я їх вижену... Або, може, хай привиди займуться гістьми...
- Ні! Це ми будемо привидами, всіх лякатимемо, - пояснив козак. - Добрий план, як гадаєте?
- А навіщо? - здивувався Вендрович. - А чи не краще справжніх викликати? Якщо вони вже заплатили, то мають право на повний сервіс.
- А щодо справжніх привидів, чи тобі вдавалося домовитися з ними, що вони повинні робити?
Якуб почухав потилицю.
- Раніше ніколи не пробував, - щиро пробурмотів.
Зайшов Томаш. Почувши інструкцію, був легко здивований, але попри заспаний стан на льоту вловив простоту і геніальність того плану.
-1 як ми це зробимо? - перепитав.
- Йосип на другому поверсі буде ходити в підкутих чоботах і дзвеніти ланцюгом. А ти, друже, будеш піднімати на палиці скелет перед вікном.
- А де я тобі знайду скелет посеред ночі?
- Спокійно. Відкрий шафу, що стоїть за тобою, - пояснив Семен з гордістю. - Позичив у школі. Під час канікул він там не знадобиться.
-З кабінету біології,-догадався Йосип.-Хі-хі. Ну майже як справжній. А ти що будеш робити?
- А я, одягнений в тюль, буду їх лякати всередині.
На тому дідки-авантюристи і поставили крапку. Всі розійшлися на свої пости. Два творці ідеї, власне, зайняли свої бойові позиції, коли враз із гостьової кімнати почувся пронизливий крик і пролунав постріл.
- Опа, щось пішло не за планом, - занервував Якуб і швидко почалапав в сторону кімнати.
Коли прибіг, його шеф, тобто Семен, лежав нерухомо на підлозі коридору, а бритоголовий стояв у дверях кімнати, тримаючи ще димний пістолет в руці.
- Як ти міг?! - крикнув екзорцист. - Та ти ж, падло, людину застрілив!
- А чого він посеред ночі робив у нашій кімнаті, замотаний в простирадло? - відгаркнув бритоголовий.
- Це не простирадло, а лише тюль! Він з добрих намірів хотів повісити на вікно, щоб Вам зранку було приємно прокидатися, а ти так без з'ясування обставин відразу кулю в живіт...
Прибіг Томаш.
- Де поранений? - запитав. - Я - лікар!
Йосип, який також прибіг, вже хотів заперечити, що це він мав бути лікарем за сценарієм, але тримався. Томаш присів біля тіла «шефа» і вміло
