Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- Чужі в нашому палаці, - прошипів старший, який був більш прозорим.
- Треба їх прогнати, - прошипів другий привид. - Якщо нам вдалося вигнати тих фанатиків із «Гербаліфу», то з цими теж не має бути проблем.
Семен прокинувся з дивним відчуттям, що хтось на нього дивиться. Прислухався в темінь. Десь підземеллям дому йшли важкі кроки, а потім загримів ланцюг, який тягнули по кам'яній підлозі. Семен розбудив Якуба.
- Що? - забурмотав спросоння Вендрович. - Водку привезли?
- Та ти послухай...
Екзорцист сів і вслухався в темінь.
- Ну, на полтергейстів схоже, - зідентифікував.
- А можеш по-людськи?
- Привиди. Розбудиш мене, коли вони ближче підійдуть.
- Ух ти, гієно цвинтарна! - завив Семен, розбудивши інших компаньйонів. - Йди і вижени їх до бісової матері, або ти не екзорцист!
- А я на канікулах, - запротестував дідок.
- Якщо ти мені зараз же їх не проженеш, я тебе на лічильник поставлю за перебування в нашому готелі. По євротарифу мені за добу платитимеш! - не на жарт розізлився Семен. - Як ми домовлялися? Разом працюємо, разом прибуток ділимо... А ти втікаєш від своїх прямих обов'язків!
- Ну добре вже, добре, йду...
Вендрович виповз з-під поплямленого жиром і брудом пледу, і почалапав на другий поверх. Зайшов до кімнати і добру хвилину похмуро дивився на двох привидів.
- Ну, шо ви там недовольні? - гаркнув. - Екзорцист прийшов!
- Алкаш ти, а не екзорцист, - сказав вищий привид. - Ми все чули. В тебе зараз канікули, от і не можеш працювати.
Якуб почухав потилицю.
- Хм... Здається, хлопці, ви праві... - погодився. - Тоді зробимо по-іншому. Дістав з халяви чобота пляшку і склянку. Налив собі по самі вінця.
- Я з вами вип'ю, а ви нас більше не лякайте! - сказав привидам цілком серйозно.
Стукнув склянкою об стіну і випив вміст одним махом до дна. Обидва привиди розсіялися в повітрі.
- Та ну його, - пробурмотів, стоячи в дверях, Семен. - То такий з тебе екзорцист?
- Головне, що пішли своєю дорогою, - відповів Вендрович. - Йду спати...
- Ну і надовго ти їх прогнав?
- Звичайно. На Західній Україні саме так і позбавляються від привидів вдома і по-домашньому. А ми ж тут при самісінькому кордоні...
Весь наступний день четверо компаньйонів провели в напруженій робочій обстановці. Замели весь будинок, заліпили всі мишачі діри, повитягували чортополох з підлоги і навіть поміняли усі лампочки.
Сонце хилилося до заходу, коли перед готелем з різким писком шин зупинився спортивний фіат червоного кольору.
Якуб навіть перестав освіжувати свій змучений розум шампанським.
- Перші гості! - крикнув Семену.
Старий козак посміхнувся.
- Ну нарешті, - пробурмотів. - А то вже почав переживати, що наш бізнес і не стартане.
З машини вилізла парочка, одягнена в дорогі дреси, спортивні костюми, взута в Адідаси і з голови до ніг ця парочка була обвішана золотом.
- Холера ясная... - сказав Якуб. - Я дресярів не переношу!
- Але що тут вдієш?.. Це ж наші клієнти... незважаючи на то, що і я таких дегенератів не люблю. Постараємося, щоб наші зусилля нам окупилися. Тому ми й приймемо їх по-людськи, гостинно.
- Хе-хе, - розсміявся Юзьва. - То до роботи!
Семен, правом страшого з дідусів, вийшов на поріг і сперся на одну з колон, чарівно посміхнувся, показавши ряд білосніжних зубів. Добре, що Якуб вчасно повернув вставні щелепи. -Бажаєте кімнатку з видом на гори?
- Давай, - відгаркнув рекетир. - Любу, только, щоб, бля, ліжко не скрипіло!
Парочка отримала найкращу кімнату, тобто єдину приготовлену для гостей.
- Курва! Не, ну в натуре, я не понял! Що то за є***... дира?! -ще раз гаркнув гість.
- Котику, нам треба тут залишитися, - мило заспокоювала свого партнера довгонога Барбі, спершись на плече рекетира.
- Я змучена з дороги.
- Що бажаєте на вечерю? - запитав Томаш.
- А що є? - вже досить спокійно перепитав бритоголовий.
- А в нас є практично все. Ну, зрозуміло, що в рамках розумного. Але пиво у нас закінчилося. Все ж це провінція. Маємо проблеми з регулярною доставкою.
- Саке є?
-Є.
- Тоді так. Дві відбивні, баклажани і пляшечку саке. Братва казали, що зараз модно пити саке, а в мене ще в роті не було... не респект...
- Запевняємо, Ви не розчаруєтесь, що вибрали наш заклад, - Томаш вимушено посміхнувся і низько вклонився.
Потім уявив собі рахунок, який він представить і став почуватись набагато краще. Побіг до кухні переказати замовлення.
- А що таке баклажани? - здивувався Якуб.
- А це така зелена цвітна капуста, - пояснив Семен. -Пам'ятаю, я таке їв одного разу в офіцерському клубі ще перед Першою світовою.
- Ви робіть котлети, а я займуся баклажанами, - запропонував Томаш.
Його пропозицію прийняли одноголосно і з вдячністю.
- А як ти то приготуєш? - зацікавився Якуб. - В нашому районі такого не знайдеш. Я б таке дивацтво запам'ятав...
Товариш вибіг на хвильку. Повернувся з пляшкою в руках. Кинув до каструлі звичайну цвітну капусту і залив рідиною з пляшки.
- Морилка! - пояснив з гордістю.
- То ти як, хочеш то помалювати? - здивувався Семен.
- Якщо додам до води барвника, цвітна капуста під час варіння змінить колір. Якщо хочете, можу навіть червоне зробити.
Але саме в цей час червоного не потребували.
- А якщо потравляться? - задумався Юзьва.
- Так в нас же лікар на борту!
