Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Шість прибульців нахилилися над тілом непритомного землянина. Командир під'єднав загадкову діагностичну апаратуру.

- Брате-командире, - промовив один з офіцерів. - Я не впевнений, що цей об'єкт підходить для нашого експерименту.

- Так, підтверджую, що об'єкт знаходиться в стані далекому від свідомості, проте, брате, це ще ні про що не говорить. Як ви знаєте з даних, зібраних нашими етнографічними місіями, ці аборигени раз в місяць гучно відзначають місцеве свято, як вони його називають, - зарплата. Тоді, як правило, більшість представників чоловічої статі п'ють у великих кількостях специфічну рідину, яка викликає в них гострі порушення життєвих функцій.

- Капітане, але ж це небезпечно для їхніх організмів?!

- Так. Трапляються і смертельні випадки. Наші етнографи стверджують, що таким чином ці істоти пробують налагодити контакт із вищими силами. їх надія на повний контакт настільки сильна, що вони жертовно готові прийняти на себе весь ризик. А зараз спробуємо провести сканування запасів його пам'яті.

І спеціальний п'ятикутний зонд заглибився в мозок Якуба.

- Результати тесту? - запитав головний із зелених чоловічків.

- Так, брате командире. Ось вони, - і технік підніс йому декілька листків золотої фольги. Командир вчитався в їх зміст.

- Дванадцять проміле спирту в крові! - підсумував. - Неймовірно! Це в три рази більше, ніж поставлений рекорд, записаний етнографічною групою у віддалених районах Росії!

- Навіть більше, відбулася часткова денатурація білка.

- А він виживе?

- В його свідомості знайшли сліди таких же станів в минулому. Ймовірно, що так. Крім того, маємо також цікаві результати його рівня інтелекту.

-1 які?

- Можливості розуму - сто сімдесят при нормі сто сорок. Пам'ять - сто двадцять один при нормі вісімдесят. Вміння спів-ставляти факти - сто двадцять при нормі вісімдесят.

- Прийнято. Звітуй далі.

- Агресивність - двісті, при нормі п'ятдесят. Ставлення до контактів з прибульцями - нуль. Ніколи про нас не чув.

- Дурниці. Про нас же всі чули, здається.

- Значить, не кожен, якщо він - ні. То що будемо робити?

- Закладемо йому в мозок імплант. З однієї сторони, це буде його трохи призупиняти в процесі нищення свого організму, а з іншої - будемо завжди мати свіжу інформацію про те, що він робить і де знаходиться.

- Добре. Модель .1-23?

- Думаю, що так.

Якуб почувався досить дивно. Як правило, коли пив, йому ніколи не шуміло у вухах. А сьогодні чув якісь вібрації. Сидів у корчмі у Войславіцах. Навпроти нього за столом сидів радянський генерал, яких прагнув виграти поєдинок з Якубом заради відновлення честі девізи. Полковник сидів на кріслі, на місці для секундантів. Не пив. Лікарі заборонили йому впродовж півроку брати до уст алкоголь.

Якуб перервав на хвилю пиття горілки, щоб на зміну попити пиво. Жужання у вухах зростало. А потім несподівано з одного з вух пішов дим. Це помітив лише генерал.

- Це напевно біла гарячка наступає, - вимовив.

Якуб здивувався. В нього ще ніколи не було білої гарячки після чотирьох пляшок. Завжди було потрібно, хоч би шість.

- Здається, старію, - задумливо сказав генерал.

- А скільки ж тобі стукнуло? - запитав Якуб.

- Шістдесят.

- Е-е, це ще не вік. Ось мені вісімдесят три вдарило.

Випив ще одну склянку горілки. Вмить почув дивний біль у

голові, який легко зник разом із дивним жужанням.

Там високо на геостаціонарній орбіті командир із сумом на очах подивився на екран.

- Все. Кінець місії, - сказав.

- Що сталося? - спереживався технік, який слідкував на сусідньому екрані за іншим індивідом.

- Він спалив імплант.

атіни хати Якуба світилися чистою, як душа янгола, білизною - зрештою, вони ж були вперше побілені за останні сімдесят років. Мідні каструлі і сковорідки, дзеркально відполіровані попелом, піском і російською алмазною пастою, одна за одною висіли на стіні. Сонце загравало через вікна, між іншим, вимитими вперше з того часу, як їх вставили. Відбиваючись від вичищеної наждачним папером поверхні дерев'яного стола і посуду, сонячні промінчики грайливо танцювали на стелі. Діряву, погриже-ну мишами підлогу прикривав куплений в комісійному магазині килим. А лампочка під стелею була вміло замаскована китайським абажуром. Ліжко Вендровича було накрите добре вичиненою коров'ячою шкірою, і так тепер було схоже на диван.

Сам Якуб, вимитий і поголений, сидів одягнений в новенький китайський спортивний костюм куплений нещодавно на базарі. Його вірна трофейна куртка Вафен СС відпочивала, добре схована на горищі. З того ж горища Вендрович відкопав конфісковані ним колись в палаці Полетилова срібний сервіз на шість осіб і вилки з ножами. Тепер, з ними стіл просто сіяв. Ще б пак! Екзорцист же полірував той сервіз зубною пастою цілу ніч. Паста, правду кажучи, була ще довоєнною, але, як виявилось, для чищення срібла - чудовий за-

сіб. Над комином приємно шкварчали шашлички, в бокалах червоніло справжнє французьке вино, куплене в українців.

- Смак просто неперевершений, - похвалила невістка.

Якуб у відповідь посміхнувся, виставляючи на показ ряд

бездоганно білосніжних зубів. Поправив окуляри в цінній оправі. Вставну щелепу, як і окуляри, він позичив у свого друга Семена.

- О, це досить старий рецепт, - Якуб старався говорити без помилок.

- Діду, а куди ти їдеш цього року на канікули? - запитав Мацюсь, внук Якуба.

Екзорцист подивився на нього із здивуванням.

- А що таке канікули? - перепитав той.

- Ну, це коли не потрібно йти до школи і можна поїхати на море або в гори...

Дідок серйозно задумався. Школа. А й справді, ходила тут недавно