Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
Контакт із сірою реальністю, яка складалася з пилу і бруду, був не найприємніший. Екзорцист-аматор лежав нерухомо, прикидаючись мертвим.
Він сподівався, що ворог, ким би він не був, після такої атаки залишить його в спокої. Несподівано старий почув, як чиїсь думки силою проникають у його розум. Скоріш за все ворог перевіряв чи суперник все ще живий. Якуб ледь посміхнувся. Він вже знав, що слід робити далі. Створив в уяві настінний годинник і розмістив його прямо перед собою на відстані витягнутої руки так, щоб постійно був перед очима, після чого відключив всі свої думки, окрім монотонного тікання стрілок годинника. Відключати розум він навчився, сидячи в барі, після випитих сімнадцяти чи то вісімнадцяти чарок горілки. І зараз це вміння рятує йому життя. Думки ворога ввірвалися всередину тіла. Телепатично чужа думка перевірила пошкодження його тіла, а потім взялася контролювати його розум. Але контролювати виявилось неможливо, оскільки мозок Якуба не працював. Він був повністю вимкнутий. Мабуть, ворог зарахував собі перемогу і задоволено відступив.
Більша стрілка годинника дійшла до дванадцяти, мала зупинилася на шести. Думки Якуба включилися автоматично. Він не любив телепатії та інших різних новомодних штучок, але якщо його виводили з себе, або цього потребували обставини, то міг заварити таку кашу, де телепатія разом із телекінезом будуть квіточками. Якуб заклав нову блокаду, після чого сам перевірив стан свого організму. Якщо не брати до уваги малі порізи і синці, то його тіло, як зазвичай, було добряче потріпане, старе і наскрізь проспиртоване. Однак ворог, який порпався у лабіринтах його розуму, все ж залишивтам свій слід.
Портал був ще активний, тому Якуб, довго не зволікаючи, відправив відповідь ворогу, яка складалася з одних лише нецензурних слів і брудних думок, які в ту мить прийшли йому до голови. А потім різко розірвав зв'язок між просторовими коридорами роздумів і єхидно посміхнувся.
Вендрович гордо встав, оглянув своє подвір'я, струсив з себе весь пил і сміття, яке поприлипало до нього, як мухи, і задоволений, що ще є порох в порохівницях, попрямував до кухні. Там на нього чекало розчарування. Науковий експеримент зазнав прикрого фіаско - пляшку з денатуратом розірвало на дрібні шматки. Якуб на хвилю щиро засмутився, але згадав, що за ванною у нього стоїть ще пластикова пляшка з відбілювачем. А за настоянку з «ягід на костях» він не переживав - таку дешевизну продавали в кожному сільському магазинчику.
Якуб витягнув із-за печі новенький, ще ніколи не використовуваний, совок для сміття. Це йому син із самої Варшави на день народження подарував! Правда, дідок не дуже добре знав, яке його призначення, а тому й ніколи не використовував, так, про всяк випадок. Але сьогодні, після такого гріх було не прибрати. Та й совок виявився якраз під руками, коли треба було свиням корм назад у відро збирати. Хотіли його вбити чи ні, але худобу годувати потрібно.
Екзорцист тільки-но дійшов до хліва, коли його наздогнав третій постріл. Якуб випустив із рук відро, і знову його вміст вилився на землю. Але цього разу екзорцист вже був готовий до сутички. Він схрестив пальці і відправив міцний контрудар. Над селом зійшлися в смертельній схватці дві сили, які не поступалися одна одній.
Для стороннього спостерігача події, які відбувалися, нагадували потоп, пожежу і ураган одночасно. Нарешті ворог відступив остаточно. Все ж Якуб йому добряче дав.
Старий екзорцист, сіпаючись, пішов за совком. Знову довелося збирати свинський харч.
В селі люди почали обережно виходити з руїн своїх будинків. Після недовготривалого викиду заряду такої сили в околиці повистрілювали всі електричні пробки, а в нових будівлях пооблітала вся штукатурка, і вони стояли голими, світячи цеглою. Листя з дерев, незважаючи на середину літа, килимом покрило землю. Повалені паркани вже нічого не обгороджували. Жителі, як завжди, коли щось відбувалося без пояснень, зі страхом підносили свої погляди в сторону пагорба, де стояв будинок Якуба Вендровича.
На фоні всезагального спустошення його халупа разом із усім господарством стояла собі, відсвічуючись білизною на сонечку. Ну, майже білизною. Але без жодних слідів від руйнівної хвилі. Ну, так буває в житті - одних топчуть, а інших медком ласують.
Якуб із відром зайшов у хлів. Раніше цей будинок виконував функцію складу. Господар ще замолоду приносив сюди різний хлам у вигляді старих телевізорів, пральних машин, різних запчастин і всякого непотрібу, зібраного на місцевому сміттєзвалищі. У вільний час, коли в Якуба був гарний настрій, він закривався всередині з кількома пляшками і до самого ранку при світлі гасової лампи заглиблювався в пізнання таємниць механізмів сучасної техніки.
У кутку хліва він змайстрував манеж, в якому стабільно росли і поправлялися два поросяти Якуба - Котлета і Відбивна. Якуб сам придумав ці імена, чим дуже гордився. Він, як звичайно, підійшов до бар'єру манежу і перевернув відро, цілячись прямо в корито. Після чого трапилося щось непередбачуване,
і то таке, що відро уже втретє випало з рук. Відбивна подивилася на господаря і промовила людським голосом:
- Ти, того, Вендровичу, нам з тобою треба обговорити деякі важливі питання.
Звичайно, що в житті Якуба траплялися моменти, коли він чув голоси й діалоги тварин, але, як правило, в таких випадках він був п'яний і сприймав таку аномалію, як невід'ємний атрибут білої гарячки. Галюцинації та не більше. Але зараз Якуб був тверезий і навіть не було натяку на похмілля. А це означає, що вся ця містика відбувалася насправді.
- Чого хочеш, свиня? - запитав...
Він постарався, щоб це звернення «свиня» прозвучало презирливо і, здається, йому це вдалося.
- У нас до тебе є декілька запитань екзистенційного характеру, - сказала Котлета.
Якуб не любив обговорень, особливо з худобою в хліву.
-1 чого вам? - запитав майже ввічливо.
- Отже, так. Ми не згодні з умовами нашого утримання, а наш раціон взагалі в жодні рамки не входить, - заявила Котлета.
- До того ж нас цікавить, чому в нас такі дивні імена? -вставила і своїх п'ять копійок
