Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

У темряві дорога тягнулася світлою смугою по землі. Добре, що був повний місяць. Наступна станція. Рука намацала в кишені пусте дно. «Скільки там ще до Варшави? Це вже Отвоцьк». Якуб зіскочив з коня. Витяг із другої кишені останніх п'ять рублів і віддав їх разом із рогом. Перевірив час. Залишалося лише дві години. Для просвітління розуму Вендрович потягнув солідний ковток спирту. Доторкнувся до годинника і почав крутитися. Після десятого повороту відкрив очі. Знову повернувся в кінець двадцятого століття, весь у своєму звичному обідраному одязі, посеред саду якогось будинку. Будинок охороняла собака, яка вискочила з темряви на Якуба.

Якуб замахнувся в повітрі петлею з велосипедного ланцюга. Вже за мить тварина моталася, мов рибина, піймана на гачок. Екзорцист уявив собі змагання з метання молота і крут-[

; нувся навколо себе кілька разів. Собака скавунчав, кружляю-; чи в повітрі, як на каруселі, після чого й зовсім замовк. Якуб * взяв здобич під руку і переліз через паркан. Вендрович потрапив таким чином на платформу залізнодорожного вокзалу. Зняв петлю і поклав песика на пероні. Хай живе. Не носитися ж йому через усе місто з мертвим псом. І тут собака очуняв, відкрив очі і загарчав на Якуба. А Якуб і собі загарчав у відповідь. Собака приготувався до стрибка, націлившись вчепитися прямісінько в горло.

- Навіть і не пробуй, - сказав екзорцист.

Той спробував. Якуб копнув його дірявим чоботом і пригрозив ланцюгом у лівій руці. В ту ж хвилину на станцію прибув поїзд. Вже за мить собака залишився сам на пероні. І, здається, він був задоволений через це.

Джин вже майже повністю зматеріалізувався. Несподівано хтось ззовні натиснув на дверну ручку. Двері розчинилися, але щойно гість зайшов до кімнати, відразу ж захлопнулись. Дідок був одягнений в протерту чорну куртку солдата СС і спортивні штани маде ін Чіна. На ногах мав гумові чоботи з вивернутою халявою, залатані і підв'язані дротом.

- Шо за холера? - рознервувався Якуб Вендрович, шарпаючи за дверну ручку.

Килим обліпив йому руку і вже почав кусати, після чого почорнів і впав на підлогу. Процент алкоголю в крові Вендровича виявився занадто сильним для духа. Якуб зробив крок вперед і спіткнувся об щось, що, власне, матеріалізувалося на підлозі.

- От, курваІШо ви тут за дитячий садок розвели?! - матюк-нувся і вліпив декілька хороших копняків арабському джину. -Це, иіобти мені, падла, більше ніг не підставляв, - пригрозив.

Якуб підійшов до групи скулених і переляканих людей, які сиділи в кутку кімнати.

- А ви чого? Обкурилися?

- Пан Вендрович? - обережно перепитав шеф екзорцис-

тів.

- Хто-хто? Дід Піхто! А хто ж іще?! Це ж ви мене той, як там його, ну, по телепатії викликали?

Від новоприбулого гостя несло перегаром і таким смородом чогось перекислого, давно непраних шкарпеток і потом загнаних коней, що несила було витерпіти.

- Хм... дуже приємно. Так, викликали. А чи не могли б Ви нам допомогти?

- А шо вам треба?

Дівчина показала на постать привида-джина.

- Ось це?! - в голосі Вендровича були помітні нотки розчарування і зверхності. - І ви тут, усі разом, не можете його знищити?!

- Якби Ви погодилися нам допомогти... - несміливо втрутився господар.

- Ти тут шеф?

- Не зовсім, я тут живу.

- Півлітри буде?

- Знайдемо!

Якуб підійшов до джина і копнув його ще раз так, що аж калоша задимілась.

- Одного разу мій друзяка з-під Львова попросив допомогти прихлопнути такого, - почав розповідати Якуб і дістав із кишені пляшку з залишками спирту. - Воно поселилося в півниці, де він самогонку гнав. Звісно, що я приїхав, не міг же я другу відмовити. Чи хтось має запальничку? Дякую. Вот. Заходимо ми в ту півницю, а там із-за самогонного апарата вилазить от-таке-езне-е потворище. Ну, прямо, як два брати-близ-нюки, - і полив ту істоту спиртом. - Воно там лазило і лазило, людей лякало, від важливої роботи відволікало, розумієте. А я його зловив і запальничкою підпалив. Ось так.

І Якуб підніс запальничку до демона. Полум'я зайнялось миттєво. Будинком прокотилася хвиля жалюгідного виття, і через хвилину на підлозі залишилася тільки купка попелу. Килим, який обліпив вікна і двері впав на землю і почорнів. Не встиг Павел отямитися від побаченого і пережитого, як команда екзорцистів-професіоналів враз зібрала свої речі і дала драла. Двері внизу голосно гупнули.

- Халтурщики! - викрикнув їм вслід Якуб. - Холера ясная, вот темнота! Навіть не знають, що ектоплазма горить. Так, де мої півлітри?

Павел автоматично підійшов до бару, взяв літрову пляшку шотландського віскі і протягнув дідку-герою.

- Що, погано дистильована? - зробив той зауваження після оглядин вмісту.

- Скільки з мене? - підприємець дістав із кишені гаманець.

- Сорок рублів золотом. Кінна служба за царя була не з дешевих...

Скорлінському така відповідь видалася не в тему, але він стримався від коментарів.

- А що сталося з тим духом у Вашого друга?

- А що з ним могло статись? Згорів. От тільки від нього загорілася і цистерна з 85-процентним самогоном і халупа теж вся в повітря знялась.

- А ти, того... Якщо тобі буде ще потрібна допомога екзор-циста, - Якуб підморгнув дівчині-привиду, яка саме виглянула з-за рогу і придивлялася до нього, не приховуючи явного виразу огиди, - то запрошуй краще справжнього спеціаліста. А то зараз і справді багато тих шахраїв розвелося...

Раптове гупання у двері вирвало Якуба Вен-дровича з обіймів сну. Він ліниво розплющив одне око й глянув у темряві на стрілки будильника. Якуб ніколи не звертав уваги на те,

о котрій годині він прокидається. Але все ж таки годинник - це подарунок сина з Варшави.

- Мала стрілка на четвірці, а більша - на дванадцяти, - пробурмотів екзорцист. - Отже, сорок хвилин після півночі. І кого в такий час принесло?

Стукіт в двері не припинявся.

- Мабуть, «легаві» розгавкались, - процідив крізь зуби дідок.