Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Команда професіоналів-екзорцистів! Найкращі мисливці за привидами і духами.

100 % якість або повернення коштів. Пожиттєва гарантія дійсна навіть після смерті. Понад сорок задокументованих випадків із позитивним результатом. Рекомендаційні листи в наявності.

І нижче номер телефону.

- Є-єс! - викрикнув неочікувано Павел.

Спантеличений привид зник без сліду. Незважаючи на пізню пору дня, підприємець взяв телефон і набрав номер.

За вікном завивав пронизливий осінній вітер. Гілки дерев хиталися, поскрипуючи. В будинку щось потріскувало, як то зазвичай буває в старих будинках із привидами. Пролунав дзвінок у двері. Павел витер піт із чола, перевірив револьвер і зійшов вниз по сходах. Відкрив двері, під місячним світлом перед ним стояли трійка екзорцистів в цивільному - фахівці з понад сорока задокументованими випадками з позитивним результатом і рекомендаційними листами. Екзорцисти були одягнені в шкіряні чорні плащі і капелюхи з широкими полями. Кожен із них тримав в руках чорний чемодан.

- Пан Павел Скорлінський? - запитався найстарший із них чоловік, років шістдесяти.

- Так.

- Ви викликали команду екзорцистів з метою ліквідації привидів із будинку?

- Так, будь ласка, заходьте, - цього разу для безпеки Павел відійшов і опустив руку в кишеню.

Вся четвірка стояла в освітленому холі.

- Я - старійшина нашого товариства, - сказав той найстарший, вже з сивиною, чоловік. - Мене звати Януш Бідермеєр.

Подали один одному руки в знак привітання і знайомства. Другий екзорцист зняв капелюх і виявився жінкою.

- Малґожата Коцько, - представилася.

- Дуже приємно, Павел.

Другий чоловік, обличчя якого понищила якась хвороба, подібна до віспи, протягнув кістляву руку, як у мумії:

- Юзеф Еттер.

- Чудово. Ласкаво прошу до мого дому.

Гості зняли плащі, залишивши їх в холі, зайшли до салону, де зручно всілися в шкіряних кріслах.

- Добре. Що вас турбує? - почав старшина.

Його вигляд викликав довіру. На пучках пальців було витатуйовано кабалістичні символи. На шиї висів якийсь дивний амулет, а у вусі була сережка з білим камінчиком.

- Стукає, - лаконічно сказав Павел.

- Лише стукає? А як стукає? Разово чи протяжно?

- Не тільки. Стукає так, ніби хтось з дерев'яною ногою ходить. Так, ніби кроки. Час від часу видно прозорі контури тіл. Вони з'являються посеред кімнати, а буває, що ходять через стіни.

- Силуети чоловічі чи жіночі?

- Важко відповісти...

- Все в порядку. Чи вдавалося Вам з'ясувати інформацію про попередніх мешканців будинку?

- Чесно кажучи, ні. Але місцеві розповідають про техніка, який працював в цехах Вавельберга і про його дочку.

Старійшина покивав головою і дав знак Юзефу. Той відкрив чемодан і почав діставати з нього найрізноманітніші інструменти. Взяв в руку дерев'яну палицю і обійшов усі приміщення, вимірюючи енергетичні поля. Потім витяг ще похилу паличку з мідного дроту і знову почав ходити по кімнатах. Дріт крутився в різні сторони. Виглядало все досить професійно.

- Спробуємо сконтактуватися, - сказав.

- Потрібно вимкнути світло? - запитав господар.

- Ні. Не обов'язково.

Екзорцист стояв посередині килима. В руках тримав два куски каменя, надпилених в формі чотиригранної піраміди. Закрив очі.

- Є контакт, - сказав.

В ту ж мить всі помітили, що на них дивиться привид. Він вийшов, якщо так можна сказати, зі стіни. Він був повністю прозорим, але все ж можна було роздивитися чоловічі риси. Привид зробив попереджувальний жест рукою і щез. Ще один з'явився в місці, де раніше були двері. Спочатку це виглядало, як туман, але поступово пара скупчилася і всі побачили силует дівчини. Вона схрестила руки на грудях і пронизливим поглядом глянула на Павла.

- Вони перелякані, - нарешті сказав Юзеф.

- Та це ж добре, - перебив Павел, - по суті...

- На жаль, Ви не усвідомлюєте до кінця всієї серйозності справи... - запротестувала жінка-екзорцист, - це добрі привиди. Таких не можна зачіпати. Вони нам ще можуть стати у пригоді.

- Тихо! Він вилазить, - сказав медіум. - Та що це за...

- Тс-с! - нагадав йому строго старійшина.

- Воно сидить в цьому килимі, - сказав Юзеф.

Несподівано медіум різко відскочив у сторону. Павел вирячив очі. Саме там, де ще секунду тому сидів екзорцист в повітря вистрілив клубок диму. Скоріше за все, це було схоже на клоччя марлі, зітканої з павутини, яка зачепила екзорциста, вириваючи втікачеві з сорочки на спині шматок тканини. Жінка автоматично вхопила пістолет і вистрілила. Димовий клубок розкрився, мов медуза, зітхнув і впав на килим. Старійшина підійшов і зібрав цей дивний порох в пробірку.

- Подібне на ектоплазму, - сказав.

- А ектоплазма, часом, не виділення живих істот? - поцікавився господар.

- Не завжди, - Юзеф повільно прийшов до тями. - В принципі в деяких випадках її може витворити будь-яка органічна матерія, наприклад, шерсть. О-о, в мене таке відчуття, ніби мені півголови знесло.

-Ти його розбудив! - шеф розгнівано підняв вказівний палець. - Холера ясна! І що тепер? Поки той дух сидів там, все було добре. Ми б його тихенько і без гамору зліквідували.

- Ні. Він сам прокинувся, - відрізав Юзеф. - Ми ж навіть чорного вогню ще не палили. Він не повинен був...

- Якби ми ще й вогонь розпалили, то і нас вже тут не було б. Добре. А що там камені кажуть?

Юзеф стиснув в долонях чотиригранні піраміди і сконцентрувався. Клубок вистрілив знову, але вже сильніше. Медіум в останню хвилину встиг відхилитися і пара ошпарила йому лише ногу.

- Ворота відкриваються! - скрикнула дівчина-екзорцист.

Вона теж була із заплющеними очима.

- Ворота до анклаву Озарк? - запитав шеф.

Павел почув нотки страху в голосі шефа, того страху, який заставляє серце стискатися, а кров у жилах застигати. Якщо вже навіть такі фахівці налякалися, то