Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
В суботу один журналіст пробрався до цеху, як потенційний безробітний. Павел відразу зрозумів, що й до чого, але роботу дав. І то ще яку! Поставив бідолаху біля станка, дав голку і сказав вручну пришивати металеві кутники до орга-найзерів, виправдовуючись, що станок поламався. Ще й подвійну норму дав. Отак відважний посланець преси після двох годин важкої роботи з поколеними пальцями зник із нової роботи. Бізнесмен споглядав на втечу журналіста і сміявся від щирого серця.
- Ти бач, ікони допомогли, - сказав сам до себе.
Ввечері нарешті розпогодилося. Павел налив собі бокал «Малібу», взяв пульт у руки і сів якнайзручніше в кріслі навпроти телевізора. Десь біля опівночі закінчився традиційний перегляд улюбленого ток-шоу. Скорлінський взяв пляшку з наміром занести її в кухню і поставити в холодильник. Попрямував до дверей, але його ступні приємно зупинилися, можна навіть вжити порівняння, втопилися в килимі. На дотик це нагадувало мох. Як він любив це заспокійливе відчуття! Несподівано Павел спіткнувся і впав, мов колода. Те, що він спіткнувся на рівному килимі, здивувало його і збентежило. Пляшка, звичайно, випала з рук і покотилася по паркету, поки хтось своєю ступнею не зупинив її.
Коли Павел витягнув із кишені револьвер, здається, саме ця річ стала незамінним атрибутом халату, і піднявся на ноги, то привида вже не було. Павел підняв пляшку і уважно її оглянув. Етикетка в кількох місцях відклеїлася і виднілися відбитки! І були це відбитки звичайнісінької людської стопи. Сліди пальців були маленькі, а це означає, що і сама нога менша від його. Такі відбитки пальців може мати молода, якщо не юна дівчина. Павел матюкнувся і пішов вниз на перший поверх. Вийшов із дому і вирішив прогулятися навколо кварталу. Вітер легко колисав гілки дерев. Що там поліцейські казали, що квартал бандитський?.. А мені байдуже! Йому вже нічого не страшно. І справа тут навіть не в револьвері, який гріє лівий бік Павла, а той факт, що навіть вмілі шахраї і бандити після заходу сонця бояться показуватися на подвір'я, де гордо стоїть його фабрика!
Все. Потроху він заспокоювався. Це все лише здалося. Здалося, от і все! Ну, духів же не існує! Точніше, так комуністи говорили, що їх немає. А зараз комунізму ніц, може, вони таки існують?
Скільки разів Павел намагався прогнати від себе ці думки. Дорогою додому вирішив перевірити поштову скриньку. Всередині щось біліло. Вийняв ключі і відкрив пошту, де знайшов візитну картку. Знаючись на своїй справі, він оцінив якість друку та сам папір, на якому було надруковано:
КІКОЛАЕ ЕМШЕСКУ екзорцист
Нижче був вказаний номер телефону. Власник цього номеру мав би проживати десь далеко, бо сам номер був досить довгим і код нагадував код Румунії. Павел повернувся до кімнати, щільно закрив за собою двері. Взяв телефон і набрав номер. В трубці було чути запис на автовідповідачі з проханням залишити інформацію на польській, німецькій і румунській мовах. Павел попросив надіслати бригаду мисливців за привидами. І що швидше, то краще.
Ф
Тієї суботи Павел зробив для всіх вихідний. Люди і так ледве витримували темп роботи. Тим паче його компаньйон запустив виробництво в провінції. Історія з появою привидів на фабриці подіяла на людей, як магніт. Особливо це притягувало замовників. Ну що ж, може, і не накращий спосіб, але дієвий і безкоштовний. Томаш навіть запропонував на кожній упаковці розмістити зображення черепа або привида в стилі Каспера. І Павел дав згоду.
Останні кілька днів дуже виснажили Павла і він собі ліниво дрімав у своєму улюбленому шкіряному кріслі. Відпочивав.
Десь о восьмій вечора, відразу після прогнозу погоди, задзвенів дзвінок у дверях. Павел спустився:
- Хто там? - запитав.
- Ніколае Емінеску, екзорцист, - відповів чоловічий голос за дверима.
Підприємець відкрив двері і справді побачив справжнього екзорциста, який був одягнений в довгий чорний плащ, чорний капелюх і в руці тримав чорну нейлонову сумку, чимось наповнену.
- Чи це Ви замовляли ліквідацію привидів? - перепитав.
Екзорцист досить непогано говорив польською, хоча різко відчувався іноземний акцент.
- Так, це я. Будь ласка, йдіть за мною.
Павел повернувся в напрямку сходів. В ту ж мить його немов вдарило електричним струмом, перед очима поскакали іскри і все потемніло. Він не відчув ні болю, ні моменту, коли він впав на підлогу. Прийшов до тями від того, що хтось легко його трусонув. Відкрив очі і перед собою побачив уже знайомі обличчя поліцейських.
- Що сталося? - проскиглив підприємець.
- Ну, нам самим цікаво... Сусіди почули постріли, відразу після них кілька дужих хлопців повискакували через Ваші вікна, внизу є сліди від крові. А Францішка, ну, та пенсіонерка з будинку навпроти, яка у цій справі за головного свідка буде, авторитетно стверджує, що сама особисто бачила, як один з них своєю лисою головою склопакет пробив. Напевно, якийсь міцний хлопака був. Його потім друзі ті, чи казна хто там вони, попід руки взяли та й п'ятами усі накивали.
Павлу коштувало неабиякого зусилля сісти і обпертися до стіни.
- Я викликав екзорциста, - сказав. - Він прийшов... Я його запросив зайти всередину, а потім... а потім нічого не пам'ятаю. У-у-у... - Скорлінський завив від болю. Обережно доторкнувся до потилиці і намацав там велику гулю. Його пальці були липкими. Кров. - Здається він мене в потилицю чимось тупим лупнув...
- Перевірте, будь ласка, чи нічого не зникло з дому.
Павел встав і, похитуючись, піднявся на поверх вище.
Срібний глечик для кави стояв на каміні в салоні. Килим лежав на підлозі. Шаблі висіли на стіні. Потаємний сейф за картиною Мальчевського ніхто не рухав.
- Все на місці. Дивно, - сказав. - Здається, навіть побільшало.
На підлозі стояла сумка, з якої виглядала труба від пальника і звичайна кутова шліфмашинка - «болгарка» по-народному.
- Прохання нічого не рухати, - наказовим тоном сказав той, який вищий. - Ми вже чекаємо експертів, і вони з хвилини на хвилину мають приїхати. Ви впевнені, що нічого не зникло?
- Абсолютно.
- А в сусідніх кімнатах?
- Закриті і невмебльовані.
Павел із прикрістю подивився на зірвані жалюзі, вибиті вікна.
- Втікали безпосередньо через