Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- Ні, не до анклаву Озарк, - заспокоїв його Юзеф. - Цього духа вже одного разу перемогли і... А, ну справді. І чого я раніше не здогадався! Його в давнину використовували, як турбошвидкісний механізм до цього килима. Але він виявився надто слабким...
Він не встиг договорити, як каміння, яке він тримав в руках розсипалося, немов пісок.
- Не такий він вже й слабкий, як для нас смертних, - зауважила дівчина.
- Я пропоную порізати і спалити килим, - сказав шеф. - Це, мабуть, один із арабських джинів. Якщо ми його спалимо, то у нас є шанс, що ворота закриються. І я майже впевнений у цьому, - спеціально наголосив на слові «майже».
В його голосі прозвучала надія.
- А джини хіба не живуть в мідних лампах? - обережно перепитав Павел.
- А пан, мабуть, багато казок в дитинстві читали...
- Та джин джином... Я за цей килим сім тисяч віддав, а Ви його спалити пропонуєте? - запротестував. - Невже немає інших способів?
- Неможливо! Будемо щасливчиками, якщо взагалі нам вдасться його спалити, - почав пояснювати шеф, але не встиг закінчити, як килим вибухнув.
Маленькі клаптики сотнями розлетілися по кімнаті, а потім осіли, попередньо заліпивши всі двері, вікна і ручки. Юзеф кинувся до дверей і дьоргнув за ручку. Клапті килима охопили його руку. Він завив від болю і почав їх здирати. Коли, зрештою, йому це вдалося, його рука до ліктя була покрита кров'яними ранами. Привид дівчини матеріалізувався відразу біля них. Він був настільки видимим, наскільки це взагалі можливо для привида. Можна було навіть роздивитися легкі відтінки кольорів: рум'яна на обличчі і блакитне плаття. Силует щось говорив до них, але нічого не було чути. Малґожата зробила крок до привида.
- Потори ще раз, будь ласка, - попросила.
Привид дівчини знову щось сказав і зник.
- Що вона сказала? - запитав шеф.
- Ми в пастці. Нам звідси не вибратися. Те, що живе в килимі живиться нашим розумом і набирається сил. Тут, всередині, ми безсилі проти його закляття і замків. Але ззовні вони безсилі, і там - цілком можливо... От тільки ми маємо лише дванадцять годин на все. Потім ВОНО нас проковтне.
- Холера, цього можна було й сподіватись. Коли прийдуть Ваші працівники в цех? - шеф запитав у Скорлінського.
- Зараз п'ятниця, вечір. Лише в понеділок зранку.
Юзеф підійшов до телефона і взяв слухавку. З її обидвох кінців вистрілили іскри і зайнялось полум'я. Він відразу поклав її на місце.
- Це дуже серйозно? - запитав Павел.
- Серйозніше, а головне, гірше не буває.
- Як не буває, - заперечила дівчина. - А пам'ятаєш, як Міха-ла втягнуло в анклаву? Його там так перемолотило і викрутило перш ніж він повернувся...
- Фізична смерть мене не лякає, - сказав шеф екзорцистів,
- але ті всі диявольські витівки з поїданням душі... Нам варто придумати, що робити, і якнайшвидше. Якщо нам вдасться втекти, тоді з'являться якісь шанси вижити. Але це процентів десять. Може, демон не буде нас переслідувати.
- Буде, - похмуро відповів Юзеф. - Скоріш за все він відчуває голод за останні століття, і то таки добрячий. Ви ж бачили, як він мене схопив, навіть амулет А-Дагон-Вохта не допоміг.
- На дверях і вікнах закляття. Потрібно спробувати через стіну, - запропонував шеф. - У нас є шаблі. Будемо рубати...
Мала ймовірність, - сказав Павел. - Тут все ще з довоєнної цегли, до того ж у три ряди.
- Альтернатива - нічого не робити.
- Якщо в нас немає інших варіантів, тоді мої шаблі до ваших послуг.
Шеф зняв одну з шабель зі стіни. Витягнув з піхви, але виявилося, що шабля була наскрізь покрита корозією.
- Це сталося досить недавно, - сказав. - Коли ви останній раз перевіряли їх?
- Нічого не розумію. Я щотижня їх полірую і натираю олією. Це ж неможливо, щоб так за один тиждень...
Малґожата витягла з чемодана брикет схожий на пластилін.
- Підірвемо цю диру пластидом, - запропонувала.
- Але це ж не зовсім легально, - розпереживався підприємець, - крім того, я цей будинок орендую.
Всі троє професіоналів важко зітхнули. Дівчина вже прикріпила котушку вибухівки до стіни, за якою був коридор і протягнула два довгих кабеля.
- Всі на підлогу, закрийте вуха, заплющте очі і відкрийте рот, - порадив шеф.
Сам забрав у неї кабелі і прикрутив їх до пальника. Потім ліг за диваном і натиснув на кнопку. Вибух був надзвичайної сили. Лампа під стелею захиталася, але на щастя не впала. Але меблі потрощило і розкидало по всіх кутах кімнати. А на стіні не було навіть подряпини. Скло на вікнах, вкрите клаптями килима, теж лишилось неушкодженим.
- Холера, - вирвалося в Павла, - нам кінець.
- Ні, ще не все так погано, - заспокоїв сивий шеф. - Спробуємо нав'язати телепатичний контакт. Для цього нам потрібно зібрати наші сили і сісти в коло.
Посередині кімнати щось почало вилазити з килима. Це було схоже на зітканий з диму фрактал.
- Коли це щось зматеріалізується, тоді проковтне нас усіх по черзі, - спокійно сказав Юзеф. - Поки що він ще заслабкий, а ми ще щось можемо.
На підлозі щось буркнуло у відповідь. Всі четверо присіли подалі від килима і взялися за руки. Малґожата закрила очі, всі інші повторили за нею. Павел відразу відчув, як щось пронизує його розум. Відчуття були неприємні, хоча дієві. Павел сконцентрувався і дозволив телепатам замкнути повне коло контакту. Це помітно роздратувало джина, який, власне, виростав із підлоги.
л
Був святковий
