Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- А давайте натравимо на них піонерів! - запропонував Йосип.

Вендрович задумався, а потім каже:

- В мене йость одна концепція...

Обдумав ще якусь хвилю і зійшов вниз до підвалів у палаці. Підвал, де сиділи вірні дияволу, закривався масивними дверима, а зсередини був ще й масивний засув. Довго не думаючи, Якуб закрив двері на засув, а потім приніс декілька цеглин і відро розчину, і почав кладку. На цьому й застукали його напарники.

- іі|о ти, до холери, надумав? - запитав Семен.

- А сам здогадайся.

- Ти що живцем хочеш їх поховати?

- Схоже на те. Тільки без паніки, я все продумав. В канцелярії є хід, який веде до підвалу. Він закритий люком. Будемо їх підгодовувати, зрозуміло, що за взаємною вигодою. Зате там вони не будуть людей мучити. А так, хай собі сидять. В гіршому випадку повирізають один одного... Ну, і суспільству буде легше.

- А якщо будуть проблеми?

- Напустимо сльозогінного газу або заллємо водою.

- Ну, не знаю...

- А на додаток будемо мати туристичну атракцію. Зоопарк в підземеллі з неординарними експонатами.

- Хм... Це хороша ідея. Побачимо.

В холі ще стояла частина багажу. Обидва працівники фірми уважно обшукали його з метою виявлення небезпечних предметів. У валізах та рюкзаках знайдено вісім небезпечних гаманців, які містили приблизно дві тисячі злотих, а також три небезпечних ручних годинники. Зрозуміло, що з огляду на безпеку для громадськості, ці речі були конфісковані. Якуб довго боровся зі спокусою привласнити собі фіолетові штани і чорну шкіряну куртку, але зрештою вирішив, що не морально обкрадати навіть таких представників релігійної секти, як сатаністи. А от красивий короткий ритуальний меч, покритий різьбленими малюнками, забрав на кухню для нарізки хліба. Як то кажуть, - добрий господар все несе додому!

Ту частину багажу, яка не становила загрози, вміло скинуто на купу в одному з підвалів поруч із ув'язненими. Минула добра година, допоки в'язні зрозуміли складність ситуації, в яку вони потрапили. З підземелля долинали прокльони, завивання і вибухи диму з неприємним запахом. Випари без перешкод проникали крізь люк і отруювали повітря в канцелярії.

- Дідько! - зауважив, задихаючись, директор. - Збанкрутую з такими клієнтами!

- Спокійно. Довго так не витримають. Там внизу тиск повинен бути набагато сильніший! - заспокоїв його Якуб.

- А може, вони привикли до сірки? - задумався Йосип.

І справді, невдовзі клубки диму розсіялися. Біля четвертої по обіді Семен слідкував за безпекою рідного їм палацу. Воно полягало в тому, що він сидів на даху і виглядав чергових жертв їхньої гостинності. Несподівано старий козак помітив велику групу людей, які прямували до їхнього готелю. Але радості від побачених гостей він не отримав.

- О людоньки! - сказав сам до себе і побіг попередити компаньйонів.

Якуб сидів собі в канцелярії і працював, тобто оздоблював сторінки реєстраційної книги малюнками зайчиків.

- Що сталося? - запитав, побачивши схвильоване обличчя шефа.

- Гості!

- Вже біжу.

- Смерфи!

- Смерфи не існують. Я тобі вже казав, що ти колись доп'єшся, що тобі вже малі сині чоловічки ввижатимуться.

- Так я про легавихі

- То таких у синіх мундирах з білими фуражками?

- Так! Даїшники!

- А-а, розумію. То скільки їх там?

-Всі!

- Тобто?!

- Дві машини з сиренами і ще четверо пішки.

- Спокійно! Тільки без паніки! - сказав екзорцист, йдучи в напрямку вхідних дверей. - Може, вони їдуть лишень щось попоїсти або переночувати. Даїшники чи поліція, хоч і тяжко в це повірити, теж люди.

Якуб краєм ока зауважив, що його старий друг десь пропав. Знизав плечима. І чого тут боятися? Поліція ніколи не заарештує невинного. Спокійно вийшов на поріг будинку. Поліцейські взяли в облогу вхід до будинку, приціливши прямо в нього з пістолетів і автоматів. Вендрович вже неодноразово мав досвід комунікувати з представниками різних силових структур і зараз дійшов до висновку, що це ніщо інше, як вияв професійного збочення. Робота в них нервова, от і до готелю йдуть зі зброєю та у формі.

- Здоровенькі були! Від імені усього персоналу радий вітати Вас тут, численних представників правоохоронних органів, у нашому скромному палаці, - ввічливо привітався. - Наш готель пропонує ексклюзивні номери з краєвидом на гори. Наша кухня славиться на усю околицю... До Ваших послуг також пропонуємо конференц-зал, де на професійному рівні Ви зможете провести круглі та напівкруглі столи, семінари і конференції на такі важливі для нашого суспільства теми, як боротьба зі злочинністю і корупцією в нашому районі...

Лише в ту мить він помітив, що біля однієї з поліцейських машин стоять четверо німців та інспектор податкової служби.

Самогон вивітрився з його голови одним подихом вітру і тепер Вендровичу видавалося, що запрошувати поліцію до готелю відпочити було не найкращою ідеєю.

- Прізвище та ім'я, - різко і без вагань запитав капітан Вов-ковскі.

Якуб сидів на кріслі в кімнаті для допитів у відділку в Ухані. Самопочуття у нього було не найкраще. Його напарники десь зникли. Колишні клієнти безсовісно звинуватили його в цілій низці найрізноманітніших злочинів. На додаток, поліція залишила декілька відчутних вм'ятин на його тілі. Правду кажучи, щодо самих вм'ятин, то було за що - Вендрович під час арешту чинив опір і енергійно прЬтестував, у зв'язку з чим одна з патрульних машин дивним чином втратила лобове скло, а друга отримала значну вм'ятину на дверях. Один зі співробітників правоохоронних органів став схожим на песика Рекса з вечірньої казки для дітей (Якуб підбив йому око), а другий на

Чебурашку (Якуб вчепився йому за вуха, коли його намагалися запхати всередину машини). Ну