Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- Ну, з Богом, - шепнув сам до себе і вискочив через вікно. Безшумно приземлився на газоні спокійної вулички у задньому дворі комісаріату.

- Свобода! - крикнув на все горло.

Сирена патрульної машини завила одразу в нього за спиною. Вендрович викинув із рук тюремну решітку і в паніці кинувся втікати.

Напарники Якуба уважно слідкували за його арештом із-за кущів.

- От, холера, - почав клясти Семен. - Старий, а дурний, і знов попався.

- Думаю, що його просто треба взяти і нагло відбити, - запропонував Томаш і додав, - ...перед тим, як він нас видасть.

- Якуб своїх не здає, - заступився Семен і дав Томашу під-затильник.

- Це ж несправдливо, отак поїде собі людина на канікули відпочивати, а її візьмуть і пов'яжуть, - почав жалітись друзям Томаш після хвилини слабості.

- Ідея не погана, - підмітив Семен. - Це я про можливість відбити Якуба. От тільки як її втілити в життя. Юзьва, а ти що про це думаєш?

Йосип задумався. Без сумнівів в минулому мусили траплятися випадки вдалого відбиття ув'язнених, але проблема була в тому, що він не знав жодних позитивних, тобто вдалих прикладів. Правду кажучи, це незнання виникало з факту, що читання книг не належало до категорії його найулюбленіших занять.

- Думаю, - сказав, - що варто подивитися якийсь фільм, де ми могли б почерпнути добрі ідеї для визволення Якуба.

- Але в нас немає ні відеомагнітофона, ні телевізора, - зауважив старий козак.

- А це якраз не проблема. Я маю, - похвалився Томаш, -«Соні», - отримав від сина, коли він з Америки приїжджав.

- А які фільми маєш?

- Маю один про жіночу колонію. Ті баби там такі цицькаті, з охороною крутять фіглі-міглі і не лише з ними. Шкода, але цей фільм нам не підходить. Вони там нікуди не втікають...

- Все добре, панове, але, може, ми повернемося до нашої теми? - попросив Семен. - Як ви думаєте, де його тримають?

- Як то де? У відділку, в Уханях, звичайно ж, - відповів Томаш. - Я з таксі бачив, як його там волокли. І всі інші поліцейські машини теж десь туди поїхали.

- Скільки там є всіх поліцейських?

- Багато.

- А конктерно? Десять? П'ятнадцять?

- Ну, шість, як мінімум, буде.

- А може якось відволікти їхню увагу? - запропонував Йосип.

г

В цей момент аналітичний склеротичний розум Семена пронизала блискавична думка. Він пережив мить осяяння. Нахилився і почав пояснювати деталі свого плану. Операція порятунку Якуба Вендровича проходила осмислено. Приблизно

о десятій через Ухань проїхала дивна транспортна колона. На чолі колони їхав мерседес - вже знаний, як таксі. За ним їхала нова тойота, тягнувши за собою на тросі вагончик, з якого в нічне небо долинали голоси п'яного збіговиська. Вагончик дідугани вкрали з будови на кордоні в Грубешові. Вкрали разом із міжнародною бригадою будівельників-заробітчан, яка, власне, відпочивала після робочого дня. Бригада, звичайно, сама висловила своє бажання після того, як отримали каністру із самогоном і майже всі з них вже були п'яні до чортиків. Вагончик зупинився перед школою. Йосип вигнав робітників із середини. Вони ж не горіли бажанням покидати затишне містечко і час від часу потрібно було мотивувати їх прикладанням сили. Нарешті вдалося пороставляти робочих в шеренгу навпроти будинку.

- Ось ваше нове робоче місце, - жестом показав на школу.

- Але тут вже немає що робити, - будинок відремонтований, - підмітив хтось із них.

- Це якраз не проблема. Вашим завданням буде рознести цей будинок на тріски.

Робочі почухали своїми брудними руками жирні чуби.

- А що таке тріски? - хтось запитав.

- Розберіть це просто на шматки. Ставимо вам ящик відмінної горілки. Чим швидше справитеся, тим швидше нап'єтеся. А зранку прийде до вас хтось із керівництва і дасть вам добавку. Ну, за роботу!

Роботяги схопилися за інструменти, ломи, відбійні молотки і взялися за стіни. Вони підняли такий шум, що вся околиця прокинулася. З будинків почали вибігати мешканці.

- Чому школу руйнують? Чим вона заважає? - запитав Йосипа якийсь хлопчина.

і

І

- Зменшення бюджету в відділі освіти спричинило закриття всіх шкіл, і то назавжди.

- Це означає, що ми тепер будемо мати канікули, аж поки не виростемо? - хотів переконатися ще один хлопчик.

- Саме так. І не стійте тут, дітки, а краще йдіть допомагати робітникам.

І банда жертв всенародної системи освіти повстала проти альма-матер.

- Працьовита дітвора, - зауважив Йосип із меланхолією. -За навчання, мабуть, так ніколи не бралися.

- Думаєш, того буде достатньо, щоб відвернути увагу? -нервово запитався Томаш.

- Думаю, що так.

Якийсь хлопчина підбіг до них із саморобним факелом:

- Дідусю, а у вас вогню не знайдеться?

Паченко віддав йому запальничку.

- Спалити за собою усі мости! - крикнув по-філософськи школяр і побіг до натовпу.

- Жереб кинуто, - додав весело Семен, споглядаючи, як через вікно біологічного кабінету вилітав скелет, розсипаючись по землі.

- Ну, дорогенькі, час і нам зникати, - Томаш різко зупинив їх філософствування.

А час, справді, не чекав. Вже було чути виття сирен декількох міліцейських машин. Виття все дужчало й наближалося до них.

- Година X пробила плюс ще якихось п'ятнадцять хвилин, -сказав Йосип, глянувши на годинник.

Старигани-рятівники посідали в авта і рушили. На дорозі розминулися з патрульною машиною, яка їхала в напрямку школи. Зупинилися біля самого відділку. В комісаріаті, здається, не було жодної живої душі. Брама на подвір'я була відкрита.

- Зачекайте, - Семен затримав жестом руки компаньйонів, які вже рвалися