Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
Якуб про всяк випадок енергійно покивав головою.
- Україна завжди була центром Європи, а ми що? Поводимося, як та дич з російської мафії. Вони ж як не стріляють, то ножами ріжуть.
- До чого ти ведеш?
- Думаю, що ми маємо поступити якось більш цивілізовано... по-європейськи.
- Тобто, ви мене відпустите? - втішився Якуб.
- Забетонуємо йому ноги у відрі і скинемо з моста у воду. Хай собі рибки половить.
- То ж по чиказькі буде, - жертва робила спроби втрутитись.
- А де найближчий міст? - бандити не зважали вже на нього.
- Сто метрів звідси!
- Тоді, до діла!
Як вирішили, так і зробили. В останні хвилини свого життя Якуб Вендрович поводився з гідністю.
- Буду вас відвідувати ночами і лякати в темряві, - пообіцяв.
А потім, його зіштовхнули з моста, а самі поїхали в бік готелю.
Ф
Капітан Вовковські зайшов до камери Томаша.
- Сподіваюсь, пан вже дозріли до нормальної розмови? -перепитав.
- Звичайно, що так. Може, нам навіть вдасться домовити- ' ся? - арештант корупційно натякнув.
- Як домовитися? - капітан Вовковські був цілковито непідкупним.
Його непідкупність була наслідком, коротше кажучи, помилки молодості. Ще за часів навчання в міліцейській академії, молодий студент помилково замість лекції з психології поведінки арештованих записався на курси філософії. В результаті цього необачного вибору він вмів цитувати напам'ять в оригіналі «золоті» фрази більше двадцяти різних мислителів, а от різні там натяки чи невербальні жести, якими спілкувалися спіймані криміналісти, залишалися для нього справжньою «та-була расою».
Ну, звичайно ж, Томаш про таке і не міг підозрювати, тому і далі безупинно продовжував спроби підкупу:
- То що, зробимо ЦЕ? - підморгнувши, повторив свою пропозицію.
Вовковські був новеньким на службі. Ще не мав тієї витривалості й стійкості, яка притаманна досвідченим поліцейським. Можна сказати, що для поліцейського він був дуже ввічливий і ставився з розумінням до людських проблем.
- Якщо Вам щось потрапило в око, то я можу дати носову хустинку, - запропонував допомогу.
Томаш показав пальцями енергійний жест підрахунку грошей.
- Якщо Вас щось покусало, жодних проблем, можете почухатися. Не соромтесь. Правду кажучи, мені навіть не зручно перед Вами. Ми вже давно планували провести дезинфекцію всіх приміщень. Але минулого місяця нам врізали бюджет в статті про господарські витрати, і ми не змогли закупити достатню кількість мийних засобів.
Затриманий вирішив перейти до вербальних натяків. Але горе-бізнесмен не міг підозрювати, що і такі прямі, навіть банальні натяки стануть для капітана незрозумілими.
- Може, Вам машина потрібна? - заговорив.
- На службі для Вас я - громадянин начальник, - поправив його капітан.
- Вибачте, громадянин начальник, може, Вам потрібна машина?
- В принципі, не потрібна. В мене є службова.
- А не хотіли б мати своєї власної?
- А навіщо? Щоб одні лише податки платити? А бензин останнім часом подорожчав...
- А може, Вам квартира потрібна?
- Тільки-но отримав однокімнатну. Теж службова. Мені вистачає.
Проблема виявилася складнішою, ніж здавалася. Але То-маш тримався.
- А Ви ніколи не мріяли поїхати на відпочинок десь в далекі краї?
- А для чого? Гір мені цілком вистачає, а Карпати тут зовсім близько.
- А чи знаєте Ви, що в Гонолулу дівчата ходять по вулицях в одних лише купальниках?
Брови капітана піднялися від здивування.
- Дай-но мені адресу того Гонолулу, я зараз же вишлю туди бригаду. Ті їм такі штрафи випишуть за недотримання моральних норм поведінки в громадських місцях...
- Так це ж за кордоном...
- Польська поліція добереться навіть в Пекло, якщо буде треба!
Кілька днів потому капітан мав можливість переконатися на собі в правдивості цього твердження.
- Дівчата ходять майже голі, - не здавався ув'язнений. - А море там увесь рік тепле. З тими дівчатами там можна плавати на човнах, а можна і просто загаряти.
- А де це взагалі?
- Поблизу Америки. На Гавайях.
- А якою мовою там говорять?
- По-англійськи.
- А я знаю тільки німецьку. І російську.
- Це якраз не проблема. Я знаю англійську дуже добре.
- Кажеш, що в одних купальниках по вулицях? Хочеться це побачити.
Томаш вирішив, що рибка попалася на гачок. Тиснув далі...
- Можемо їхати навіть завтра. Разом. Будемо ходити алеями, а навколо нас стадо кралечок.
- Ех, шкода лише, що Вам світить двадцять п'ять років ув'язнення, - встаючи, сказав капітан. - Добра Ви людина. Добродушна. Подумати тільки, щоб взяти з собою на відпочинок поліцейського, який його ж заарештував...
І вийшов. Арештований у відчаї бився головою об стіну доти, поки не почув, що ще один такий удар і його голова просто трісне навпіл. Коли Томаш заспокоївся, хтось тихенько постукав в двері камери.
- Хто там?
- Ми, бідні поліцейські. Хочеш, може, ще сьогодні дістати ключ від своєї камери?
- І наскільки ви бідні?
- Тисячі злотих нам вистачить.
Відрахував десять банкнот із заробітку від минулого дня і просунув через вічко.
- От повезло, - від радості присвиснув Томаш і задоволено потер долонями і почав чекати. Хвилина очікування продовжилася до години і розтягнулася до двох. Мабуть, в них по дорозі з'явилися проблеми з пошуком ключа. Сів на нари і чекав далі. Час минав дуже повільно. Приліг, щоб знову почекати. Задрімав на годинку. Коли проснувся, ним тряс капітан Вовковські і вже був ранок наступного дня.
- Підйом, терористе! Ми зловили справжнього Яна Ковальські! Зараз ми Вам зробимо очну ставку!
А
