Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- Обійдуся і без вас. А так, між іншим, то чого ви їх раніше не погнали?

- Ми думали, що це ваші дружбани, - пробурмотів ображено привид й одразу після цих слів зник. Кинутий Вендрови-чем чобіт рикошетом відбився від порожньої стіни.

Тим часом у поліцейському відділку в Уханях...

Втечу арештантів виявили приблизно об одинадцятій вечора. Капітан Вовковські вирішив особисто очолити це слідство. Він із декількома поліцейськими ретельно оглянули підкоп. На своє нещастя, волею долі два цього разу справжніх студенти Гірничої академії з Кракова, якраз декілька хвилин тому звільнилися і прямували у відділок, щоб пожалітися і написати заяву щодо злочину, вчиненого проти них. Перед відділком на них чекав сюрприз - вкрадена напередодні їхня вантажівка з причіпом. Поряд із ним майорів вхід у тунель. Це означало лише одне. Ті, хто їх зв'язав, розкаялися і вирішили допомогти їм, зробивши за них всю чорну роботу. Вони саме раділи своїй знахідці, коли з підкопу вискочили вправні й брудні стражі порядку.

- А ви хто такі? - процідив крізь зуби Вовковські.

- А ми з Гірничої академії. Приїхали на практику, шукаємо мінеральні води, - культурно пояснив один зі студентів.

На їх подив реакція поліції була надпотужно-агресивною: поліцейські, озброєні до зубів, відразу оточили їх і націлили дула автоматів.

- Взяти їх! - крикнув капітан. - За співпрацю зі злочинцями відсидять срок!

Минуло два дні. Перед готелем в Уханях стояв зморений мандрівник. Його звали Павел Скорлінський, він був успішним бізнесменом із самої Варшави. Він ще раз перевірив адресу на листівці, яку вислав йому Якуб з короткою інтригуючою рекламою:

ВІДВІДАЙ ФАЙЕИЙ ГОТЕЛЬ В УХАЕЯХ

Підприємець навіть не підозрював, що його дивний друг є одним із власників цього готелю. А про це він дізнався не так вже й одразу, оскільки під час його прибуття в готель Якуб саме відсипався після святкування на честь перемоги над українською мафією. А його товариші від ранку працювали в поті чола. Для полегшення контакту персоналу з клієнтами цього чудового санаторію частину коридору перебудували. Для цього використали великі листи фанери і гіпсокартон. Окрім цього вони змонтували приємно вражаючу рецепцію, де постійно хтось із них чергував. Найчастіше з усіх там сидів Семен, який, беручи до уваги те, що за правом старшого відчував себе директором, прекрасно підходив для спокійних переговорів з вимогливими клієнтами. Томаш же, навпаки, як наймолодший (виглядав десь так на років з шістдесят) і най-сильніший з них усіх, займав почесну посаду охоронця, а також по можливості займався і прийомом оплат за проживання та додаткових внесків, як-от чайові, величину яких визначав винятково на власний розсуд. Третій спільник, Йосип, під час недовгого відпочинку Якуба, взяв на себе відповідальне і важке завдання виготовлення і дистрибуції самогону. Йому належала також нова ідея досить дешевого, якщо не сказати ризикованого способу збільшення запасів свіжовипраної білизни для клієнтів готелю.

Павел зайшов у приміщення і відразу направився до рецепції.

- Бажаєте кімнату з краєвидом на гори? - перепитався Семен, оцінюючи гостя поглядом.

В очі директору кинувся новенький дорогий костюм, шкіряний дипломат і золотий годинник на руці. Козак вже був підрахував можливий дохід. За це совість його не гризла ні на грам. Ну, він просто не любив багатих педантів.

- А чому б і ні? - погодився Скорлінський.

- Можу запропонувати вам з дороги випити недорогу, але смачненьку горілку?

- Може, пізніше. Я змучився. Дуже виснажений з дороги...

- Тоді Ви потрапили у відповідний час, у відповідне місце. В нас чудові кімнати першого класу. Дешевше не буває...

Гість замислився. Павел вже й не міг згадати, коли останній раз був у відпустці... А в голові постійно не давала спокою думка, чого ж це Якуб хотів, щоб він відвідав саме цей готель?

- Добре. Залишусь я тут на кілька днів, - сказав. - Скільки це буде коштувати?

- Сто злотих за добу разом із харчуванням. Алкоголь входить в ціну обслуговування.

Про різні там додаткові оплати вже не згадував. А таких було досить багато. Семен вже з самого ранку розробляв перелік спеціальних послуг. Бізнесмен навіть подумати не міг, що до переліку послуг буде зараховано також дихання свіжим сільським повітрям.

- Отже, дайте, будь-ласка, якусь зручну для відпочинку кімнату.

Семен подав йому ключ. Кімната знаходилася наприкінці коридору. Павел відкрив двері, які навіть не були зачинені і зайшов всередину. Його ніс одразу відчув сморід давно непра-них шкарпеток. Його погляд автоматично почав шукати джерело неприємного запаху. Під стіною стояла ванна,, в якій дрімав якийсь тип і своїм виглядом викликав лише огиду.

На підлозі, поряд із ванною, стояло сім порожніх пляшок полуничного чорнила. Чоботи з гумовими калошами провітрювалися в кутку кімнати. А гидотні зелені шкарпетки прикрашали ноги того ж таки типа, які звисали з ванни, де той спав. Сморід від шкарпеток упішно змагався зі смородом, який виділявся з органічної піраміди всередині незмитого унітаза. В принципі з останнім джерелом смороду на цілому другому поверсі не виникало питань, так як ні унітаз, ні умивальник, прикріплений на стіні, - без кранів, не були підключені до водонапірної труби.

Бізнесмен впізнав свого друга Якуба, але розмову вирішив перенести на пізніше, коли друг витверезіє. Павел сплюнув на підлогу і вийшов. Ну не варто його критикувати за такий некультурний вчинок, так як на підлозі його слюна нічого не зіпсувала, а можливий майбутній користувач ванної кімнати і так би не помітив її посеред незліченної кількості інших субстанцій, які добре прилипли до плитки.

- Щось трапилося? - запитав турботливо Семен, поглянувши на трохи знервованого клієнта.

- Погана кімната. Це хлів, а не номер. Крім того, Ви мені, здається, дали ключ від вбиральні?

- Прошу вибачення, помилився. А весь цей безлад залишився нам ще від попереднього керівництва. Ми обов'язково все приберемо ближчим часом.

- А скажіть відверто, хто у Вас зараз тут проживає? Який контингент?

- О-о, тут лише одні порядні люди. Митці, художники, знаєте там...

Наступна кімната виявилася досить непоганою.