Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Була цілком умебльована, навіть зі смаком. Павел не знав, що ці меблі ще вчора туди занесла українська мафія, яка всього на всього вкрала товар із магазину меблів у Хелмі. На підлозі лежав килим, який також хтось звідкись потягнув. Ліжко було заслане чистою білосніжною постіллю. На шляху до ліжка Павел спіткнувся на ямку, яку, власне, прикривав килим, але, на. щастя, йому вдалося якось викарапкатися. М'яко приземлився на тапчані і навіть не помітив, як занурився в глибокий сон.

За якусь годину приїхав Томаш і Йосип.

- Як успіхи? - запитав їх шеф.

- Погано. З часу нашого останнього візиту люди перестали сушити постіль під відкритим небом.

- Що, взагалі нічого не вдалося привезти?

- Ну, шеф, не треба ображати прохфесіоналіві Не все аж так погано. Ми реалізували замовлення того збоченця з кімнати номер вісім щодо доставки двох комплектів поношеної жіночої білизни.

Павло прокинувся від завивання, яке лунало з пластико-вої труби прямо над його головою. Павел зірвався на ноги.

- Що таке? - висловив своє здивування.

- Комунікаційна труба з рецепції, - поінформував з протилежного боку труби голос Семена. - Повідомляємо, що настала пора обідати.

- А де знаходиться банкетний зал?

- За будинком, під навісом.

Павел старанно закрив двері до кімнати і пішов на обід. Під навісом сиділи майже усі гості. Компанія була вже трохи напідпитку, але панував ідеальний спокій, порядок і гармонія.

Ну майже, як в казармах. За якусь хвилину прийшов Йосип. Він приніс декілька пластикових пляшок з дивним вмістом. Від побаченого натовп різко пожвавішав. Всі отримали рівні порції. Якщо хтось хотів добавки, то також отримував. Бізнесмен, перебуваючи в стані шоку, понюхав вміст своєї склянки. Від сечі тхнуло горілкою, але була вона цілковито непрозора, щоб не сказати, каламутна.

- Що ЦЕ? - перепитав офіціанта на розливі.

- Самогон Уханський, Екстра дабл Ікс! Еталон з незначними добавками.

Павел недовірливо спробував ковток. Свого часу Скор-лінський вже мав можливість спробувати атомну брагу Якуба, і тепер, коли він порівняв ці два продукти, то вони не відріз-нялися ні кольором, ні запахом, а що найгірше, - методом добування. Після першого змочення горлянок принесли і першу страву. Це був густий жирний бульйон. Від нудьги Павел просто поводив у ньому ложкою. Виловив кусок м'яса і на мить задумався, що ж це може бути.

- Та це ж собаче вухо! - скрикнув, коли нарешті до нього дійшло.

Ніхто з присутніх за столом не відреагував. Гість зірвався з місця і миттю погнав до рецепції.

- Я хочу зараз же покинути ваш готель, - заявив холодно.

Семен остовпів від здивування.

- Ви раните моє серце, але я Вас не можу затримувати.

Гість побіг до своєї кімнати, щоб спакувати свої речі. На

свій подив виявив, що хтось вже спакував його речі і забрав разом із валізою. Підприємець про себе вилаявся, а набір нецензурних слів ще недавно міг здивувати навіть самого Павла. Скорлінський вихром вилетів з кімнати до рецепції.

- Мене обікрали!

- Що саме у Вас зникло?

-Все!

- Якщо у Вас також вкрали і гаманець з грошима, то ми з радістю від імені нашої фірми можемо виділити кредит на дорогу додому.

- Мені не потрібен кредит! Я хочу, щоб мені повернули мою валізу!

- Може бути нелегко. Але зробимо все, що буде в наших силах.

- Що ви плануєте робити?

- Прошу трохи зачекати, - і Семен задзвонив у невеличкий дзвоник.

На його дзвінок відгукнувся Томаш. Через плече у нього висіла іржава рушниця.

- Наша охорона, - представив того з гордістю старий козак.

Томаш ввічливо посміхнувся.

- Що сталося? - перепитав охоронець. - Напад, ґвалт, викрадення з метою викупу, вбивство?

- Дякую. Ще поки живий. У мене вкрали мою валізу з речами з мого ж номера!

- Таку коричневу, шкіряну, закривається на два пояски?

- То Ви її бачили?

-Так.

- Де вона? Віддайте!

- То може бути складно, бо, розумієте, вона зараз у Пеклі...

- Що це за жарти?!

- Це не жарти, а сумна реальність, - Семен врятував друга. - Бачте, попередній директор гостинно прийняв тут сата-ністів, віддав їм підвал у використання. От лише проблема, вони стали неконтрольованими. Окупували всі підвали, пробили собі переходи, прокопали тунелі. І тепер час від часу вилазять зі своїх нір і крадуть все, що їм під руку трапиться.

- Ну то йдіть до них і заберіть мою валізу!

- Ми їх боїмося, - сказав Томаш.

- Покажіть мені туди вхід. Я сам вирішу цю проблему!

- Тільки без жертв у нашому готелі! - викрикнув Семен.

В цей час надійшов Юзьва з пляшкою в руках.

-1 де знаходиться той вхід в пекло? - злісно вимагав відповіді Скорлінський.

Довелося відвести його до канцелярії, де й показали йому люк до підвалу. З темної щелепи бухнув клубок сірого диму.

-1 справді, виглядає, як вхід до пекла, - нещасного клієнта трохи тіпнуло.

- Відверто, ми гадаємо, що вони встигли докопатися до справжнього пекла. В них на то було достатньо часу.

- Може, маєте якусь зброю позичити?

Томаш дав йому стару австрійську шаблю.

- Ну, тоді сто грамів для сміливості, - Семен подав йому сталеву склянку, наповнену самогоном по самі вінця з розчиненою у ньому таблеткою для одурманення.

Павел випив.

- і на другу ногу, - Йосип подав йому наступну склянку.

Після випитого наш друг бізнесмен одразу відчув, як набирається сили і відваги.

- Подумаєш, сатаністи. Я їх голими руками всіх передушу. І кинув на підлогу важку іржаву шаблю. Дідки підняли її і обережно вклали Павлу назад у руку.

- Ну і ще від