Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- Якщо мій капеланський обов'язок мене кличе, то я не маю права сумніватися або боятися. Але для обряду екзорциз-му мені потрібна письмова згода єпископа, а його екселенція зараз перебуває у закордонному відрядженні.

Після довгих роздумів поліція таки вирішила взяти штурмом пекло. Вони пішли в атаку без духовної підтримки. Сутичка з сатаністами виявилася досить-таки простою. Із підвалів були звільнені і виведені на білий світ сім потенційних жертв кривавих ритуалів. Самих же сатаністів не вдалося зловити. Вони встигли втікти підкопами до лісу.

- Ну що ж, раз так... - сказав спокійно капітан Вовковські, який знову почував себе героєм, - ми обов'язково спіймаємо їх іншим разом.

Усіх звільнених поліція затрамбувала в «бобік» і повезла у відділок.

- Нарешті наш готель почистили, - сказав через годину Семен.

- За що й випиймо! - запропонував Якуб, дістаючи пляшку чорнила з халяви гумового чобота.

Допивали третю, коли з-під підлоги просочилась тоненька смужка сірого диму.

- Холера, - зауважив по-філософськи Йосип. - А їх не так вже й легко позбутися.

- Пора, - сказав під ніс Якуб.

Він відкрив люк, опустив драбину і сам поліз у «святиню».

- Прийди, прийди, о сатано! - верховний жрець знову завивав, пританцьовуючи навколо вівтаря. Його товариші також танцювали навколо того ж таки вівтаря.

- Я не хотів би вас ображати, - заговорив Якуб, - але сатану викликають, як би це вам краще сказати, інакше.

Декілька пар злісних і мутних очей пристально дивилися на Якуба. Але він миттєво заспокоїв їх своїм поглядом.

- Намалюй коло, - порадив Якуб, звертаючись до жреця. -Розведи голубий вогонь.

В напівтемряві з'явився тьмяний силует криваво-червоних дверей, оздоблених пентаграмою. З кожною новою хвилиною вони все більше і більше матеріалізувалися.

За п'ять хвилин екзорцист виліз із підвалу, склав драбину і вийшов до рецепції.

- Ну як, пішли? - перепитався Семен.

- Навпаки, - сказав Вендрович. - Це нам пора, і якнайшвидше. Ті варіяти під нами зараз відкривають врата справжнісінького пекла... І краще, щоб нас тут не було.

- Напевне, ти маєш рацію, - погодився старий козак. - Час відпустку закінчувати. Якось нудно мені вже стало на тих канікулах...

Бігли щодуху. Чотири дідка зупинилися лише на вершині пагорба і напружено спостерігали, що відбувалося з палацом у долині. Несподівано стіни будинку набрали малинових барв, а потім, немов запали всередину. Пролунав вибух і на місці готелю з'явилося озеро палаючого асфальту.

- Ну ось і все. Проблеми більше немає, - посміхнувся Вен-дрович. - От лише цікаво, чи так вони собі уявляли те пекло?

Напарники кивнули в роздумах головами і всі попрямували на захід... додому. Після заходу сонця між деревами з'явилися два силуети.

-1 що нам тепер робити? - запанікував старший привид. -Той засранець екзорцист спалив наш палац...

- Глава 27 Книги Мертвих розповідає, що в такій ситуації єдиноправильним рішенням для нас зберегти свою гідність буде вигнання екзорциста з його дому... - сказав його товариш.

- Холера, тяжко може бути. Той Вендрович - непередбачу-ваний тип... Але що ж, спробуємо...

Два привиди направилися до Войславіц у хатину Якуба. На місце дістались на світанку, але це вже інша історія...

®ббиті шкірою двері кабінету відомого американського режисера привідкрилися і всередину прослизнув відомий у певних колах бізнесмен Павел Скорлінський.

Побачивши гостя, режисер щиросердно встав і потис йому руку.

- Ласкаво прошу, присідайте і відпочиньте, -легким жестом показав на м'яке шкіряне крісло, яке стояло за метр від них. - Я прочитав лист, який отримав від Вас і зараз мене ще переповнюють емоції від прочитаного. Розкажіть, будь-ласка, все, - я наполягаю.

- Моя країна - це омріяний край для створення і зйомок фільмів, - Скорлінський витягнув із папки грубий конверт, туго набитий фотографіями. - Погляньте, будь-ласка, ось на це...

- Це щось схоже на давно покинуту військову базу...

- Так, це і є давно покинута військова база. Оригінальна. Повністю покинута. Знаєте, що це означає? Там все зникає, розчиняється або розкладається: танки, літаки... це все можна купити за безцінь, навіть дешевше, ніж на точці при-ймання-продажу металобрухту, тому що за вивіз цього ж таки металобрухту транспортом на переробку ще заплатити треба! Або ось це...

- Містечко має такий вигляд, ніби через нього пройшло потужне торнадо.

- Це Яроцін - райцентр після святкування випускного. А тут Ви можете побачити закинуту фабрику, склад, гаражі, шахту...

- Наскільки я розумію, Ваша фірма...

- Так. Нам під силу надати Вам будь-яку автентичну декорацію для зйомок блокбастера. Звичайно ж, на взаємовигідних умовах. Ось Вам також і перелік орієнтовних цін за проживання у наших готелях. А ось і ціни на алкоголь.

Режисер не приховував задоволення. Посміхнувся і каже:

- Ну що ж. Враховуючи такі обставини, я готовий перенести зйомки мого культового серіалу на ваші угіддя. То як Ви казали називається країна?

- Польща.

- Це десь в Європі?.. А й справді, мені потрібне якесь невеличке село, закинуті напівзруйновані будинки, ватаги здичавілих тубільців...

- Жодних проблем, - посміхнувся Скорлінський. - Я саме пригадав такий райончик, який ідеально підходить до Ваших описів. Його назва...

Войславіце. Якуб Вендрович зосереджено вдивлявся в екран телевізора, який нещодавно бармен привіз із міста і розташував у кутку бару, щоб людей заманювати. А було чим! Саме показували чергову серію культового американського серіалу.

- От блін - сказав обурено. - Ось так в житті буває - прилітають до нас тут ці маленькі сукін сини на літальних тарілках і давай нашим людям різний металевий непотріб у мозок вставляти.

- А, ви про це?.. Так це ж така темнота для запудрювання мізків глядачам, - сказав бармен, доливаючи Якубу в гранчак.

- А ти чув, що на Майдані будуть фільм знімати? Справжній, американський. То ж десь недалеко від твого