Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

Якуб за звичкою потягнувся до кишені, але на його здивування і розчарування, не знайшов там рідного ланцюга від велосипеда. Добру хвилину старий браконьєр стояв і з сумом в очах спостерігав за відгодованими лебедями.

- Ви краще подякуйте, що тут так багато народу налізло,

- сказав неприязно до десятикілограмових плаваючих лебединих тушок. - А то з кожної з вас вийшов би смачний бульйончик, а за деякими і піч плаче, як на День подяки. От зафарширувати б вас яблучками, які ростуть на закинутому господарстві Михайла. Воно знаходиться одразу за моїм парканом, оце було б свято на всю вулицю! А ще самогончику до того...

А потім, замріяний, пригадав собі, що Йосип Паченко вже перестав гнати самогон на своєму горищі. Правда, були на селі ще інші експериментатори, але їхній первачок був вже занадто слабкий, та й гнали його з різних там підозрілих інгредієнтів. На Тростянці залишилося декілька джерел недорогого і смачного самогону справжніх майстрів своєї справи, але і ті, на жаль, висихали безслідно.

- Ех, часи занепаду, - сумно сказав дідок до лебедів.

Лебедям, мабуть, не сподобався той дивний дідок. Неправильний якийсь, тільки й знає, що балакати, а навіть крихти не кидав у воду. Стадо дружно дало зрозуміти, що такі гості їм не до душі і почали проганяти Якуба шипінням. Той, натомість, показав їм дулю і пішов далі. До того часу натовп, який зібрався навколо берега, значно збільшився. Серед людей, які крутилися один поперед одним, Якуб впізнав одного старенького, якого час від часу бачив в парку біля санаторію. Нормальний тип, хоч і вчений. Як же ж його звали? Міхал... Міхал Штірліц! Але то не той Штірліц, про якого існує стільки анекдотів. Якуб його вже про це запитував. Цей був простим вчителем із технікуму, на пенсії.

- Що дають? - поцікавився.

Пенсіонер озирнувся.

- А, це Ви, пане Вендровичу, - зрадів. - Та ось, бачите, втопився один із тих вчених-недоумків. Його щойно міліцейські водолази витягли. Яка трагедія! Скажу Вам по секрету, тут діється щось страшне! Вся шия у хлопчини синя, ніби хтось його душив. А до тих синяків прилип якийсь зелений шлейф, але не водорості. Гидота. Труп вже запакували в мішок і зараз чекають на моторний човен. Кажуть, що відвезуть його до Сераць-ка, мабуть, будуть там робити розтин.

- Зелений шлейф, кажеш, такий на желе схожий? - перепитав Якуб.

- Ну Ви точно-таки вгадали мої слова! Бридота та й годі!

Якуб примружив очі. Пригадав собі щось. Спогади були, як

у тумані. Колись в дитинстві чув про щось таке. Але що конкретно? Записав собі на картці, щоб обдумати все вночі. Його і так тут мучило безсоння. Хоча, немає сенсу чекати аж до ночі. Пішов до причалу. Сів собі на бетонних сходинках, роззувся і занурив ноги у воду. Почав собі пригадувати. Щось схоже трапилося в Уханях, чи-то навіть у Войславіцах, так, саме у Войсла-віцах. Мова йшла про джерело біля замку, яке прозивали чор-ною безоднею. Але про що мова? Від роздумів відірвав його діалог двох, які пропливали повз нього на човні.

- А я Вам кажу, що це робота рук психопата. Зверніть увагу на те, що це вже не перший раз трапляється такий випадок.

- Здається, сьомий за останні три роки, - голос належав жінці середнього віку. - Я тут відпочиваю вже не перший рік. І завжди топляться тільки діти. І завжди їх знаходять з цими великими синяками на шиї. Ну, справді, як від удушення.

- І всі вимазані тією зеленою бридотою, - доповнив хтось третій.

- Подейкують, що найчастіше вони гинуть після заходу сонця, - знову пролунав той перший голос. - Але ніколи під дією алкоголю. Я підозрюю, що там, може, якийсь п'яниця в воду влізти, посковзнутися і вже не випливти. Але як Ви поясните мені той факт, що минулого року потонув хлопець з яхт-клубу? Ніхто мене не переконає, що він не вмів плавати.

- А той скаут, пам'ятаєте? Зайшов по пояс у воду, а потім раптово пропав так, ніби у підводну яму впав. Загострка тут у тому, що саме в цьому місці дно мілке і рівне.

- Кажеш, що люди бачили? А значить, і свідки були!

- Ага, половина загону, чи як там вони називають себе. І такі ж сліди.

- От тільки не говори мені, що це акула-людожер тут на прісні води запливла.

- Акула може і нє, але психопат або збоченець в масці для пірнання і кисневим балоном за спиною, цілком реально.

- Якби збоченець, то, хм... були б інші сліди.

- Ага, міліція відразу все й розкаже. Це попсувало б їм статистику. Але особисто мене цікавить той зелений шрам.

- А що тут цікавого? - до розмови знову приєдналася жінка. - Може, це якийсь осад із дна.

- Та який ще осад! Я ще ніколи не бачив зеленого мулу.

- Може, якийсь підвид водоростей?

- В такому болоті? Скоріш за все, це могло з'явитися від відходів, які скидають у водойми, і відбулася хімічна реакція.

- А може, якраз і від тих відходів водорості і здичавіли?

- Але ніхто мене не переконає, що водорості можуть когось задушити.

Якуб глянув на свій годинник і перелякався. До початку обіду в їдальні залишалося не повних п'ятнадцять хвилин, а ще треба переодягнутися. На превеликий жаль, треба було відірватися від підслуховування розмови і мигцем побігти в сторону санаторію. Встиг. В їдальні продовжували коментувати останню подію, але Якуб не дізнався нічого нового. А відразу після обіду наткнувся на свого лікаря на прізвище Ворков-ський, який і затягнув Якуба до свого кабінету.

- Ну? - запитав привітно лікар.

- Що, ну? - також привітно відповів питанням на питання Якуб.

- Як почуваємося? - уточнив лікар.

- Мій стан покращиться щойно мене