Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- Во, бля - щиро не стримався від здивування хлопчина, побачивши достойного гостя, який нерівномірно похитувався і вже ледь сидів за столом.
- А ти, синочку, слідкуй за висловлюваннями, холєра, -повчально сказав батько і дав підзатильника синові.
- Так це ж ВІН!
- Ми бачимо, агент Мундик з телевізора, - заспокоїв його Якуб. - Запитай його краще, звідки він приїхав або що хочеш, бо якось він по-нашому не розуміє. Вони що там в тій Гамериці ідіоти всі чи що?
- А навіщо питати, звідки він, - здивувався хлопець. - Відомо, що зі Сполучених Штатів Америки. Ну, можу запитати як його звати, наприклад...
- Знаємо, як його звати, - зітхнув Семен. - Агент Мундик.
Тут агент припідняв голову і з цікавістю подивився на оточуючих, але вже майже без свідомості.
- Так, про тебе говоримо, - посміхнувся Якуб, показуючи свою шеренгу золотих зубів.
Син бармена сів напроти гостя, помахав рукою, щоб привернути до себе увагу.
- Інгліш? - запитав.
Агент ожив.
- Єс-с...
- Ну, і що він сказав? - нетерпляче перепитав Якуб.
- Сказав, що він - англічанин.
- Це ж треба. Англічанин, а грає в американських фільмах... - здивувався Семен. - Запитай в нього, чи він має жінку, дітей...
В цей момент агент несподівано проспівав якийсь куплетик і покотився під стіл.
- Слабак, - оцінив його поведінку екзорцист. - І він ще себе агентом ФБР вважає? Так, наш дільничний і то мужик порівняно з ним! А що це він нам проспівав?
- Зара, як то було. Джунгл бере, джунгл бере, джунгл бере он зе вей? Чекайте. По-польськи це буде: «Ведмеді з джунглів, ведмеді з джунглів, ведмеді з джунглів на дорозі». - А! «Енд ван хоре опен слейв», тобто:«І один кінь, відкритий раб».
- Дивно... - сказав Якуб. - А він, що, втік із Анімалс Ліберей-шин Фронт? - Якуб інколи дивився пізнавальні програми, тому і термінологічний запас слів у нього був на досить високому рівні. - Але як він цю пісеньку про рабство коней співав? Та ну його! Хай то стерво спить під тим столом до ранку, а ми додому підемо.
- Я з тобою, Якубе, - прокинувся Семен. - Пройдуся з тобою, провітрюсь, а зранку піду подивлюсь, як кіно знімають.
Допили і пішли. Вже майже доходили до дому Якуба, як несподівано на зоряному небі побачили неопізнаний літальний об'єкт. Той об'єкт летів повільно, але впевнено, а різнокольорові лампочки світились, як світло-музика.
- Холєра, - сказав, задумавшись, Семен. Ще раз подивився на небо - літаюча тарілка, чи що...
- Така, як в тому фільмі? - здивувався Якуб. - Диви! Так вона ж на мій хлів сідає...
- Твою дивізію! - зірвалося в Семена з уст. - Так вони ж, паразити, агента Мундика відслідкували! І тепер, мабуть, його шукають, щоб спіймати і вставити йому в голову той металевий. .. як його там... чіп.
- Слава Богу, ми його надійно заховали! Скатертина до землі, то його не побачать, навіть якщо будуть світити у вікна корчми. А вот тими зеленими чоловічками ми займемося особисто. Семен, за мною!
Побігли. Вже за якусь мить крізь щілину в паркані слідкували, як тарілка, сигналізуючи різнокольоровими лампочками, приземлялася на сусідньому пагорбі.
- Холера, ну майже як у фільмі! - екзорцист ковтнув з літрової фляги, яку постійно носив із собою за пазухою і передав її побратиму.
- Ти диви. Там зараз лазять нормальні люди. Мабуть, це раби тих зелених. Припаяли людям в голови імпланти і ті ходять тепер, як зомбі, і виконують їхні бажання.
- Курва! - Якуб рідко висловлювався нецензурно і тільки за потреби. Зараз був, власне, саме той випадок. - Поналітали тут із космосу на мою землю і давай свої права качати! Я цього так не залишу!
Тихенько підкрався у хлів. Дістав із сіна старі вила. Друг взяв у руки косу.
- Добре було б ще захопити з собою кілька пустих мішків, - запропонував. - Так, для трофеїв.
Тишком-нишком пішли полем із пшеницею. Коли вже майже підкралися, літальна тарілка несподівано загула і здійнялась.
- Холера, - вирвалося з уст Якуба, - змились, козли.
- Цікаво, що вони тут шукали? - запитався старий козак. -Може, вони того, хотіли тут поле замінувати, щоб тих кінош-ників ліквідувати? А то ті про них фільми знімають, а зеленим чоловічкам це не подобається...
- Не дозволимо наших підривати! - екзорцист потягнув ще один ковток для сміливості. - Треба знайти боєприпаси і роззброїти їх!
Повертатися вирішили іншою дорогою через трави для покосів. Несподівано за кущиком наткнулися на маленького зеленого паразита. У паразита були дві ноги, дві руки і голова з непропорційно великими чорними очима. Якусь мить Якуб зі своїм другом та іншопланетянин дивилися один на одного з подивом. Але то була лише мить. Потім екзорцист вміло замахнувся мішком і зелененький потрапив до мішка, який дідок легко закинув на плече.
- Звалюємо! - встиг крикнути наляканому другові Якуб, і вони обидва побігли щодуху. Зупинилися лише біля хліва. Інопланетянин, мабуть, отямився і почав щось невідоме викрикувати.
- Яка дивна мова, - зауважив екзорцист. - Закрий рот, а то каструю тебе, як порося!
- Цікаво виходить, - філософствував Семен. - Звичайно, це інопланетяни викрадають наших, але щоб наші викрали зеленого, то ще такого я не чув!
- Врешті-решт мусить колись бути той перший раз, - підморгнув йому Якуб.
Інопланетянин, мабуть, не зрозумів у чиї руки він потрапив, тому що він і надалі викрикував щось своїм писклявим голоском. Заспокоївся лише після того, як Семен розбив об його голову пляшку. Непритомного чоловічка поклали і добренько прив'язали, розтягнувши на столі в хліву. Стіл був липкий, бо Якуб, зазвичай використовував його