Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- Валізи там не було. Вони встигли її продати людям із села. Але не переживай. Завтра ми самі підемо і знайдемо її.

- Ех, як добре, коли навколо тебе справжні добрі друзі!

Його занесли до кімнати і по-дружньому кинули на ліжко. Павел захропів відразу. Йосип турботливо поставив йому на тумбочці склянку і пляшку самогону, щоб він міг похмелитися, коли прокинеться. Скорлінський проспав більше дванадцяти годин і коли прокинувся, сонце було вже досить високо. Голова боліла від страшенного похмілля.

- Що за чортівня! - сказав сам до себе. - Не треба було стільки пити. І взагалі, що я вчора робив?

Пригадав собі, що вчора був у пеклі.

- Невже це була біла гарячка? - перелякався. - Треба випити, а то так із глузду можна з'їхати.

Його погляд зупинився на пляшці, яка стояла на нічному столику.

- Оце так друзі! - подякував на адресу персоналу.

Витягнув зубами корок і налив собі повну склянку. Допомогло. Перед очима зникла гнило-зелена сітка, а в голові стало ясно, як Божий день. Щоб почувати себе ще краще, випив ще додаткову невеличку порцію, а потім ще одну... Коли пляшка несподівано спорожніла, Павел направився на пошуки наступної добавки.

Всі минулі події того дня стерлися з його пам'яті. В майбутньому Павел пригадував собі деякі факти з тих подій невеликими уривками. В пам'яті залишився образ залу, в якій хтось співав. Пам'ятав якийсь підвал і бочку з брагою. Нагадав собі когось, кого він називав другом. Здається, Якуба. Коли персонал готелю приніс його після якогось обіду з прогулянки і кинув його на ліжко, на ньому вже не було ні чобіт, ні гаманця, ні годинника. Взуття загубив десь по-п'яному, але був впевнений, що існував ще теоретично невеликий шанс, що його знайдуть. А ось всі інші особисті речі він знайшов у ломбарді готелю. Для їхнього господаря це було так, ніби він знаходився на місяці. Правду кажучи, Скорлінський навіть не переживав через їхній брак. Він заснув міцним і солодким сном, як немовля, і так проспав до ранку. А зранку приїхала поліція.

Браві стражі порядку повитягали всіх мешканців будинку з їхніх кімнат і поставили в один ряд перед входом. Слово «поставили» варто трактувати умовно, позаяк більшість із них не могли втриматися на ногах, а тим, кому це вдавалося, хилилися за вітром. Можна було сміливо подумати, що кожен із них випив по літрі сорокаградусного напою. А так і було насправді.

- Хто тут головний? - запитав капітан Вовковські, кидаючи погляд на п'яничок.

- Я... - почав було Павел із надією, що може хоча б поліція допоможе йому в пошуках валізи.

Він лише хотів повідомити, що його обікрали, але його неправильно зрозуміли.

- Взяти його! - закомандував капітан. - Посидиш ще в нашому готелі за ґратами, і тоді зникне бажання бути начальником.

- Цей швидко не розколеться, - підмітив один із рядових службовців.

- А це, мої дорогі колеги, вже не мої проблеми, - капітан посміхнувся, одягаючи наручники арештованому. - Від завтра в мене відпустка...

Капітан Вовковські вибрав собі, м'яко кажучи, досить дивне місце для відпустки. Він поїхав до готелю.

- Ну, якщо мені нарешті вдалося очистити це місце від криміналу, то тепер сміливо можу і я собі тут зупинитися на відпочинок! - сказав до себе з гордістю, стоячи перед фасадом славнозвісного будинку.

Зайшов. Його переповнювала справжня радість, що саме йому вдалося розчистити цей готель від зловмисників. Але, на жаль, ця радість була передчасною, оскільки капітан і гадки не мав, що після арешту невинного Павла, в готелі знову з'явилася стара, у прямому розумінні цього слова, гвардія. За столом рецепції сидів дід Семен.

- Чим я можу Вам допомогти? - почав розмову «директор». - Може, бажаєте кімнатку з краєвидом на гори?

- Із задоволенням. Скільки це буде коштувати?

- Сотня в день. Разом із харчуванням, звичайно.

- Прекрасно! В такому випадку, я залишуся тут на п'ять днів.

- Оплату беремо наперед.

Капітан подав банкноти рецепціоністу, який уважно їх оглянув і швидко сховав у кишеню. Поліцейський отримав ключ і пішов до свого номера. Кімната, варто зазначити, була в досить доброму стані. Капітан був задоволений.

Біля ліжка, на нічному столику, стояла пляшка самогону і записка: «Якщо тобі сумно - випий, і життя відразу стане веселішим».

Капітан випив всю пляшку, але його психологічний стан не покращився до відповідного рівня і він пішов на пошуки добавки. І, як то кажуть, хто шукає, той знаходить. Що було далі, він вже не пам'ятав. Хоча ні, танці десь на даху і парі з одним із гостів на те, хто більше і дальше, перепрошую, блюване з того ж даху, він таки пригадав. А тим часом Семен сидів в реєстратурі і роздумував собі.

- З одного боку, воно й добре, що клієнти п'яні. Ними тоді краще управляти, і не нарікають тоді постійно. Але, з іншого боку...

У всьому готелі стояв нестерпний сморід, який проникав у всі закутки готелю, від блювотиння і ще дечого - унітази й далі не були підключені.

- Все, досить! - твердо сказав сам до себе. - Я наведу тут

лад!

Старий козак вирішив почати із підвального приміщення. Зійшов до «пекла».

- Чого тобі? - запитався жрець, сидячи на троні, зробленого з двох скелетів.

- Я - хазяїн.

- І що з того?

- А то, шо ви тут вже тиждень сидите, а грошенят не платите...

- Ви самі нас замурували в цьому підвалі.

- Добре. Дістанете драбину і щоб вашого духу тут до ранку не було. Поняв?

- Нічого собі! А якщо нам тут сподобалося? Це - наше царство! І ми підемо звідси, коли самі цього захочемо... років так за двадцять,., а може і за цілих сто!

- Ну тоді, чи не