Лицарі Дикого Поля. Том 2 - Ярослава Дегтяренка

що втричі перевищує чисельність його козаків. А ще його військо набагато поступалося і чисельністю і потужністю польському. Але добре розумів Хмельницький і те, що не та перемога велика, яку здобули безприкладною мужністю у відкритій сутичці з ворогом, а та, за якої збережено життя його козаків. Ліпше воєнна хитрість і спритність — виманити ворога з табору і змусити його йти туди, де він знайде свою смерть, ніж гори трупів його людей. Польське військо треба знищити повністю, бо вже дуже багато поставлено на карту. Тому, ледве дізнавшись, де поляки стали табором, і заздалегідь розвідавши ту місцевість, козацький гетьман задумав хитрість.

Але також Хмельницький чудово розумів і те, що Потоцький неодмінно почне атаку. Отже, треба повести бій так, аби дати полякам зрозуміти — вони зіткнулися із серйозним супротивником, який не має наміру відступати. Потрібно вселити страх у серця польських військ.

На світанку 15 травня козаки шикувалися в бойовий порядок. Хмельницький, як і під Жовтими Водами, навмисно розташував свій кіш так, щоби два табори розділяла річка як додаткова перешкода. Правий фланг козацького війська упирався в заболочену місцевість — по ній не зможуть піти в атаку ані піші, ані кінні воїни Потоцького. Також праворуч зайняв позицію Тугай-бей, чиї війська вже були готові до широкого удару у фланг супротивника. На лівому фланзі вишикувалися найкращі козацькі кінні та піші полки — саме сюди буде змушений атакувати Потоцький, бо тут не було природних перешкод для пересування його кінноти. За цими полками Хмельницький розташував свою артилерію. Ще два кінні полки козацький гетьман розмістив за своїм штабом, що був на пагорбі ліворуч, — тут ці полки полякам не буде видно з їхніх позиції.

Потоцький уже вивів свої хоругви — легка й важка кавалерія поляків, озброєна мушкетами піхота вишикувалися біля воріт свого табору.

Першою в атаку пішла легка польська кавалерія, але її перші шеренги були розстріляні козаками Кричевського з мушкетів. Це спричинило сум’яття в наступних шеренгах, які налітали на своїх повалених товаришів, утрачаючи стрій. У цю мить поляків атакував із правого боку кінний козацький полк під командуванням полковника Богуна. Ця атака була така люта, що польські драгуни мимоволі відступали назад, до свого табору, уже майже наскакуючи на панцирні хоругви своїх товаришів, які терпляче чекали свого часу.

Тоді Потоцький кинув свіжі хоругви драгунів, затиснувши козаків Богуна з трьох боків. У відповідь на це козаки під командуванням Луки Мозирі налетіли на поляків, витісняючи їх ближче до залпового вогню з мушкетів козаків Кричевського.

Драгуни, яких тіснили козаки Мозирі й Богуна, почали відступати під прикриття вогню своєї артилерії. Тоді в атаку пішли піші козацькі полки, забираючи вправо, стискаючи драгунів і відрізаючи їх від рятівного вогню польської артилерії.

Тепер поляки були просто змушені кинути в бій важку кавалерію. Крилаті гусари, закуті у броню, вишикувалися у три шеренги й пішли в атаку. Але без необхідного розгону у сто кроків для своїх коней! Адже успіх і міць удару важкої кавалерії в противника залежали саме від цього розбігу. Спочатку гусари йшли кроком, потім переходили на рись, відтак у галоп і вже за кілька кроків від супротивника — у кар’єр, виставивши свої довгі піки. А тут чудові крилаті гусари рушили вперед, як слід не розігнавшись. Тому вони й не змогли своєю атакою повністю відкинути козацькі полки, а тільки потроху почали зрушувати їх до Росі. Відразу ж за гусарами з табору вперед рушила й коронна мушкетна піхота з досвідчених жовнірів.

Сталося те, що Хмельницький планував спочатку, — велика армія поляків, що перевищувала козацьку на десять тисяч осіб, змушена була битися на вузькому фронті, не маючи нагоди розвернутися для масштабних атак і поза захистом вогню своєї артилерії. Кінні гусари заважали один одному, а козаки все тиснули й тиснули на них.

І тут, із відчайдушним наступом важкої кавалерії, козаки почали відступати назад. Саме навмисно, організовано відступати, а не в паніці тікати. І ось тоді в ліве крило польської армії вдарили татари Тугай-бея, які чекали свого часу. Вони, на відміну від поляків, добре розігнали своїх коней. Сам Тугай-бей гордовито та безстрашно проскакав повз польський табір, ведучи своїх воїнів у бій. Легкі польські хоругви кинулися навперейми татарам, але не змогли їх стримати. Складно стримати орду, яка дуже небезпечна у своєму стрімкому ударі.

Але важкі кінні хоругви вже почали проривати козацький фронт між центром і лівим флангом — якраз у тому місці, де була пастка. Крилаті гусари розділилися на два крила, щоб ударити в тил козацького фронту, і благополучно наткнулися на широкі окопи, які не могли перескочити їхні коні. Ці окопи козаки вирили вночі таємно, адже із самого початку планувалося загнати поляків у цей вузький коридор, де вони відразу потрапили під вогонь артилерійських батарей Ганжі.

Страшне це було видовище — там, де ще недавно з переможними криками скакали живі люди з тріпотливими, сріблястими крилами за спинами, утворилося моторошне місиво із живих і мертвих людських тіл, розстріляних картеччю, розчавлених закутими у броню кінськими трупами.

Важка польська кавалерія, яка ніде й ніколи не знала поразки у своєму потужному лобовому ударі, у цій битві була стримана й розстріляна українськими козаками.

Однак поляки перевершували козаків чисельністю — усе нові й нові хоругви наступали на козацьке військо. Перекриваючи гуркіт бою, ударили в литаври й полки Богуна та Мозирі, підкоряючись цим сигналам, з останніх сил натиснули з флангів у гусарський клин. І ось тоді страшні у своїх кінних атаках польські гусари загрузли в рукопашному бої, який став для них убивчим — затиснуті з усіх боків польські хоругви знову не змогли розгорнути фронт для нових атак.

Полякам не залишилося іншого виходу, як відступати до свого табору. Під натиском козаків і татар поляки безладно відступали під захист своїх гармат. Але за незрозумілим ступором польська артилерія мовчала й не захищала своїх товаришів вогнем. Так закінчилася битва цього дня.

А пізно ввечері Хмельницький дивився на польський табір із сумом. Йому не було шкода поляків. Цього дня двоє козаків потрапили в польський полон і під тортурами видали те, що мали видати: що до козацької армії все прибувають і прибувають нові люди, а