Знищення - Джефф Вандермеєр

— Це не відповідь на моє запитання.

— Можливо, я не знаю відповіді. Можливо, просто не хочу тобі казати.

Так могло тривати й далі, до самого кінця, і я нічого не могла з цим вдіяти.

— Що насправді знайшла «перша» експедиція?

Психолог поморщилася, цього разу не через біль, а наче згадала щось ганебне.

— Залишилося відео тієї експедиції… певного роду. З цієї причини не можна приносити сюди складні прилади.

Відео. Чомусь після перегляду кургану журналів ця інформація мене не вразила. Я трималася свого:

— Які накази ти не розкриваєш нам?

— Ти почала мене втомлювати. І я почала трохи видихатися… Іноді ми кажемо вам більше, іноді менше. У них власні критерії й причини.

Чомусь це «вони» здалося шаблонним, наче вона сама не зовсім вірила в «них».

Нехотя я повернулася до особистого:

— Що ти знаєш про мого чоловіка?

— Нічого понад те, що можна прочитати в його журналі. Ти ж його вже знайшла?

— Ні, — я збрехала.

— Дуже пізнавально — особливо про тебе.

Чи було це блефом? Вона точно провела вдосталь часу нагорі в маяку, щоб знайти його, прочитати й кинути назад у купу. Це не мало значення. Небо темніло й набрякало, хвилі глибшали, прибій змушував куликів дріботіти врізнобіч на своїх цибатих ногах, а потім збиватися докупи знову, коли він відступав. Пісок навколо нас раптом здався більш ніздрюватим. Лабіринти слідів крабів і червів кривуляли його поверхнею. Всі тутешні живі істоти дбали про власні справи, цілком байдужі до нашої розмови. Як далеко в морі пролягає межа? Коли під час підготовки я запитала про це психолога, вона сказала тільки, що ніхто ніколи не перетинав її, і я уявила експедиції, які просто перетворилися на туман, на світло, на порожнечу.

В диханні психолога з’явилося харчання, воно стало поверхневим і нерівним.

— Я можу чимось тобі допомогти?

Поступка.

— Залиш мене тут, коли я помру, — попросила вона. Тепер було видно весь її страх. — Не треба мене ховати. Не треба мене переносити. Залиш мене в місці, якому я належу.

— Чи є щось, що ти хочеш сказати мені?

— Ми не повинні були ніколи приходити сюди. Я не повинна була ніколи приходити сюди.

Біль в її голосі викривав глибоке страждання, що не залежало від фізичного тіла.

— Це все?

— Я дійшла висновку, що це єдина остаточна істина.

Я подумала, вона має на увазі, що краще дозволити межі посуватися, не зважати на неї, дозволити їй вплинути на наступні, більш пізні покоління. Я не була з нею згідна, але нічого не відповіла. Пізніше я дійшла висновку, що вона мала на увазі щось докорінно інше.

— Чи хтось хоч колись повертався з Нуль-зони?

— Вже давно ніхто… — втомлено прошепотіла психолог. — Зовсім ніхто.

Але я не знаю, чи вона зрозуміла питання.

Її голова обвисла, і вона втратила свідомість, потім знову отямилася і втупилася у хвилі. Вона пробурмотіла кілька слів, одне з яких могло бути чи то «зниження» чи то «зміщення», а інше чи то «доглядати» чи то «споглядати». Але я не впевнена.

Скоро спустилися сутінки. Я дала їй ще води. Що ближче вона підходила до кінця, то важче було думати про неї як про супротивника, хоча було видно, що вона знає набагато більше, ніж сказала мені. В цьому було небагато сенсу, бо вона не збиралася нічого більше відкривати. І можливо, я дійсно здавалася їй полум’ям, наближаючись. Можливо, це був єдиний спосіб, в який вона могла думати про мене тепер.

— Чи ти знала про купу журналів? — спитала я, — ще до того, як ми прийшли сюди?

Та вона вже не відповіла.

Були речі, які я мала зробити після того, як вона померла, хоч лишалося мало від світлового дня, і я не хотіла їх робити. Якщо вона не відповіла на мої запитання за життя, вона мусить відповісти на якісь із них тепер. Я зняла куртку психолога, згорнула і відклала вбік, виявивши, що вона ховала свій власний журнал у внутрішній кишені на блискавці. Його я теж відклала вбік, притиснувши каменем сторінки, які тріпали пориви вітру. Потім взяла складаний ножик і обережно відрізала лівий рукав її сорочки. Її плече справді було, наче губка, це стривожило мене, і я бачила вагому причину, чому це мене стосується. Від її ключиці до ліктя вся рука була обвита тяжами золотисто-зеленого моху, який слабко сяяв. Здавалося, вони поширюються від надрізів і довгої тріщини уздовж її трицепса — початкової рани, завданої, як сказала вона, Збирачем. Що б не уразило мене, її контакт був інший, безпосередній, він швидше поширювався і мав більш згубні наслідки. Деякі паразити і плодові тіла могли спричинити не тільки параною, але й шизофренію, правдоподібні галюцинації, і тому викликали неадекватну поведінку. Тепер я не сумнівалася, що вона бачила мене як полум’я, що наближується, що вона приписала свою неспроможність вистрілити в мене якимось зовнішнім силам, що її обсів страх переслідування і присутності. Навіть без усього решти, саме тільки зіткнення зі Збирачем могло, я думаю, звести її з розуму якоюсь мірою.

Я зрізала зразок шкіри разом з плоттю з її руки й кинула в пробірку для зразків. Потім взяла зразок з іншої руки. Коли повернуся до базового табору, вивчу обидва.

Мене трохи лихоманило, тож я взяла паузу, переключивши увагу на журнал. Він був присвячений переписуванню слів на стіні вежі, там було багато нових абзаців:

=…чи розкладеться воно під поверхнею землі чи над поверхнею на зелених луках чи в морі чи високо у повітрі все прийде до одкровення і щоб бути відкритим знання про гнітючий плід і руку грішника возз’єднаються бо немає гріха у тіні чи у світлі які сім’я мерців пробачити не спроможні…

На полях було надряпано ще кілька приміток. Одна — «доглядач маяка», яка змусила мене гадати, чи не вона обвела колом чоловіка на фотографії. Друга — «Північ?», і третя — «острів». Я не мала жодного уявлення про те, що означали ці примітки, і про розумовий стан психолога, яка присвятила журнал цьому тексту. Я відчувала тільки полегшення від того, що хтось виконав за мене це трудомістке і складне завдання. У мене було єдине питання: отримала вона текст зі стін вежі, з журналів у маяку чи повністю з якогось іншого джерела. Я досі не знаю.

Обережно, щоб не торкнутися її руки чи плеча, я обстежила тіло психолога. Зняла з неї сорочку, штани, шукаючи щось заховане. Я знайшла крихітний