Лицарі Дикого Поля. Том 2 - Ярослава Дегтяренка

— Господи, Боже мій! Треба ж! Мій пан у милості в самого гетьмана! — досі не міг отямитися Янко.

Тимофій нарешті подивився на свого слугу — той ледь не лопався з гордощів за господаря. Тимофієві стало і смішно, і одночасно його насторожила така гординя — Кліщ нагадав йому тих шляхетських слуг, у яких пиха від служіння своєму панові, що займає високе становище, затьмарює самоповагу.

— Янку, якщо я знайомий із Хмельницьким, то не означає, що про це треба кричати і хвалитися на кожному розі, — обережно й м’яко сказав він, аби не образити старого слугу. — Постарайся приховувати свою гордість щодо цього, бо це буде нескромно й негідно.

— Треба ж! Мого пана сотником призначили, а там і до полковника недалеко! — усе ніяк не заспокоювався Кліщ, вочевидь, він зрадів блискучим перспективам, які відкривалися перед його паном, набагато більше за самого Тимофія.

— Яне! — строго гукнув його Тимофій.

— Ой, пане! Прости старому дурневі! Ну як же мені не радіти за тебе й не пишатися тобою, коли я тебе з пелюшок знаю? А пам’ятаєш, як я вперше тобі коня сідлав, а ти його відразу пустив галопом, не втримався і впав? Я тоді так перелякався, думав, що ти вбився, і покійний пан Микита з мене голову зніме! А ти, хвала Богу, цілий залишився. А тепер який ти став! Справжній лицар! — із деяких пір Кліщ дедалі частіше й частіше захоплювався своїм молодим господарем.

А Тимофій думав про те, скільки турбот задасть йому це призначення. По-перше, він не відав, що за люди будуть під його керівництвом, і усвідомлював, що з ними треба передусім знайти спільну мову. По-друге, не знав, наскільки вони досвідчені у воєнній справі, як добре володіють зброєю. Якщо вони нічого не мають, то їх треба озброїти, навчити дисципліни. «Ох і удружив мені пан гетьман! — думав Тимофій. — Але, як там писав брат, час дорослішати! Мабуть, цими клопотами поки й займуся!»

Утім, клопоти новоспеченого сотника Клесінського були мізерно малі, якщо порівнювати із клопотами гетьмана Хмельницького. Становище було складне, попри дві здобуті блискучі перемоги. Так, тепер Річ Посполита хоч і не мала більше регулярного війська, проте залишилося чимало гонорового панства, яке готове, а головне, здатне воювати. Король помер, і це було якоюсь мірою на руку повсталому народові — чергова епоха безкоролів’я ознаменується не лише спробами шляхти придушити повстання, а й боротьбою магнатських угруповань між собою, щоби посадити на польський трон свого короля. А цим неодмінно треба скористатися! Гетьман не сумнівався, що спішно скликаний примасом[21] конвокаційний сейм[22] щонайперше неодмінно затвердить збори посполитого рушення, і тоді величезна армія шляхти рушить на українську землю. А кого протиставити їй? Так, прийшли сотні, тисячі людей, готових воювати, але їх треба розподілити, організувати, створити з них боєздатну армію. А на це потрібен час, якого не так уже й багато. Тому Хмельницький і зупинив наступ козацької армії, незважаючи на протести і обурення багатьох козаків, які бездумно поспішали воювати.

Та й українські землі на заході — Брацлавщина, Поділля, Волинь[23], Галичина[24] — досі були під владою Речі Посполитої. І на цих землях чимало укріплених міст і фортець із потужними польськими гарнізонами, а це може стати перешкодою під час майбутнього наступу. Там теж треба піднімати народ на боротьбу. Адже тільки з’єднання всього народу в єдину армію може дати результат. Тому з початку літа Хмельницький відправив своїх полковників і найближчих соратників у ці краї для залучення до збройної боротьби жителів цих земель, а також і для послаблення там польської влади.

Крім того, щойно відгриміла перемога під Корсунем, шляхта із Задніпров’я й частини земель Придніпров’я спішно втекла, і величезні території з обох боків Дніпра залишилися без контролю, без влади й закону. І з цим теж треба було щось робити. Адже обурений звірствами Потоцького й Вишневецького народ люто та жорстоко розправився з усім шляхетським — панські маєтки спалахнули, немов свічки, а самі господарі, якщо не встигли втекти, були жорстоко перебиті. Хмельницький розумів, що такого більше допускати не можна, інакше це буде вже не боротьба за свободу, а безмежний розбій і мародерство. Але для запобігання цьому треба належним чином організувати владу, установити закон і певний лад.

А як це зробити? Єдиною силою на цих землях, яка здатна кого-небудь контролювати, було його військо. Однак у