Лицарі Дикого Поля. Том 2 - Ярослава Дегтяренка

Однак на подив молодих людей привіз він їх не до Львова, як оголосив учора, а до Бара. На всі заперечення і протести Орисі пан Матвій заявив, що так буде найкраще. І нічого вдіяти не можна було. Під’їжджаючи до міських воріт, засмучена Орися напружено міркувала: «І навіщо він обдурив нас усіх? Адже він із самого початку не збирався везти нас до Львова! Як же дати знати Тимофієві, де мене шукати? Адже якщо він приїде до Волховиць або Львова, то не знайде мене. Хоча, може, із Бара вийде відправити йому листа. Так, безумовно вийде! Уже коли приїдемо, то я пораджуся з Михайликом, і разом ми щось придумаємо. Головне, що Клесінського не буде поруч, і він не завадить нам».

Барська фортеця з містом лежала на лівому березі річки Рів, уважалася однією з найбільш неприступних фортець і мала своєрідний титул «Ключ до Східного Поділля». Від Кучманського шляху місто було відділено низиною. Крім цього, річку Рів перегородили дамбою, і став, який утворився, додатково огороджував місто з трьох боків. Із четвертого його прикривала річка. Саме місто було колись лише невеликим поселенням на правому березі річки, яке мало назву Рів. Але коли в 1533 році землі навколо містечка викупила польська королева Бона[19], котра прославилася не лише своєю політикою, а й корисливістю, Рів преобразився: його перенесли на лівий берег річки, де було більш зручне місце, відбудували замок і запросили поселенців, звільнивши їх від податей на кілька років. Нове місто назвали Баром на честь італійського міста Барі, де народилася красуня королева.

Спочатку сам замок і укріплення були дерев’яні, а фортечні стіни — подвійні, із засипаною між ними землею. Але згодом зміцнення стали непридатними. Лише завдяки покійному коронному гетьману Станіславу Конецпольському[20] замок був повністю перебудований спеціально запрошеним для цієї мети французьким інженером Гійомом де Бопланом. Фортеця стала кам’яною, і покійний Конецпольський обрав її своєю резиденцією.

Новий замок мав форму квадрата, із вежами і бастіонами, що далеко виступали по діагоналі від кутів укріплених кам’яних стін, а веж було п’ять. У головній, Замковій вежі, були ворота з каплицею над ними і дзвоном на самій її верхівці. А інша, Іванківська вежа, також мала ворота, але менші, які поєднували замок із містом. Ще в замку було побудовано арсенал.

У Барі Клесінський поселив сина та Орисю у православного священика — отця Феодосія. А заодно залишив трьох своїх людей для охорони. Він був добре знайомий із батюшкою і, бувало, жертвував на його храм великі суми. Не поскупився Клесінський і цього разу, щедро сплативши за гостинність священика. Тому отець Феодосій охоче розмістив трьох гостей у своєму домі, потіснивши власну сім’ю. Розрахунок Клесінського був простий, але логічний: навіть якщо козаки й нападуть на Бар, навіть якщо й захоплять місто, що малоймовірно, але на все воля Божа, то не посміють зачепити православний храм і священика, отже, і тих, хто перебуває в церкві. Тому, відкликавши священика вбік, пан Матвій жорстко проговорив:

— Гадаю, ти чув про те, що козаки не чіпають православні святині? Адже вони за віру православну б’ються! Так от, якщо козаки все ж нападуть на Бар, що цілком можливо, то ти сховаєш мою рідню в церкві, у самому вівтарі. Дивись мені — головою відповіси за сина й родичку! А особливо за родичку!

— Але ж я не можу повести жінку у вівтар! — обурився добросовісний священик. — Це заборонено!

— Ці всі твої правила гарні в мирний час! Тому треба буде — сховаєш їх там! — рикнув Клесінський. — Я тобі не за дотримання церковних канонів плачу, а за те, щоби моя сім’я була в безпеці. Хочеш грошей — сховаєш їх у вівтарі! Інакше я не подивлюся, що ти — піп, і на палю тебе посаджу, коли повернуся. Зрозумів?

Отець Феодосій змушений був погодитися — він побоювався Клесінського, та й той пообіцяв йому заплатити ще, окрім уже сплаченої винагороди. Тому священик, згнітивши серце, вирішив виконати прохання грізного шляхтича. «Зрештою, Бог простить мені таке неподобство, коли йдеться про збереження життя православних душ!» — думав простодушний батюшка.

У Барській фортеці стояв гарнізон коронного хорунжого Конецпольського під командуванням шляхтича Броневського. Пан Матвій був аж ніяк не впевнений у побожності повстанців — мало що їм на думку спаде? Тому не став покладатися лише на милість провидіння й релігійні почуття заколотників, а вирішив підстрахуватися, домовившись ще й із паном Броневським та пообіцявши йому кругленьку суму. Броневський охоче погодився, оскільки мав невеличкі грошові труднощі через свою пристрасть до карт, а пан Клесінський, увійшовши в його становище, видав невеличкий аванс. Лише після цього Матвій повністю заспокоївся й поїхав вирішувати свої справи.

Дійсно, Орися надійно влаштована у священика, який і нагляне за нею, і сховає в разі чого. Шляхта до будинку православного попа не ходитиме, тож волочитися за його красунею ніхто не буде — це найголовніше! Адже пан Матвій був вельми ревнивим. А в разі нападу козаків або заколоту самих містян вони не чіпатимуть свого батюшку та його сім’ю, а отже, і тих, хто живе в його домі.

У політики немає серця, а є тільки голова.

Марко поспішав