Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— „Ернесто Че Ґевара”, — відповіла Ґамбаріні.

Марсі здивувалася:

— Це ж ім’я якоїсь людини, правильно? А всі вантажні кораблі Федерації називаються на честь міст. Цей корабель точно вантажний. Хіба він не наш?

Я невизначено знизав плечима.

— Складне питання. Він наш і не наш одночасно. Не наш — бо не належить до Зоряного Флоту Федерації. Та разом з тим і наш — бо є власністю Есперанси, яка придбала його в Азійського Союзу. Зараз „Че Ґевара” проходить капітальний ремонт, на ньому оновлюється все електронне начиння й переробляється інтер’єр. Після ремонту він стане першим міжзоряним кораблем флоту Есперанси.

— Як же так? — запитала шокована Марсі. — Хіба це можливо? За законами Федерації, всі кораблі, устатковані системами гіпердрайву, неодмінно мають перебувати у власності центрального уряду.

Краснова й Ґамбаріні лише поблажливо посміхнулися. А я пояснив:

— Ти мусиш зрозуміти одну річ, Хаґрівз. Дійсність не в усьому відповідає тому, чого вас навчали в школі. Закони Федерації діють на Есперансі лише в тій мірі, в якій це влаштовує самих есперансців. Вони просто іґнорують конституційну норму про зверхність федерального законодавства і передовсім керуються своїм власним. Така ж ситуація і в інших розвинених колоніях, які вже не мають критичної залежності від постачання з Землі. Де-факто всі вони є самостійними державами, пов’язаними з Федерацією взаємовигідним співробітництвом.

Марсі глибоко замислилася над моїми словами, які явно стали для неї відкриттям.

— А як же бути з коштами, витраченими на освоєння планет? Гроші наших громадян, їхня праця йдуть на те, щоб забезпечити гарне життя для колоністів…

— …які, — підхопив я, — своєю працею допомагають вижити десяти мільярдам громадян Федерації, як землян, так і марсіан. Кошти, витрачені на колонізацію, повертаються сторицею, бо лише завдяки існуванню зоряних колоній наші співвітчизники не голодують. Авжеж, якість їхнього життя залишає бажати кращого, дев’яносто відсотків населення змушені обмежувати себе в усьому й задовольнятися одноманітним харчуванням. Але від голоду, в усякому разі, люди не помирають. А раз так, то нікого не має турбувати, що на Есперансі люди більше шанують місцеві закони, ніж федеральні, колоніальну адміністрацію називають урядом, а ґубернатора — президентом. Припускаю, що деяких надміру амбітних земних політиків і чиновників такий стан справ не влаштовує, але в них руки закороткі щоб дотягтися бодай до Таури, не кажучи вже про Есперансу. Що вони можуть вдіяти — оголосити ембарґо? Так це буде удар передовсім по самій Землі. Військо для приборкання непокірливих колоністів також не надішлеш — нас, резистентних, дуже мало, а з охочих узятися за таку брудну роботу навряд чи набереться бодай одна рота. До того ж усі наші планети мають непогану протикосмічну оборону — щоб відбиватися від можливих нападів азійських та джамахірійських кораблів, але з таким самим успіхом вона може протистояти й силам Федерації. Тому наш уряд змушений миритися з реаліями й задовольнятися рівноправними відносинами з зоряними колоніями. Тепер зрозуміло?

— Так, кеп, зрозуміло, — сказала Марсі. — Але я іншого не второпаю. Якщо в Есперанси з Федерацією взаємовигідне співробітництво, то навіщо їй свій міжзоряний корабель? По-моєму, його експлуатація обійдеться набагато дорожче, ніж послуги земних кораблів.

— Тут ти маєш рацію, — погодився я. — Влада Есперанси планує задіяти „Че Ґевару” для прямої торгівлі з іншими колоніями, але зараз потреба в ній невелика і в найближчому майбутньому навряд чи щось зміниться. Основна стаття експорту всіх без винятку зоряних колоній — продукти харчування, тож торгівля між ними полягатиме здебільшого в обміні делікатесами. От, наприклад, на Есперансі вирощують найкращу каву, рівної якій нема більше ніде; на Саґітарії з нез’ясованих поки причин звичайні сорти винограду дають унікальне за своїми смаковими якостями вино; а Тевтонія — єдина планета, де змогли прижитися всі земні осетрові.

— Цим можна торгувати й через Землю, — зауважила Марсі.

— Так і роблять, — підтвердив я. — А позаяк між Землею й колоніями кораблі ходять з повнісінькими трюмами, та ще й буксирують баржі, така торгівля обходиться порівняно дешево. В кожному разі, дешевше, ніж ганяти між самими колоніями напівпорожній корабель. Але для Есперанси це не головне. Є ще така штука, як престиж. Більшість есперансців вважає, що мати свій міжзоряний корабель — це круто. А їхня планета досить багата, щоб дозволити собі витратитися задля підвищення престижу — як у власних очах, так і в очах інших колоній.

На цей час ми вже досить близько підійшли до станції, щоб добре бачити її без будь-якого збільшення. Четвертий причал був прямо по курсу „Кардіфа”, який тепер летів у режимі гальмування. Краснова готувалася розпочати маневри зі швартування.

— А як бути з командою корабля? — знову озвалася Марсі. — Адже на Есперансі замало резистентних. До того ж усіх їх ще дітьми відправляють на навчання в Зоряну Школу, а потім вони служать у Зоряному Флоті.

— Ну, щодо резистентних ти помиляєшся, — заперечив я. — Їх на Есперансі вдосталь.

— Ви кажете про стар… про відставних?

— Саме про них. Як мінімум дві сотні цілком можуть літати — щоправда, не регулярно, а з тривалими перервами. Один рейс, потім команду змінюють, після другого знову ротація — і так далі. Можна не сумніватися, охочих буде вдосталь.

Марсі повільно кивнула:

— Так, це вихід. Хоча, мабуть, на командні пости краще взяти молодших астронавтів. Принаймні на пост капітана. Гадаю, можна знайти якого-небудь старшого помічника, що погодиться проміняти службу в Зоряному Флоті на капітанську посаду.

Я мало не кинув на Марсі сердитий погляд, але вчасно збагнув, що її міркування мають суто абстрактний характер і вона навіть не підозрює, що своїми словами зачепила дуже болючу для Краснової тему. Власне, це я утнув велику дурницю, дозволивши завести розмову на такий хисткий ґрунт.

Чотири роки тому, коли попередній командир „Кардифа” готувався піти у відставку, Краснова розраховувала посісти його місце. Втім, тоді їй було лише двадцять п’ять років, тому навряд чи вона була стовідсотково впевнена у своєму