Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
Дев’яносто відсотків рейсів „Кардіф” здійснював саме за цим маршрутом, і для багатьох членів нашої команди Есперанса була більшою мірою домом, аніж Земля. А для декого — просто домом, справжнім домом. Так, у інженера Анни Ґамбаріні та старшого техніка Хуана Морено на цій планеті зростали доньки-близнючки (на жаль, не резистентні), Хіроші Йосідо два роки тому одружився з місцевою дівчиною, а Теодор Штерн узагалі був родом з Есперанси — одним з вісьмох її громадян, що нині перебували на дійсній службі в Зоряному Флоті. Зрозуміло, що й для Краснової, дружини Штерна, Есперанса стала рідним світом, а його сім’я — її сім’єю.
Що ж до мене, то я вже давно вирішив, що в майбутньому, коли мене спишуть „на берег”, без варіантів оселюся на Есперансі. І в цьому рішенні я був далеко не ориґінальний. З-поміж дев’яти планет, колонізованих Північною Федерацією, найбільшою популярністю серед астронавтів користувалася саме Есперанса — в середньому кожен третій відставник обирав її для проживання.
Есперанса, що знаходилася на відстані трьохсот вісімдесяти парсеків від Землі, була найвіддаленішою з зоряних колоній, але історично склалося так, що вона виявилася першою придатною для життя планетою, виявленою автоматичними дослідницькими станціями ще до відкриття резистентності. Тоді ж влада Південної Америки здійснила божевільну спробу її колонізації, яка, звичайно ж, з тріском провалилася.
З появою резистентних, а отже, й пілотованих людьми кораблів, було виявлено інші планети з земними умовами, значно ближчі, ніж Есперанса. Зокрема, в радіусі двохсот парсеків від Сонця таких планет знайшлося аж сім. П’ять з них застовпила за собою Північна Федерація, до складу якої на той час ввійшла й Південна Америка, а решту дві прибрав до своїх рук азійський Союз.
Ані Ісламська Джамахірія, ані Африканська Республіка в цьому поділі участі не брали, позаяк на той час не мали міжзоряних кораблів. Власне, африканці й досі їх не мають, а всіх своїх резистентних (вірніше тих, кого виявляє їхня недолуга медицина) вони продають Федерації. Джамахірія зрештою завела невеликий флот, з чималими труднощами колонізувала одну-єдину планету й дотепер висмоктує з неї всі соки, одночасно торгуючи з Федерацією зайвими резистентними. До речі, Азійський Союз також не гребує продажем частини своїх резистентних — здебільшого дівчат і слабких на здоров’я хлопчиків.
Можливо, Есперанса ще б довго залишалася незаселеною, якби не жадібність Азійського Союзу, що заявив на неї свої права. Претензії ґрунтувалися на записах автоматичної дослідницької станції „Ланьчжоу”, що відбула в політ у 2192 році й цілих три десятиліття блукала в космосі через збій навіґаційної проґрами (звична річ для „автоматів”), аж поки її випадково знайшли в околицях Зорі Барнарда. З цих записів випливало, що „Ланьчжоу” побувала у системі Алансар і виявила там придатну до життя планету на два роки раніше від південноамериканського „автомата”, а тому першість у відкритті Есперанси належить Союзові. З точки зору міжнародного права й елементарного здорового глузду це твердження не витримувало жодної критики, проте азійський уряд наполягав на своєму і вимагав від Федерації безумовного визнання його права на Есперансу.
Через півстоліття після тих подій було переконливо доведено, що бортові записи „Ланьчжоу” — майстерна підробка, а сама автоматична станція навіть близько не підходила до Есперанси. Історики зійшлися на думці, що Азійський Союз затіяв увесь цей блеф з метою виторгувати в Північної Федерації певні політичні поступки.
Проте Федерація торгуватися не стала. За наполяганням сенаторів з країн Південної Америки федеральний уряд дещо притримав темпи освоєння найближчих планет і спрямував звільнені ресурси на колонізацію Есперанси. Азійський Союз, звісно, став дибки, але вдіяти нічого не міг — перевага Північної Федерації в космосі була незаперечною.
Попервах експерти одностайно пророкували Есперансі вкрай уповільнений розвиток через значну віддаленість від Землі, але вже перші десятиріччя спростували ці песимістичні проґнози. М’який, благодатний клімат майже на всіх широтах, крім крайньої півночі та крайнього півдня, відсутність серйозних погодних катаклізмів, багатство природних ресурсів сприяли швидкому зростанню колонії. Навіть віддаленість планети, яку вважали істотною перешкодою, на практиці відіграла позитивну роль, привчивши колоністів менше сподіватися на допомогу Землі й більше покладатися на власні сили. Наразі Есперанса була хоч і не найчисельнішою, зате найзаможнішою, найуспішнішою і найсамостійнішою з усіх зоряних колоній.
*
Згідно з приписами правил безпеки, зі свого останнього довгого стрибка „Кардіф” разом з баржею вийшов за межами системи Алансар, на відстані двох десятків астрономічних одиниць від зорі. Далі ми йшли короткими стрибками з мінімальною девіацією, а за півмільйона кілометрів від Есперанси запустили термоядерні двигуни й рушили до планети на реактивній тязі. Вірніше, не до самої планети, а до великої космічної станції на її орбіті.
За кілька хвилин Ґамбаріні, що чергувала за інженерним пультом і, зокрема, відповідала за зовнішній зв’язок, повідомила:
— База вітає, нас, кеп. Просить передати контроль над баржею.
— Контроль передати, — розпорядився я. — Надіслати запит про номер причалу.
Вже під керування диспетчера зі станції баржа стала повільно віддалятися від корабля, рухаючись назустріч буксирувальнику, який мав доправити її до вантажного терміналу.
— Четвертий зоряний причал готовий нас прийняти, — доповіла Ґамбаріні.
— Гаразд, — відповів я. — Курс на четвертий зоряний.
— Виконую, кеп, — відповіла Краснова, яка саме була черговим пілотом.
Під її керуванням „Кардіф”, уже без баржі, продовжив зближення зі станцією, орієнтуючись на четвертий причал у секторі для міжзоряних кораблів. Збільшене зображення на допоміжному екрані зовнішнього спостереження свідчило про те, що перші три причали, а також п’ятий зайняті іншими кораблями.
— До п’ятого пришвартовано транспорт „Заґреб”, — озвалася Марсі, що сиділа за резервним пультом; я так і думав, що вона не втратить нагоди продемонструвати нам, що гарно вивчила базу даних Зоряного Флоту і тепер здатна розпізнати кораблі за їхнім зовнішнім виглядом, не вдаючись до допомоги комп’ютера. — До третього — „Херсонес”, до другого — дослідницький крейсер „Посейдон”. А до першого… — Тут Марсі завагалася. — Дивно. Спершу я думала, що це „Окленд”, але… ні, інший. Не знаю, як він називається, —
