Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Я не витримую. Його голос, що проникає в свідомість. Його запаморочливий запах. Ці солодкі слова. Екстаз шквалом накриває мене. Накочується, мов хвилі на скелястий берег, розбиваючись об скали. Я кайфую. Так скучила. За ним, за цим всім. За тих кілька днів, що ми не були разом, це задоволення відчувається так яскраво і  виразно. 

Мої очі ще затягнуті димкою хтивої насолоди, коли його пальці виходять з мене. Він підносить їх до свого чуттєвого рота  і так спокусливо і голодно облизує їх, що у мене слабнуть ноги і підгинаються коліна.

— Я скучив, — його усмішка хижа і хтива водночас. Очі голодні. Я розумію, що задоволення отримала тільки я, а він залишився без смаколиків.

— Я теж, — повертаюсь до  нього, обвиваю його шию руками і пристрасно цілую у вуста.

Не знаю скільки ми би продовжували ці тортури пестощами, та дзвінок його смартфона перериває наше заняття.

— Мама, — коротко каже, відхиляє виклик і пояснює, — Вона чекає внизу в автівці.

— Щоо?! Господи, Бриль. Та по моєму одному вигляду буде зрозуміло чим ми тут займалися.

Штовхаю його долонькою в груди. А іншу притуляю до рум'яної щоки. Я ж думала, що він спочатку забере мене, а тоді ми вже разом заїдемо за Анною Семенівною. Чорт! 

Повертаюся назад. Дивлюся на себе в дзеркало. Очі блищать, губи припухлі від поцілунку, щоки палають. Я видаю себе з головою.

 — Ти красуня, — його голос збуджений і хриплий і мене це заводить.

Докладаю зусиль — приходжу до тями, розгладжую складки на сукні, беру клатч і ми йдемо. В авто Анна Семенівна багатозначно дивиться на мене, презирливо підтискає губи, але нічого не каже. Мені дискомфортно від того, що вона здогадується про те чим ми займалися у квартирі і чому затрималися. Та змушую себе мовчати і з байдужим виглядом дивитися у вікно.

Ми їдемо в Оперний. До слова, я не питала на що саме — на концерт чи на виставу чи ще щось. Бо по правді від опери я на стільки далека, як мабуть, небо від землі. Виявляється ми йдемо на балет. Ще краще.
Сьогодні  має відбутися класичний балет на музику Адольфа Адана «Жізель», який вже понад століття користується успіхом у публіки і є символом романтичного балету ХІХ століття. Анна Семенівна люб'язно просвічує мене на рахунок цього, єхидно натякнувши, що я мабуть не в курсі.

Я лише мовчки киваю, дякуючи за таку цінну інформацію. Я справді не в курсі, але ж не зізнаватись їй в цьому.

Веремій забронював для нас квитки у правому крилі у ложі на балконі. Мимоволі милуюсь величною розкішшю Львівського Оперного Театру. Вид, звісно, неймовірний та зачаровує. Ми займаємо свої місця. У нашій ложі лише три місця. Крім нас нікого.

Розпочинається балет. Спочатку мені трохи нудно, та за деякий час я втягуюсь і вже з цікавістю спостерігаю. На антракті Анна Семенівна відлучається у дамську кімнату, а за декілька хвилин я відчуваю між лопатками колючий погляд.

Повертаю голову і просто не вірю очам..