Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Ні, Веремію..він вирішив зупинитись у батька.

У мене зводить щелепу. У нього?!

 — Це ще чому? Він йому щось пообіцяв?

Мати заперечно хитає головою.

— Ні, сам так вирішив. Я не змогла його переконати. Він був доволі категоричним у своєму рішенні. 

Що ж. Я здивований. Неприємно здивований. У мене до батька не залишилось теплих почуттів. Я був змушений залишатися під його дахом, коли мама поїхала з малим у штати, бо у мене не було вибору.

Я був підлітком, у мене не було грошей і роботи і доводилося миритися з авторитарними замашками батька. А він був безапеляційним.

Я мав навчатися на відмінно в універі і вчитися вести його бізнес також на відмінно. Єдине на що я виборов собі право — це тренуватися в залі. Апелював це тим, що тренування підуть на користь і розумовим здібностям. Та насправді для мене це було єдиною віддушиною. За тренуваннями я міг хоча б контролювати свою ненависть до батька і тримати себе у рамках пристойності. 

Хоча йому було начхати на моє ставлення. Основне значення мало те, що я виконував чітко всі його настанови. Я терпів, та зціпивши зуби відкладав всі «кишенькові» на чорний день. І коли мені виповнилось двадцять два з'їхав з будинку. На заощадження орендував невелику квартиру на пару з Максом, щоб економніше. Він теж прагнув незалежності від батьків, тож все склалось як пазли.

Я дав батькові чітко зрозуміти, що мені його не зовсім чесні, а часом відверто меркантильні методи ведення бізнесу зовсім не імпонують. Тож можу не казати в якій люті був мій батечко. Він, звісно, одразу анулював мою кредитку, забрав авто і більше року ми взагалі не спілкувалися. 

Єдине що дала мені робота в батьковій фірмі — це хороша база контактів. Мости я вже, звісно, наводив сам. Дехто, дізнавшись, що я розірвав з батьком зв'язки сам зі мною зв'язувався. Мало-помалу я почав добиватися успіху, а тоді й стрімко підніматися кар'єрними сходинками. 

Батька трохи відпустило. Якось навіть зателефонував. Ми спробували поговорити і зустрітись. Та після зустрічі я зрозумів, що горбатого — могила виправить. Мій батько і не планував зраджувати своїм  принципам. Просто побачив, що мене можна включити в свій бізнес. І декілька років вперто не полишав надій змусити мене до цього будь-якими способами. 

А коли я кілька років тому відкрив свою юридичну компанію — дав мені нарешті спокій. Чи то зрозумів, що тепер я точно не потребую його фінансової підтримки чи нарешті допетрав, що чхати я хотів на його бізнес. Не знаю. Налагодити наше спілкування він не намагався. Я теж не поспішав. Лише раз він втрутився — коли я кинув Лану.

Тоді він вирішив, що це погана затія, адже вже також, мабуть, мав плани на впливового тестя, а тут такий облом. Проте йому я також пояснив свою точку зору — надзвичайно дохідливо, і навіть запропонував, щоб він сам собі взяв Лану за дружину, якщо вже так дуже треба. 

Після цього батько зі мною не розмовляв майже рік. Іншими словами. Стосунки у нас з ним...є. Інакше мабуть і не охарактеризую. Вони є, але не хороші і не погані. Ми просто батько і син, повязані лише, мабуть, спільною ДНК. 

А з Алексом він і поготів не підтримував зв'язок. То звідки раптом така симпатія в брата до цього чоловіка? Малому ледь виповнилося дев'ять, коли вони з матір'ю покинули Батьківщину. Після того батько із ним бачився може тричі. Тому це рішення молодшого брата віддає неприємним осадом десь у душі.

Пообідавши, везу маму на квартиру. Вона в мене ще не була, тож її щире приємне здивування мені дуже імпонує. Залишаю її в апартах, а сам повертаюся в офіс, адже зустрічі ми лише перенесли на пізніше. 

Заходжу у прийомну. Злата якраз щось клацає у ноуті. Відривається від екрану. Ми зустрічаємося поглядами. Розумію, що її привітний настрій — це лише гарне маскування. Зітхаю. 

— Злато, ти як? Все гаразд?

Вона натягнуто  усміхається.

— Так, працюю. Як мама? Поспілкувалися?

— Так, завіз на квартиру, щоб відпочила. За вечерею зможете ближче познайомитись і маю надію знівелювати перше не надто приємне враження. Врешті у вас буде для цього якийсь час, поки мама не поїде.

Бачу, що Злата м'яко кажучи, здивована. ЇЇ брови злітають вгору.

— Що ти маєш на увазі, коли кажеш «поки мама не поїде»? Де вона зупинилася?

— Кицю, звісно, я запропонував їй зупинитися у нас. Ми так давно не бачилися..

Раптом зупиняюся, бачу німий подив чи то спротив на симпатичному Златиному личку. Розумію, що їй ця ідея не надто подобається. Не встигаю нічого сказати.

— Веремію, знаєш..ее..гадаю, буде краще, якщо я поживу на своїй орендованій квартирі, поки в тебе гостює мати. Все ж так, мабуть, буде комфортніше і для неї також..в першу чергу.

— Злато, не вигадуй. Все буде добре.

— Так, звісно. Але я таки наполягаю. Не хочу, щоб ти ображався, — вона встає і підходить до мене, зазирає в очі, — Але мені здається, твоїй матері буде незручно перебувати в квартирі, знаючи що за стінкою я. З тобою. І на одному ліжку, займаємося відомо чим. Якось це все...неправильно.

Я не розглядав цю ситуацію з такого ракурсу. Що ж. Злата в чомусь права. Кожній з них, мабуть, буде нестерпно знаходитись під одним дахом разом з іншою. Принаймі зараз, коли стосунки між ними ще такі сирі. І жодна не схоче відверто відмовитись, щоб не образити мене. 

— Гаразд, можливо ти і маєш рацію, — неохоче кажу.

— Я сьогодні зберу речі і повернусь на квартиру..

— Спочатку повечеряємо всі разом, — я ще сліпо надіюся, що між ними все втрясеться.

— Так, звісно. Поїду після вечері.

— Гаразд. Дякую, кохана, — пристрасно впиваюся в її вуста, а вона так чарівно шаріється. Кожного разу милуюсь цим видовищем. 

Тоді йду у кабінет готуватись до зустрічей, що перенесли з надією, що ми ввечері проведемо затишний вечір у тісній компанії..