Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Доброго дня! Ви мабуть і є Злата, — підходить до мого столу і доброзичливо простягає руку. Я мимоволі ввічливо посміхаюсь у відповідь, потискаючи міцну руку, — Мене Максим звати, я друг Веремія.

Ого, то це виходить ТОЙ друг. Який зараз Міланою займається. Я внутрішньо хмикаю і ще раз окидую його оцінюючим поглядом. Що ж він до біса сексуальний чоловік. Тож я не сумніваюся, що його старання з Міланою є успішними. 

— Веремій у себе, — я піднімаюся з-за столу і прямую до дверей. Заходжу в кабінет. Не повідомляю йому телефоном. Знаю, що Макс має право доступу без будь-яких попереджень.

— Веремію, тут Максим завітав.

Він все ще за столом. Піднімає голову, на обличчі посмішка.

Я вже знаю, що Максим один з тих небагатьох людей, яких Веремій причисляє до сім’ї. Бриль піднімається з-за столу і прямує до Макса. Бачу, що він не здивований, мабуть чекав на його прихід. Чоловіки тиснуть один одному руки. Підходжу до них.

— Злато, знайомся — це Максим, — Веремій стає поруч і обнімає мене однією рукою за талію.

Макс лише хитро піднімає брову, відмічаючи цей жест.

— Приємно познайомитися, — щиро усміхаюсь.

— Взаємно, взаємно, — каже, тоді повертає до Бриля голову, — Друже, я зробив, що ти просив. Там тільки оригінал і одна копія.

До мене раптом доходить про що він говорить. Яскраві барви починають розповзатись моїм обличчям і здається навіть всім тілом. Мені зараз дико ніяково. Різко повертаю голову і теж дивлюся запитально Брилю в очі. Гнів розганяється зі швидкістю світла. Невже Макс дивився це жахливе відео? О Господи! Я приречено заплющую очі. Вуста міцно стиснуті.

— Злато, все гаразд. Я лише коди перевіряв, а не кадри, — спокійно каже Макс.

Розплющую очі. Кліпаю, ще тільки лиш намагаючись усвідомити, що все — можна видихати. Виявляється я вся стиснулась і навіть затамувала подих, наче очікуючи на вердикт. 

— Дякую, — тільки й можу тихо вимовити.

— Злато, кицю, ще трохи і все закінчиться. Сотник не дурень. Він розуміє, що ця справа є взаємовигідною. Тому не ризикне зірвати домовленість.

Я лише сухо сковтую і киваю, дивлячись в мої улюблені сталеві очі.

— Пропоную сьогодні вийти кудись на каву. Що скажете? — Макс вишкіряється у примирливій посмішці і напруга миттєво спадає.

— Ти як? — Веремій запитально дивиться на мене .

— Із задоволенням, — зараз мені і дихається вже легше, тому варіант з вечірніми посиденьками дуже навіть чудова ідея.

— Друже, ми зібрались пообідати тайською їжею. Приєднаєшся?

— Ні, дякую. У мене ще є плани. Просто вирішив зайти і повідомити тобі хорошу новину особисто, — у Макса в очах стрибають хитрі бісики і я розумію, що не тільки це привело його в офіс. 

Ох, будь-що, аби ця сучка відлипла нарешті від Веремія. Тож якщо Макс сам люб'язно на таку авантюру підписався...Що ж. Хто я така, щоб вставляти йому палки в колеса.

Максим прощається і йде. А ми повертаємося до нашого обіду.

Ввечері ми чудово проводимо час утрьох в одній із затишних кав'ярень Львова. Максим виявляється позитивним парубком, дотепним та енергійним. З нього ця енергія просто б'є ключем. Вже вкотре дивуюсь, що він забув в айті. Чогось мені завжди здавалося що там досить монотонна робота, і для таких живчиків як він це мабуть супернудно, проте трохи поспілкувавшись із Максом роблю кардинально протилежні висновки. Через таку вдачу він мабуть і добився успіху, бо працювати понаднормово, щоб досягти кращих результатів — це якраз про нього.